Глава 10

ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Визнання – це акт згоди з новим явищем у міжнародних відносинах: юридичним фактом і ситуацією, дією.

Міжнародно-правове визнання – визнання існуючими державами нових держав чи урядів на основі норм міжнародного права з метою встановлення офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин. Серед всіх видів визнання особливе значення має визнання держав і урядів.

 

§1. Визнання держав

Питання про визнання держави постає у випадку виходу на міжнародну арену нової держави. Визнаючи нову державу, члени міжнародного співтовариства погоджуються вступати з нею у міжнародно-правові відносини.

Щодо юридичного значення визнання для нової держави існує дві теорії: конститутивна і декларативна. Відповідно до першої, визнання конституює, породжує міжнародну правосуб'єктність держави, перетворює фактичний стан у юридичний. Прихильники цієї теорії наполягають ся на тому, що визнання нової держави, які додержує умови державності, є правовим обов’язком, а не питанням політичних міркувань.

Декларативна теорія виходить із того, що держава здобуває правосуб'єктність у силу самого факту свого утворення, незалежно від визнання. Тобто, політичний акт визнання є попередньою умовою існування юридичних прав нової держави. Теорія доводить, що саме акт визнання іншими державами створює нову державу, породжує і забезпечує її міжнародну правосуб’єктність.

Формально юридично в основі утворення будь-якої держави лежить винятково воля народу. Держава породжується не чим іншим, як суверенітетом цього народу. Так, в Статуті Організації Американських Держав зазначається: «Політичне існування держави не залежить від визнання її іншими державами. Навіть до свого визнання держава має право на захист своєї цілісності та незалежності, на забезпечення своєї безпеки й процвітання...» (ст. 9).

Не можна разом з тим не враховувати, що фактичне користування правами залежить від визнання нової держави суб'єктом міжнародного права іншими державами.

Події, пов'язані з утворенням незалежних держав з колишніх республік СРСР, показують, що самі держави надають визнанню велике значення. В зв'язку з розпадом СРСР в Брюселі відбулось засідання Ради Європейських співтовариств на рівні міністрів закордонних справ, на якому були прийняті "Критерії Європейських співтовариств для визнання нових держав у Східній Європі й на території Радянського Союзу". Члени Європейського співтовариства заявили про те, що вони визнають республіки, які становлять СНД, "як тільки одержать гарантії від цих республік про готовність виконати вимоги". Жодна з держав-членів СНД не виразила протесту проти цих дій Європейських співтовариств.

Як правило визнання держави є повним і остаточним. Таке визнання називають визнанням de jure. Визнання de jure застосовується у випадках, коли держава не має сумнівів щодо законності походження чи становлення держави (уряду), що визнається, або ж міжнародно-правові реалії з усією невідворотністю стверджують факт виникнення нових держав (урядів), а також обумовлюють необхідність налагодження нормальних стабільних взаємовідносин.

Часом процес становлення держави затягується. У таких випадках може бути надане визнаннятимчасове, обмежене – визнання de facto. Застосування даної форми передбачає, що визнання є або тимчасовим, або обмеженим лише деякими юридичними відносинами. Як правило, такий спосіб визнання використовується у випадках, коли держава, що здійснює визнання, не повною мірою впевнена у життєздатності та стабільності нового уряду чи держави або ж не має реального наміру (принаймні до настання певних умов) на офіційному рівні і остаточно визнати нового суб'єкта міжнародного права чи його уряд. У рамках визнання де-факто можливе налагодження консульських відносин, що, втім, не є обов'язковим. Таке визнання є поштовхом для розгортання співробітництва у різних сферах і формах. Разом з тим, визнання де-факто іноді має характер дискримінаційного ставлення до новоутворених держав або урядів. У будь-якому разі конкретний обсяг міждержавних відносин у рамках визнання де-факто є індивідуально диференційованим.

Можливо також визнання ad hoc, тобто визнання для певного випадку. Визнання ad hoc має місце, коли суб'єкти міжнародного права не визнають одне одного офіційно, але змушені проводити переговори чи здійснювати між собою певні контакти. Ця форма визнання застосовується для здійснення конкретних необхідних дій, встановлення контактів між дипломатами чи політиками, проведення мирних переговорів, підготовки мирних угод (наприклад, неодноразові переговори у Женеві щодо врегулювання територіальних проблем між Організацією Визволення Палестини та Ізраїлем, переговори про укладення мирної угоди між Армією визволення Косово та урядом Сербії в Рамбуйє у лютому-березні 1999 р.).