§3. Односторонні акти держав

Односторонні акти держав численні, різноманітні і відіграють важливу роль у міжнародній правотворчості. Хоча односторонні акти не є джерелами міжнародного права, вони можуть бути джерелом зобов’язань. Важливим елементом такого зобов’язання є намір держави набути його (зобов’язання), і значну роль в процесі відіграє принцип добросовісності.

Односторонні акти держав можна поділити на кілька груп:

1. Акти, що видаються державою і можуть мати наслідки для інших держав. Наприклад, розглянемо односторонні акти що встановлюють права і юрисдикції держав у Світовому океані. Держава повідомляє про лінію проходження свого кордону в океані. Чинністю цього акту прибережна держава вилучає з відкритого моря, тобто із загального користування держав, значні морські простори. Однак, безпосередньо прилеглої до цього району іншої держави не має, а отже, на прибережній державі не лежить обов'язок проведення попередніх переговорів. Проте цей акт прибережної держави створює для інших держав зобов'язання утримуватися від рибальства, видобутку інших природних ресурсів, а також дотримувати законодавства прибережної держави при здійсненні плавання у водах, оголошених територіальним морем.

Проте говорити, що виникла нова норма міжнародного права, можна буде тільки за умови, що на відповідним чином опублікований акт прибережної держави не будуть надіслані протести інших держав. У такому випадку можна буде констатувати мовчазне визнання іншими державами одностороннього акту прибережної держави. Отже, сам по собі односторонній акт ще не створює норми. Норма і в цьому випадку створюється угодою, а угода утворюється одностороннім актом, з одного боку, і мовчазним визнанням – з іншого.

Як показує практика, держави схильні визнавати односторонні акти інших держав, які мають для них юридичні наслідки, у тих випадках, коли ці акти засновані на вже існуючих нормах міжнародного права: договірних чи звичаєвих. Можливість для держави здійснювати певні дії часто витікає х угод, учасником яких держава вже є. Наприклад, це питання приєднання до договорів, денонсації, виходу з договору, застережень до нього.

1. 2.              Заяви, ноти, виступи державних діячів та ін. Це є дипломатичні акти, які часто тягнуть за собою міжнародно-правові наслідки. Кожен з таких актів покладає на державу певне зобов'язання діяти відповідно до заявленого. При розгляді справ про випробування ядерної зброї Францією на островах Тихого океану Міжнародний Суд ООН торкнувся юридичного значення заяв французької влади про припинення випробувань. Суд визначив, що зроблені від імені французького уряду заяви створюють для нього міжнародно-правові зобов'язання. При цьому підкреслювалося загальне визнання положення, відповідно до якого такі заяви «щодо юридичного або фактичного стану здатні породжувати правові зобов’язання». Заява вважається юридично обов'язковою, «коли намір держави, що робить заяву, полягає в тому, щоб вона стала обов'язковою відповідно до її умов». Однак це зовсім не означає, що все залежить від волі держави і що вона може довільно скасовувати свої зобов'язання. Суд відзначив, що одним із принципів, що регулюють створення і виконання правових зобов'язань, є принцип сумлінності. «Таким чином, зацікавлені держави можуть брати до уваги односторонні декларації і довіряти їм, а також вправі вимагати, щоб створені таким шляхом зобов'язання шанувались».

Такі акти, створюючи зобов'язання для держави, що їх заявила, надають іншим державам права і одночасно умови користування цими правами. Погоджуючись користуватися правами, сторони зобов'язані дотримуватися і умов.

Практика виходить із законності відмови від одностороннього зобов'язання у випадку порушення іншими державами умов, за яких воно було здійснене. Так, СРСР взяв на себе одностороннє зобов'язання не проводити підземні ядерні випробування за умови, що і США не будуть цього робити. Після проведення Сполученими Штатами ядерних випробувань Уряд СРСР у квітні 1986 р. опублікував заяву про те, що відтепер він вважає себе не зв’язаним раніше взятим на себе зобов'язанням.

1. Визнанню в міжнародному праві належить винятково важлива роль. Визнаючи той або інший юридичний акт, ситуацію, держава вже не вправі діяти всупереч цьому визнанню. Більше того, як правило, визнання не може бути відкликане. Прикладами визнання можуть служити випадки появи нової держави, фактичної зміни державних кордонів, випадки спірних прав і претензій.

2. Протест – це акт, протилежний визнанню. Цим актом держава виявляє своє заперечення проти певної ситуації, претензій і всього того, що може мати правові наслідки. Протест має бути явно вираженим і не може бути мовчазним. У результаті протесту відповідна ситуація стає предметом суперечки між зацікавленими державами. Для протестуючої держави вона не породжує ніяких зобов'язань.

3. Відмова означає, що держава відмовляється від права, претензії, компетенції, які для неї перестають із цього моменту існувати. Відмова має бути чітко визначена і не може бути таким, що презюмується. Особливим випадком мовчазної відмови є естоппель, що означає втрату державою права посилатися на які-небудь факти або обставини в обґрунтування своїх міжнародних домагань внаслідок вираження нею раніше явної згоди або мовчазного прийняття таких фактів. Наприклад, за ст. 45 Віденської конвенції про право договорів 1969р., держава втрачає право посилатися на таку підставу припинення договору, що його порушує, якщо після того, як їй стало відомо про факт порушення, вона вважалася такою, що дає мовчазну згоду, що договір втрачає силу.