60. Держава як суб’єкт ринкових відносин.

Головна мета державного регулювання згідно із кейнсіанською теорією є проведення політики стабілізації: на фазі спаду необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки і відповідно на фазі піднесення, скорочувати державні витрати і підвищувати податки.

Для реалізації складних економічних завдань держава використовує такі напрями діяльності:

— фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні;

— соціальна політика і політика регулювання доходів як сукупність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення;

— зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спрямованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Держава через законодавчі та виконавчі органи намагається впливати на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Виділяють адміністративні, економічні та донорські методи.

61. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми.

62. Проблеми повної зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.

63. Зайнятість та відтворення робочої сили.

Поняття «зайнятість» передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого процесу товарів і послуг.

Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потребЕфективність зайнятості. Важливим показником зайнятості є раціональна зайнятість, їй притаманні такі риси: суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих місць.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:

а)працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;

б)самозайняті працівники або підприємці;

в)неоплачувані працівники сімейних господарств.

В Україні до осіб найманої праці належить 14,2 млн, що становить 72 % усіх працюючих.

З початку реформування української економіки сама сфера зайнятості зазнала зміни виникли нові сегменти: самозайнятість і часткова зайнятість, або інакше, приховане безробіття. Сфера самозайнятості існує у вигляді формального, неформального нелегального секторів.

Перший сектор - формальний — представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.

Працездатний вік згідно з українським законодавством — від 16 до 60 років для чоловіків та 16—55 для жінок, що значно менше ніж у країнах з більш розвинутою системою соціального забезпечення (порівняно зі Швецією — на 10 років). Однак в Україні традиційно зберігається високий рівень трудової активності пенсіонерів, особливо жінок, але водночас багато чоловіків (шахтарі, металурги та ін.) мають право на більш ранню пенсію. Тому питома вага жінок у складі трудових ресурсів перевищує 51 %.

Природний рух населення, характер його відтворення визначається не тільки рівнем економічного розвитку країни, а й іншими факторами: соціальними умовами, традиціями культури і побуту, конкретними історичними факторами.