Глава 3

СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

§1. Система і структура міжнародного права

Система міжнародного права – сукупність принципів і норм міжнародного права, що становлять єдине ціле і впорядковані на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права. Система міжнародного права є одночасно підсистемою системи міжнародних відносин і її правовою моделлю. Норми міжнародного права взаємопов'язані, тому зміст кожної з них слід розглядати у контексті всієї системи. Види галузей, їхнє місце в системі міжнародного права і взаємодія між ними визначаються як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Система міжнародного права певною мірою зумовлює систему науки міжнародного права, але не співпадає з нею. Система міжнародного права має об'єктивний характер, містить основні принципи міжнародного права і його галузі. Вона характеризується динамізмом, для неї одночасно властиві відносна стабільність і безперервний розвиток. Система міжнародного права — система відкритого типу. Сфера дії міжнародного права як за колом суб'єктів, так і за об'єктом регламентованих ним питань постійно розширюється, що викликає розвиток і самої системи. Ще одним чинником такого розвитку є розширення існуючих галузей міжнародного права та формування нових. Серед порівняно нових галузей можна назвати право міжнародної безпеки, міжнародне кримінальне право, міжнародний захист прав людини, міжнародне економічне право, міжнародне трудове право, право охорони навколишнього середовища тощо.

Ядро системи утворює загальне міжнародне право, обов'язкове для всіх держав. Воно створюється і змінюється спільними зусиллями суб'єктів, міжнародним співтовариством у цілому, тобто достатньо представницькою більшістю держав, представницькою не лише в кількісному відношенні. Воно повинне представляти основні політичні і правові системи, а також всі континенти. Загальне міжнародне право, що складається зі звичаєвих норм, є правом міжнародного співтовариства в цілому. Тому будь-яка держава, у тому числі й новоутворена, зобов'язана поважати це право.

Крім того, існують регіональні міжнародно-правові комплекси, що регулюють відносини між групами держав. Величезна кількість норм регулює двосторонні відносини. Регіональні й двосторонні норми повинні відповідати загальному міжнародному праву, а в сукупності вони утворюють глобальну міжнародно-правову систему.

 

§2. Норми міжнародного права

Норма міжнародного права – це створене угодою суб'єктів формально визначене правило, що встановлює для них права і обов'язки та забезпечується юридичним механізмом. Норма являє собою загальне правило, розраховане на невизначену кількість випадків. Норми міжнародного права мають особливу конструкцію. Головне полягає в тому, що більшість норм містить лише диспозицію, а санкції визначаються системою в цілому. Конкретні контрзаходи у випадку порушення норм можуть передбачатися окремими договорами.

Можна запропонувати наступну класифікацію міжнародно-правових норм:

1. За змістом та місцем в системі – цілі, принципи, норми. Міжнародно-правова ціль – це модель бажаного стану в майбутньому, яку суб'єкти погодилися реалізувати спільними зусиллями і надали їй юридичну чинність. Цілі займають важливе місце в системі міжнародного права. Цілі договору слугують критерієм законності заходів з його реалізації.

Принципи – це узагальнені норми, які відбивають характерні риси, а також головний зміст міжнародного права, та які наділені вищою юридичною чинністю. Визначаючи основи взаємодії держав, принципи відрізняються стабільністю, їхній розвиток характеризується наступністю.

1. За сферою дії – універсальні, регіональні, партикулярні.

Головними характерними рисами універсальних норм є глобальність дій, загальна обов'язкова сила, створення і скасування їх міжнародним співтовариством у цілому. Основною формою існування універсальних норм є звичай. Ці норми утворюють загальне міжнародне право.

Регіональні норми виникають в окремих районах земної кулі, де поглиблена взаємодія держав породжує потреби в більш високому рівні нормативного регулювання, чим двосторонні договори.

Партикулярні або локальні норми за чисельністю істотно перевершують універсальні й поширюють свою дію на відносини з обмеженим колом учасників, у більшості випадків – на двосторонні відносини.

1. За юридичною силою – імперативні й диспозитивні.

Імперативні норми (jus cogens – імперативне право) мають особливу юридичну силу. Відхилення від норм jus cogens у взаєминах окремих держав неприпустимо навіть шляхом угоди між ними. Звичаї або договори, що суперечать їм, є недійсними. У випадку порушення цих норм виникають особливі правовідносини відповідальності: не тільки безпосередньо постраждала, але й будь-яка інша держава вправі поставити в юридичному плані питання про відповідальність правопорушника. Особливою формою відповідальності за порушення імперативних норм є кримінальна відповідальність посадових осіб держави. Мова йде про ті порушення, які складають міжнародні злочини.

Диспозитивні норми – це норми, що допускають відступ за взаємною згодою суб'єктів у їхніх взаєминах у визначених межах. Більшість норм міжнародного права становлять диспозитивні норми.

1. За функціями у системі – матеріальні і процесуальні.

Матеріальні норми безпосередньо регулюють міжнародні відносини.

До процесуальних норм відносяться ті, які регулюють процеси створення й застосування міжнародного права. Свої процесуальні норми містить практично кожний договір. Процесуальне право відрізняється високим ступенем диспозитивності. Воно лише визначає загальні риси процесуальної діяльності.

1. За способом створення та формою існування, тобто за джерелом, – звичайні, договірні, норми рішень міжнародних організацій.

2. Інші види норм, що виділяються за менш значущими критеріями. Це заборонні, зобов'язуючі, уповноважуючі норми; відсильні норми, що зобов'язують керуватися правилами, що містяться в інших нормах, актах; до технічних норм відносяться норми міжнародного права, що надають юридичну чинність вимогам, що випливають із законів природи, науки й техніки; програмні та рекомендаційні норми.