8. Політичне поле та політичний процес й прогнозування.

1. Інституалізація політичного поля	3. Сутність та структура політичного процесу
2. Закони політичного поля	4. Характеристика політичного прогнозування та його інструментарій

Інституалізація політичного поля

Сучасний дискурс української політики багатий на використання поняття «поле» - згадують конституційне, правове, політичне поле і т. ін.. У цій повсякденній і теоретично не раціоналізованій мові виявляє себе тенденція до виділення того чи іншого виду соціальної практики в окремий простір діяльності й гри зі своїми межами, специфічною компетенцією і, природно, правом на вхід до цієї сфери діяльності, зі своєю специфічною логікою гри законами й інституціями.

Під політичним полем слід розуміти простір політичних позицій у даному суспільстві і об’єктивного зв’язку між цими позиціями, специфічних, що обертаються в даному полі, капіталів і ресурсів, а також простір політичних агентів, що займають ті чи інші позиції в політиці.

Агенти (партії, групи інтересів, групи тиску й ін..) і позиції (права, ліва, центристська і т. ін.) структурують політичне поле. Займаючи, вибираючи й використовуючи позиції, агенти ведуть боротьбу в політичному полі за рідкісні блага – статус, визнання, легітимність, владу, за позиції домінантних і впливових груп.

Поле є автономним полем сил, а також боротьби за позицію всередині нього. Поле визначається системою об’єктивних силових відносин – між соціальними позиціями, що відповідають об’єктивним відносинам з приводу визнання, легітимізації позицій і агентів у даному полі. Структура поля і його межі визначаються у кожний даний момент балансом між цими видами відносин і розподілом капіталів у полі.

Становлення й автономізація поля політики супроводжується виділенням і диференціацією внутріполітичних полів і субполів. Перш за все, відбувається поділ на поле професіонального спеціалізованого витворення політики і на поле масового витворення політики, в якому беруть участь усі громадяни, що мають політичні права.

Уся історія політичного поля постійно представлена двома формами: матеріалізованою – в інституціях (партії, профспілки, звільнені працівники партійного і профспілкового апаратів) і інкорпоративного – диспозиції й уявлення, практичне відчуття політичних діячів, зусиллями яких функціонують ці інститути.

Закони політичного поля

Основний структурний закон поля. Усяке поле прагне організуватися навколо опозиції між двома полюсами і політичному полі – правий полюс, лівий полюс, політичний центр.

Закон опозиціонування, логіка дистантності. Політичному полю притаманна конкурсна боротьба з тими, хто займає найвіддаленіші позиції, і те ж саме характерне для агентів, які займають найближчі позиції, що надто по-різному загрожують реальним учасникам.

Закон конкуренції означає, що для розуміння й вибору якої-небудь позиції у полі програм, заяв, передвиборчих виступів важливо знати як сукупність конкурентних політичних позицій, пропонованих у полі, так і вимоги громадян, за вибір позицій яких відповідають їхні довірені особи, обрані професіональні політики.

Закон подвійної гри, котру ведуть професіонали у політичному полі. Як уже зазначалося, політичне поле коливається між двома оцінками і принципами легітимності й має подвійну залежність між полем професіоналів і полем не професіональної масової політики.