Глава 11

ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ

Правонаступництво – це перехід прав і обов'язків у результаті зміни однієї держави іншою в плані відповідальності за міжнародні відносини якої-небудь території. Правонаступництво держав – заміна однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини певної території. Таке визначення правонаступництва. наведене в ст. 2, п. 1b Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Питання про правонаступництво постає тоді, коли:

• одна держава розділяється на дві або більше нових;

• дві або більше держави поєднуються в одну нову;

• на частині території держави створюється нова держава;

• одна держава входить до складу іншої;

• частина території однієї держави переходить до іншої.

Прийняті під егідою ООН дві конвенції про правонаступництво ратифіковані невеликим числом держав і навряд чи в найближчому майбутньому набудуть чинності. Проте, ці конвенції є найбільш авторитетними актами в даній галузі й містять загальні орієнтири для вирішення питань правонаступництва. Це Віденська конвенція про правонаступництво держав відносно договорів 1978 р. і Віденська конвенція про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.

Можливі два способи правонаступництва:

• безумовне правонаступництво, тобто визнання всіх прав і обов'язків держави-попередниці без перегляду;

• правонаступництво за принципом tabula rasa (чистої дошки), тобто повний перегляд всіх її прав і обов'язків. Ця теорія також відома як негативна теорія правонаступництва заперечує обов’язковість переходу прав та обов’язків держави-попередниці до держави-наступниці, яка вважається новою державою, що не може бути обтяженою зобов’язаннями держави-попередниці без своєї на це згоди. Доктрина tabula rasa була використана при розробленні режиму нової незалежної держави у Віденських конвенціях 1978 і 1983 рр.

На практиці обидва способи зазвичай застосовуються змішано.

 

§1. Правонаступництво відносно договорів

Ця сфера правонаступництва стосується всіх сторін міждержавних відносин, де вирішальну роль відіграють угоди.

У Віденській конвенції 1978 р. зазначається, що правонаступництво не стосується договорів, що визначають кордони та їх режим. Це значить, що знову утворена держава в момент правонаступництва зобов'язана визнати кордони і їх режим такими, якими вони були при державі-попередниці. У випадку її незгоди із кордонами вона може наполягати на їх перегляді лише з дотриманням в подальшому всіх міжнародно-правових приписів з цього приводу. Так, при утворенні нових держав на території колишнього СРСР кордони між союзними республіками не підлягали перегляду.

При об'єднанні держав всі їхні договори зберігають чинність, але застосовуються лише відносно тієї частини території об'єднаної держави, у відношенні якої вони були чинними в момент правонаступництва. Наприклад, при об'єднанні Сирії і Єгипту в Об'єднану Арабську Республіку це положення було закріплено в Тимчасовій конституції ОАР 1958 р.: «Угоди й договори залишаються чинними в тих регіональних рамках, які були встановлені для їхнього здійснення в момент їхньої ратифікації».

Наведені правила застосовуються й у випадку, коли одна держава приєднується до іншої, котра зберігає свою правосуб'єктність. Особливим випадком у цьому плані було входження Німецької Демократичної Республіки у Федеративну Республіку Німеччину в 1990 р. Суспільно-політичні й правові системи цих країн дуже сильно розрізнялися, як і їхні міжнародні зобов'язання. За узгодженням з іншими зацікавленими державами було прийнято таке положення: договори НДР повинні бути розглянуті разом з її партнерами з точки зору забезпечення довіри, інтересів держав, що беруть участь, і договірних зобов'язань ФРН, а також з врахуванням компетенції Європейських співтовариств (оскільки НДР повинна була стати частиною Співтовариств). Що ж стосується договорів ФРН, то вони зберегли свою чинність і поширили дію на територію колишньої НДР. Ці положення були закріплені в Договорі між НДР і ФРН про створення німецької єдності 1990 р.

Якщо при поділі держави одна із частин продовжує існувати як держава-попередниця, то в її договірних відносинах не відбувається змін. Виключенням є ті договори, які безпосередньо пов'язані з територією, що відійшла. Сказане відносиьтся й до членства в ООН. Що ж стосується держави, що утворилась на території, яка відділилася, то із цього приводу існує різна практика. В 1947 р. від Індії відділився Пакистан. У зв'язку з чим Секретаріат ООН зайняв таку позицію: «У міжнародному статусі Індії немає змін. Територія, що відділилася, Пакистан, буде новою державою; вона не буде мати прав й обов'язків колишньої держави».

Після розпаду Югославії назву «Югославія» зберегла федерація двох республік – Сербії і Чорногорії, територія та населення яких склали біля половини території і чисельності населення колишньої Югославії. Бєлград заявив про своє право зайняти місце Югославії в ООН. У резолюції Ради Безпеки 30 травня 1992 р. говорилося, що «претензія Федеративної Республіки Югославії (Сербія і Чорногорія) на автоматичне продовження членства колишньої СФРЮ в ООН не є загальноприйнятою».

Практиці ООН відомий випадок відновлення членства при відділенні держави. В 1961 р. Сирія вийшла з Об'єднаної Арабської Республіки, утвореної в 1958 р., і її членство в ООН було відновлено без перешкод.