46. Капітал підприємства та його кругообіг і обіг.
В економіці ринкового типу функціонуючи об’єкти, як капітал, можуть розглядати все те, що приносе доход. Для торгового підприємства капіталом є закуплена партія товару; для власника будинку – будинок або готель який приносить доход від мешканців.
Капітал – ресурс тривалого використання, що створений з метою виробництва більшої кількості благ. Розрізняють: фізичний капітал – сукупність матеріальних благ, які використовують у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутеку і грошовий капітал, що виражається сумою готівкових або безготівкових рахунків.
Капітал підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства
Капітал сам по собівиступає у вигляді фондів. Фонди – це величина капіталу в даний момент часу. Питомі витрати капіталу – це міра величини капіталу, що витрачається за одиницю часу.
Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.
Кругообіг капіталу на підприємстві здійснюється за наступною схемою: Спочатку ГРОШІ, що є грошовим капіталом підприємтсва використовуютьс я на ринку ТОВАРІВ, сировини, роб.сили для купівлі неохідних для виробництва компонентів, потім цей капітал, вже в товарній формі потрапляє у виробництво; далі пауза (процес вир-ва); результат виробництва – ТОВАР*, яций реалізується і підприємство отримує збільшений капітал на величину додаткової вартості - ГРОШІ*.
Якщо абстрагуватися від домогосподарств, то кругообіг капіталу традиційно визначають такою формулою
Г —
—
Г.
Форми капіталу
товарна,
грошова
виробнича (основний і оборотний).
Основний капітал – це сума всіх виробничих фондів, матеріальних активів і іншої власності підприємства. Оборотний капітал – це той капітал, що на даний проміжок часу використовується в процесі виробництва.
47. Економічні функції держави та її роль в кругообігу продукту, ресурсів і доходу.
Держава — це політична організація особливого роду, котра для досягнення стабільності в суспільстві використовує політичні канали, роль яких раніше виконували традиції, звичаї, авторитети. Політичні канали пропонують діяльність з регулювання відносин між соціальними групами, класами, стратами, націями, народностями і державою.
Держава є системою, яка забезпечує соціальну форму розвитку суспільства, тому що всі зміни в суспільстві пов'язані з діяльністю людей. Більше того, економічний, соціально-політичний, правовий види діяльності держави тісно переплетені між собою і взаємозалежні. Держава створилася в результаті соціальної та економічної нерівності. При цьому держава не є силою, яка виникає та формується в суспільстві без суспільства. Вона є результатом еволюції суспільства на певному етапі його розвитку і визнанням того, що суспільство заплуталось у невирішених суперечностях. Суспільство не може без певної сили позбутися суперечностей, які виникають, чи примиритися з ними. Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.
Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції - це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.
Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.
До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:
― розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;
― структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення., визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;
― цілеспрямоване формування державного сектору економіки;
― розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);
― національне регулювання економічних і соціальних процесів; •. проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;
― створення загальної законодавчої і правової бази для суб'єктів ринкової економіки.