Питання для самостійної роботи студента

1. Суть і завдання Пенсійного фонду України.

2. Менеджерські підходи до управління системою ПФУ (ПФ Донецької області).

Змістовий модуль 8

ПОЛІТИКА ПРОТИДІЇ БЕЗРОБІТТЮ, ПРОБЛЕМИ ФОНДУ ЗАНЯТОСТІ

Мета лекції – опанування засобами менеджерського управління зайнятістю населення, знання законодавчої бази соціального захисту робітника, а також можливість використовувати ринок сукупної робочої сили для поліпшення стану громади та економіки країни.

Навчальні завдання лекції

1. Надати оцінку стану зайнятості по регіонам.

2. Оцінити рівень безробіття, причини та види появи.

3. Провести маркетингове дослідження стану ринка сукупної робочої сили.

План лекції

Сутність поняття зайнятості населення та її основні форми.

Безробіття: суть, причини, види.

Політика українського ринку робочої сили (ринок праці).

Основні поняття теми лекції

Фонд зайнятості, зайнятість населення, безробіття, трудові ресурси, ринок робочої сили (ринок праці), економічно активне населення, соціально-залежна держава, менеджмент трудових ресурсів.

1. Сутність поняття «зайнятість населення» та її основні форми

Зайнятість населення – важливий фактор розвитку соціально-економічної системи, необхідна умова і форма життєдіяльності людини. Адже саме у сфері зайнятості людина реалізує своє конституційне право на працю, а робота є основною умовою формування рівня життя населення і одночасно економічної потуги держави, її національної безпеки. У зв'язку з цим зайнятість є об'єктом дослідження багатьох наук і розглядається з різних позицій.

У сучасній економічній літературі існують різні трактування сутності зайнятості, її форм, видів, типів, функцій, методів забезпечення, результативності тощо. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» остання визначається як «...діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі».

У енциклопедичному словнику з економіки зайнятість визначається як «сукупність економічних відносин, пов'язаних з участю населення у всіх видах діяльності», а в підручнику з економіки за редакцією Б.А. Райзберга – як міра залучення людей до трудової діяльності і ступінь задоволення їх потреби в роботі, забезпечення робочими місцями. Порівнюючи ці визначення, неважко помітити, що в них реалізовані різні методологічні підходи до категорії «зайнятість». У першому випадку акцент зроблено на економічних відносинах, а в другому – на забезпеченні робочими місцями, задоволенні потреби людей в роботі. Отже, обидва визначення не є вичерпними.

Зайняте населення становить основну частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 60 років (жінки) і 62 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в господарстві країни.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах родини) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб населення.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, яка здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Зайнятість має основну та спеціальні форми.

Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до встановлених у державі правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує тип зайнятості, який відповідає технологічному способу виробництва й ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% від загального числа працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки ХХ ст. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу тощо. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

Як багатогранна соціально-економічна категорія зайнятість пов'язана практично з усіма аспектами життєдіяльності населення і громадського відтворення в цілому. Через сферу зайнятості економічно активне населення залучається до виробництва матеріальних та нематеріальних благ. Її головні кількісні та якісні параметри відображають особливості структури економіки, її динаміку, а також можливості трансформаційних змін. Двостороння сутність зайнятості - економічна і соціальна - характеризує внесок живої праці в суспільне виробництво і реалізацію базових потреб людини.

Стрімко зростає трудовий потенціал у неформальному секторі економіки країни, який об'єднує виробничі одиниці, які діють поза межами інституціоналізованих економічних структур – з 3,0 млн. осіб у 2000 р. до 4,6 млн. у 2008 р. Тобто кількість зайнятих у неформальному секторі економіки зросла майже в 1,5 рази, і сконцентрувала значну частину населення найбільш продуктивного працездатного віку. Розширення вказаного сектора економіки, на нашу думку, відображає неможливість інших секторів забезпечити населенню зайнятість та належний рівень доходу, а отже, змушує людей самостійно організовувати свою трудову діяльність на досить примітивній техніко-технологічній основі.

Неформальний сектор економіки охоплює працівників сільського господарства, мисливства, лісового господарства – 71, 6%, а також торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, готелів і ресторанів – 11,8%. Він є, власне, єдиним місцем роботи для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів.

У ринковій економіці зайнятість населення є результатом взаємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції. На пропозицію робочої сили, крім демографічного чинника, значний вплив мають бажаний рівень доходів, тривалість робочого часу й інтенсивності праці, бажання працювати за наймом, або займатися підприємництвом тощо.

Попит на роботу визначається обсягами залученого капіталу, виробництва та попитом на продукцію, ціною трудових послуг в залежності від корисності (продуктивності) роботи і конкуренції на ринку праці. Все це зумовлює велике розмаїття форм зайнятості, які досить повно описані в науковій економічній літературі.