§4. Принцип мирного розв’язання спорів

Принцип закріплений в Статуті ООН та у всіх міжнародних актах, в яких закріплені принципи міжнародного права. Йому спеціально присвячений ряд резолюцій Генеральної Асамблеї ООН.

На відміну від становлення і розвитку інших принципів сучасного міжнародного права, для принципу мирного вирішення спорів характерна стабільність, послідовність визнання, різнобічне докладання зусиль державами для його практичного зміцнення.

Відповідно до Статуту ООН (п.3 ст.2) в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. принцип сформульований у такий спосіб: «Кожна держава розв’язує свої міжнародні спори з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку та справедливість».

Принцип мирного вирішення спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: вирішувати всі свої спори, розбіжності виключно мирними засобами; врегульовувати спори в найкоротший строк; не зупиняти процес мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень; використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби вирішення міжнародних спорів; утримуватися від ультимативності; утримуватись від будь-яких дій, які можуть погіршити ситуацію; враховувати інтереси іншої сторони-учасника спору; виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

У цьому ж дусі принцип мирного розв’язання спорів закріплений у регіональних актах.

 

§5. Принцип добросовісного виконання зобов'язань з міжнародного права

На відміну від інших принципів, які складалися в процесі розвитку міжнародного права, даний принцип затверджувався разом із цим правом. Принцип закріпив згоду держав на визнання юридично обов'язкової сили за нормами міжнародного права.

В ст. 2 Статуту ООН зазначено: всі члени ООН «добросовісно виконують зобов'язання, прийняті на себе за цим Статутом, щоб забезпечити їм усім у сукупності права й переваги, що випливають із приналежності до складу Членів Організації» (п. 2).

У Заключному акті НБСЄ особливо виділяється положення про те, що при здійсненні своїх суверенних прав, включаючи право встановлювати свої закони і адміністративні правила, держави повинні узгоджувати їх зі своїми зобов'язаннями за міжнародним правом.

Досить ґрунтовно принцип закріплено у Віденських конвенціях про право міжнародних договорів 1969 і 1986 рр. Згідно з положеннями ст. 26 конвенцій, що мають назву «pacta sunt servanda» (лат. – договори повинні виконуватися), кожен діючий договір обов’язковий для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватися. Учасники договору не можуть посилатися на положення свого внутрішнього (національного) права з метою виправдання невиконання ними договору.

Як елемент розглянутого принципу принцип добросовісності зобов'язує: сумлінно з'ясовувати фактичні обставини, інтереси держав і міжнародного співтовариства, що входять у сферу застосування норми; сумлінно вибирати норми, що підлягають застосуванню; забезпечити реальну відповідність реалізації норм їхній букві та духу, міжнародному праву і моралі, а також іншим зобов'язанням суб'єктів; не припускатися зловживань правами.

Добросовісне виконання зобов'язань пов'язане із взаємністю. Той, хто порушує норму, не повинен претендувати і на користування правами, що випливають із неї. Позбавлення можливості користуватися правами, що випливають із норми, є основним видом репресалій.