§8. Принцип співробітництва

Ідея всебічного співробітництва втілена в Статуті ООН. Як принцип вона була сформульована в Декларації про принципи міжнародного права в 1970 р. Принцип зобов'язує держависпівробітничати одна з однією, незалежно від розходжень їх політичних, економічних і соціальних систем (преамбула. п.3 ст.1 Статуту ООН). Визначені також основні напрямки співробітництва: підтримка миру й безпеки; загальна повага до прав людини; здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговельній сферах відповідно до принципів суверенної рівності й невтручання; співробітництво з ООН і вживання заходів, передбачених її Статутом; сприяння економічному росту в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються.

Принцип співробітництва означає: співробітничати у відповідності з цілями і принципами ООН; робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності; сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім і добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості; збільшувати добробут народів; ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні переваги в цих сферах надбанням інших; скорочувати різницю в економічному розвитку. Співробітництво держав має бути рівноправним, справедливим, без тиску і втручання у внутрішні справи. Вигода від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, а й для блага інших держав, світового співтовариства.

 

§9. Принцип поваги прав людини

Статут ООН на друге місце після завдання рятування від нещасть війни поставив завдання «знову затвердити віру в основні права людини». Серед цілей ООН заохочення поваги до прав людини стоїть третім пунктом. Проте Декларація про принципи міжнародного права не виділила відповідний принцип у якості самостійного. Про повагу прав людини говоритися при викладенні принципів рівноправності і самовизначення, а також співробітництва.

На розвиток Статуту в 1948 р. Генеральна Асамблея одноголосно прийняла Загальну декларацію прав людини, де сформульовані основні цивільні та політичні, а також економічні, соціальні і культурні права. Принцип поваги прав людини був сформульований у якості самостійного в Заключному акті НБСЄ 1975 р., хоча автори поставили його лише на сьоме місце, після викладення принципів, що відносяться до прав держав.

Серед найбільш важливих актів в цій сфері – Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966 р. Укладено численні конвенції зі спеціальних аспектів прав людини: Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 тощо. Паралельно формуються нормативні акти і на регіональній основі: Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Американська конвенція прав людини 1969, Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.; Конвенція СНД про права і основні свободи людини 1995 р. тощо.

У сучасному міжнародному праві міняється сама концепція принципу. У минулому він не мав відношення до того, що відбувалося всередині держави. Нинішній зміст принципу має на увазі відповідальність кожної держави за його втілення у внутрішньому праві. Повага до прав людини є міжнародним зобов'язанням держав, але реалізуватися воно може лише на національному рівні. У ряді країн, у тому числі в Україні, конституційно закріплені загальновизнані міжнародні норми про права людини. Згідно ст. 22 Конституції в Україні «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити такі основні положення принципу поваги прав людини:

• визнання гідності, властивої всім членам людської

родини, а також їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості й загального миру;

• кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі до прав людини і основних свобод відповідно Статуту ООН;

• права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена прибігати як до останнього засобу до повстання проти тиранії й пригноблення;

• держава зобов'язана поважати і забезпечувати всім особам, які знаходиться в межах її юрисдикції, права і свободи, визнані міжнародним правом;

• кожна людина має обов'язки відносно інших людей і того суспільства й держави, до яких вона належить;

• держава зобов'язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;

• держава зобов'язана забезпечити право людини знати свої права й поводитись відповідно до них.