2. Інтеграція соціального захисту в країнах Європейського Союзу (єс)

На сучасному етапі соціальна політика країн Європейського союзу зберігає національну компетенцію регулювання, а тому в рамках прийнятих документів Європейське співтовариство не має правових підстав для сприяння у прийнятті коммунітарного соціального законодавства, що впливає на національні системи соціального захисту. Якщо в області грошово-кредитного та торгового регулювання існують конкретні взаємні угоди-зобов’язання, то у сфері соціального захисту можна говорити лише про координацію соціальних програм, здійснюваних державами-членами ЄС, і лише потім про перерозподіл обмежених фінансових ресурсів для соціальної інтеграції в цілому.

Великим досягненням соціальної політики ЄС стало підписання угод про утворення єдиного страхового простору та координації національних законодавств в галузі соціального захисту. По суті це означає не лише можливість вільного пересування громадян у межах ЄС, але й працевлаштування в будь-якій державі ЄС при збереженні права на національний соціальний захист. Однак підписані угоди не уніфікували національні законодавства в єдину європейську систему, оскільки подібна уніфікація, на думку зарубіжних науковців, навряд чи можлива в найближчому майбутньому у зв'язку з суттєвими відмінностями в соціальних стандартах різних держав. Це пов'язано також з тим, що країни ЄС, як і раніше, знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, звідси – різні суми соціальних видатків у розрахунку на душу населення, виражені в абсолютних цифрах, часто вони відрізняються у декілька разів. Так, у 2003 р. (до розширення ЄС, до п'ятірки країн з найвищими показниками економічного розвитку входили Люксембург (12 653 євро), Данія (10 782), Швеція (99 333), а в трійку з найнижчими – Греція (3671), м..Португалія (3192) та Іспанія (3656 євро). Тому, попри певний перерозподіл валового продукту в Євросоюзі, в тому числі і через створений для цього Фонд об’єднання, його масштаби досить скромні і очікувати на їх збільшення не доводиться, оскільки це було б пов'язано зі зниженням соціальних стандартів і рівня життя в більш розвинених країнах. Очевидно, що національні системи соціального захисту населення і їхні фінанси найближчим часом залишаться у веденні самих країн-членів ЄС.

Під економічною моделлю соціального захисту слід розуміти принципи організації і функціонування її програм у тій чи іншій країні. У країнах Європейського союзу домінують чотири основні моделі: континентальна або бісмарківська, англосаксонськаабо модель Беверіджа, скандинавська або південно-європейська.

Континентальна модель (модель Бісмарка), (страхова модель) встановлює твердий зв'язок між рівнем соціального захисту і тривалістю професійної діяльності особи. В її основі лежить соціальне страхування, послуги якого фінансуються в основному за рахунок внесків роботодавців та застрахованих, а також принцип професійної солідарності, що передбачає існування страхових фондів, керованих найманими працівниками та підприємцями, які акумулюють соціальні відрахування із заробітної плати і роблять страхові виплати. Фінансування таких систем, як правило, не здійснюється з державного бюджету, оскільки принцип бюджетної універсальності не сумісний з такою моделлю соціального захисту. Однак у сучасних умовах існування соціальної держави в Європі ця модель соціального захисту, як правило, не завжди ґрунтується тільки на даному принципі. Тому, коли малозабезпечені члени суспільства не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати з ряду причин, національна солідарність реалізується через системи державної допомоги. У цьому випадку мова може йти про допоміжні механізми, які відхиляються від основної логіки «бісмарківської» моделі. Незважаючи на існування принципу загальнообов'язкового соціального страхування, він виконується не повною мірою. Це пов'язано з існуванням граничних рівнів заробітної плати, вище яких соціальне страхування є обов'язковим. Таким чином, в основі цієї моделі лежить принцип актуарної справедливості, коли величина страхових виплат визначається в першу чергу величиною страхових внесків. На сьогодні значний розвиток системи соціальної допомоги (що будується на принципі допомоги, а не страхування) призводить до модифікації цієї моделі і збільшення частки бюджетного фінансування соціального захисту.

Англосаксонська модель (модель Беверіджа, соціальна модель) представлена в Європі Великою Британією та Ірландією. В її основі лежить доповідь англійського економіста У. Беверіджа «Соціальне страхування та супроводжувальні послуги», представлена коаліційному уряду Вінстона Черчілля в 1942 р. У цьому виступі вперше було обґрунтовано засади нової соціальної політики Великої Британії. Значний вплив на висунуті Беверіджем положення справили ідеї Дж. Кейнса про те, що динаміка суспільного виробництва і зайнятості визначаються факторами платоспроможного попиту, а, отже, перерозподіл доходів на користь соціальних груп, які одержують більш низькі доходи, може підвищити грошовий попит масових покупців. Модель базується на наступних принципах: принцип загальності (універсальності) системи соціального захисту; поширення її на всіх громадян, які потребують матеріальної допомоги, принцип однаковості та уніфікації соціальних послуг і виплат, що виражається в однаковому розмірі пенсій, допомоги і медичного обслуговування, а також умов їх надання

Принцип розподільчої справедливості основоположний в даній моделі, оскільки йдеться не про професійну (як у випадку з моделлю Бісмарка), а про національну солідарність. Фінансування таких систем соціального захисту здійснюється як за рахунок страхових внесків, так і з бюджетних коштів. На відміну від континентальної, ця модель включає в себе соціальне страхування з досить низькими соціальними виплатами та соціальну допомогу, яка в цій системі відіграє домінуючу роль.

Скандинавська модель соціального захисту (ліберальна модель) характерна для Данії, Швеції та Фінляндії. Соціальний захист в ній розуміється як законне право громадянина. Відмінною рисою скандинавської моделі є широке охоплення різних соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які потребують суспільної підтримки. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни і не обумовлюється зайнятістю та сплатою страхових внесків. В цілому рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. Не в останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільчої політики, спрямованої на вирівнювання доходів. Попередньою необхідною умовою функціонування даної моделі є високо організоване суспільство, що будується за принципами інституційної держави добробуту.

Південно-європейська модель соціального захисту (консервативна модель) застосовується в Італії, Іспанії, Греції та Португалії. Лише в останнє десятиліття під впливом соціально-економічних і структурних змін у цих державах були створені або вдосконалені системи соціального захисту. На відміну від попередніх дану модель можна інтерпретувати як таку, що розвивається, перехідну, не структуровану. Саме тому «рудиментарність» цієї моделі називається різними західними дослідниками як її основна особливість. Як правило, рівень соціального забезпечення в рамках цієї моделі досить низький, а завдання соціального захисту розглядається часто як турбота про самого себе, своїх родичів і сім'ю. Тому сім'я та інші інститути громадянського суспільства відіграють тут найважливішу роль, а соціальна політика має переважно пасивний характер і орієнтована на ринок соціальних послуг. Характерною рисою даної моделі є також асиметрична структура соціальних витрат. Так, в Італії це виявляється в тому, що найбільш велику частину соціальних видатків становить пенсійне забезпечення (14,7% ВВП при середньоєвропейському рівні – 12,5%), тоді як на підтримку сім'ї, материнства, освіти й політику зайнятості витрачаються порівняно незначні кошти (близько 1%).

Завдання більшості систем соціального захисту в Європі полягає в підтримці стабільності доходів людей, надання рівного доступу до медичної допомоги і необхідних соціальних послуг. Як організована система вона існує в багатьох країнах світу. В економічно розвинених державах соціальний захист є найважливішою частиною національної економіки, витрати на яку сьогодні складають більше чверті валового внутрішнього продукту Найрозвинутіші системи соціального захисту в сучасній європейській економіці отримали назву соціально-орієнтованих. Перехідний стан системи соціального захисту нашої країни відкриває сприятливі можливості для використання найбільш вдалих і ефективних прикладів їх досвіду формування, організації та функціонування системи соціального захисту в країнах Європейського союзу.