§6. Принцип територіальної цілісності

Статут ООН зобов'язує утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності держав (п. 4 ст. 2).

Територія не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою або її застосування. Жодні набуті в результаті погрози силою або її застосування території не можуть визнаватися.

Заключний акт НБСЄ 1975 р. виділив територіальну цілісність як принцип. За Актом, заборонені будь-які дії, несумісні з Статутом ООН, проти територіальної цілісності або єдності держави. Із цього випливає, що можуть мати місце дії, спрямовані проти територіальної цілісності, сумісні з Статутом.

Про територіальну цілісність говоритися практично у всіх установчих документах регіональних об'єднань. Статут Організації Американських Держав визначив у якості однієї з головних цілей захист територіальної цілісності (ст. 1). Аналогічне положення має і Хартія Організації Африканської Єдності (ст. 2 і 3).

Принцип цілісності, недоторканності державної території означає також неприпустимість використання її, включаючи природні багатства, без згоди суверена.

 

§7. Принцип рівноправності і самовизначення народів

Принцип втілений в Статуті ООН, у якому в якості однієї із цілей Організації зазначено: «Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги до принципу рівноправності і самовизначення народів, а також приймати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру» (п. 2 ст. 1).

В своєму розвитку цей принцип пройшов чотири основних етапи: проголошення принципу національності (період буржуазно-демократичних революцій); визнання як принципу самовизначення (період після Першої світової війни); проголошення в Статуті ООН як «принципу рівноправності і самовизначення народів» та закріплення в Заключному акті НБСЄ принципу рівноправності і права народу розпоряджатись власною долею.

Важливими для тлумачення і розвитку принципу були Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р. і Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. Нині принцип рівноправності та права народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб'єктами міжнародного права такі права і обов'язки: обов'язок поважати рівність народів і націй; обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею; право народів жити в умовах повної свободи; право визначати, коли захочуть і як захочуть свій внутрішній і зовнішньополітичний статус; право здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; право кожного народу, нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами; право просити і отримувати підтримку у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН, на випадок, коли їх позбавляють права на самовизначення насильницьким шляхом.

Міжнародні пакти про права людини підтвердили зв'язок самовизначення із правами людини, закріпивши у своїх перших статтях положення про те, що «всі народи мають право на самовизначення». Що ж стосується етнічних, релігійних і мовних меншин, то приналежним до них особам не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію та виконувати її обряди, а також використовувати рідну мову (ст. 27 Пакту про цивільні й політичні права від 16 грудня 1966 р.).

Ці положення отримали розвиток у Декларації Генеральної Асамблеї ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992р. Держави зобов'язані охороняти «на їхніх відповідних територіях існування і самобутність» таких меншин і заохочувати створення умов для розвитку цієї самобутності

Заключному акті НБСЄ змінена сама назва принципу: «Рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею». Установлено, що «всі народи завжди мають право в умовах повної свободи визначати, коли і як вони забажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні та здійснювати за своїм розсудом свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток» (принцип VIII).