2. Стратегія реформування пенсійної системи в Україні

В енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза й І.А. Ефрона визначено, що благодійність – це прояв жалю до ближнього, моральний обов’язок держави й заможної людини у наданні допомоги нужденному. Сьогодні це поняття має подвійний характер.

Зародження системи добровільного пенсійного забезпечення (саме поняття «добровільне страхування» з’явилося значно пізніше) у Росії, як і в усьому світі, розпочалося в минулому столітті з утворення емеритальних (професійних пенсійних) кас. Учасники цих кас одержували одноразову допомогу після виходу на пенсію. Перша така каса була заснована в 1858 році в Санкт-Петербурзі.

Обов’язкове страхування в Росії датується 1861 роком, коли був прийнятий Закон «Про допоміжні товариства на казенних заводах»; згодом з’явилися «Тимчасові правила про надання пенсії робітникам, які втратили працездатність на казенних гірничих заводах і копальнях».

Таким чином, обов’язкове соціальне страхування є одним із різновидів державних соціальних гарантій, забезпечуваних завдяки позабюджетним фондам (принцип неповного державного фінансування).

Ці системи лежать в основі радикальної пенсійної реформи в Україні (на відміну від так званих параметричних реформ, що видозмінюють існуючі солідарні системи).

Тенденція останніх десятиліть у Європі до високої й постійно зростаючої тривалості життя та до низької й постійно зменшуваної народжуваності спричинила поточні й прогнозовані проблеми європейських пенсійних систем. Демографічна ситуація в Україні подібна на ситуацію в інших європейських країнах і водночас має власну специфіку.

Як і в європейських країнах, в Україні існує проблема низької народжуваності, однак, середня тривалість життя населення (особливо чоловіків) значно нижче від рівня переважної більшості європейських країн. За роки незалежності України її населення суттєво зменшилося з 53,2 млн мешканців у 1991 році до 45,675 млн у 2009 році. За демографічними прогнозами, якщо така тенденція продовжиться, то до 2050 року населення України становитиме близько 33,2 млн чоловік; робітнича сила з 22,4 млн осіб у 2007 році зменшиться до 14,4 млн у 2050 році; зайнятість населення знизиться з 20,9 до 13,9 млн осіб. Коефіцієнт демографічного навантаження (співвідношення кількості пенсіонерів до кількості людей, які працюють і платять податки) збільшиться з 0,42 до 0,91. Більш суттєвим залишається збільшення коефіцієнта системної залежності (співвідношення кількості пенсіонерів до кількості тих, хто робить внески) з 0,90 до 1,39 (інакше кажучи, 139 пенсіонерів будуть отримувати пенсію за рахунок пенсійних внесків 100 працівників). Таким чином, кожен працівник робитиме пенсійні внески, які будуть спрямовані на оплату пенсії одного пенсіонера й більше третини пенсії іншого. За прогнозами, коефіцієнт рівня народжуваності буде підвищуватися з 1,30 в 2007 році до 1,51 у 2050 році, однак, він не перекриватиме рівень смертності. В Україні планується впровадження обов’язкових внесків у накопичувальну систему пенсійного забезпечення, що передбачено стратегією розвитку пенсійної системи, затвердженої Кабінетом Міністрів України 15 грудня 2005 року. Аргументом на користь прийняття такого рішення стало те, що вже зараз пенсіонери становлять більше 30 % населення країни. Демографічна криза стала серйозним викликом для солідарної системи пенсійного забезпечення: пенсійні фонди постали перед загрозою зростаючого дефіциту коштів.

У Європі, де рівень життя набагато вищий, державна пенсія в основному не перевищує 30-40 % середньої заробітної плати по країні.

Таким чином, радикальна пенсійна реформа в Україні передбачає співіснування трьох рівнів пенсійного забезпечення: обов’язкового солідарного, обов’язкового накопичувального й добровільного накопичувального.