План лекції

1. Соціально-економічні та політичні передумови розвитку соціальної роботи за кордоном.

2. Європейська інтеграція соціального захисту в країнах Європейського Союзу (ЄС).

3. Особливості систем соціального захисту в ряді країн Європи.

Основні поняття теми лекції

Соціальні моделі, економічна модель держави, добробут, держава загального благоденства або соціальна держава, соціальне партнерство, індивідуалізм, традиціоналізм, соціальна програма.

1. Соціально-економічні та політичні передумови розвитку соціальної роботи за кордоном

У літературі виникнення соціальної роботи як професії датують кінцем ХІХ – початком ХХ століть. Саме у цей період у ряді індустріально розвинених країн виникають групи фахівців, які починають професійно займатися соціальною роботою, створюються навчальні заклади, які готують майбутніх соціальних працівників. Великобританія і США були тими країнами, де соціальна робота уперше оформилася як вид професійної праці.

Особливості демографічного розвитку в країнах Європи останнім часом збільшили у суспільстві частку осіб похилого віку, збільшилися чисельно категорії населення, слабо адаптовані до життя, поглибився розрив традиційних соціальних зв’язків у відносинах між людиною та суспільством, що зумовило появу нових соціальних проблем, які неможливо вирішувати традиційними методами.

В умовах нестабільних суспільних відносин серед соціальних дослідників сформувалося переконання, що суспільство хворе і його треба лікувати, спираючись на принципи доброчинності й милосердя.

У рамках соціальної роботи в зарубіжних країнах почали паралельно розвиватися два напрями, які протистоять один одному у розумінні рішення соціальних проблем. Один напрям більш характерний для США, другий – для низки країн Європи, особливо для Великобританії, Нідерландів, Німеччини. Характерним було і те, що ці два напрями, розвиваючись та поширюючи свій вплив на інші країни, взаємодоповнювали та взаємостимулювали один одного.

У даний час в країнах з ринковою економікою використовуються різноманітні організаційно-правові форми соціального захисту населення. Головними, як було доведено вище, є соціальне страхування і соціальна допомога, що включають різні виплати і послуги. У цих країнах вказані форми формуються залежно від історичних умов і тому, попри однотипність завдань, мають відзнаки у підходах і методах їх вирішення.

Так, наприклад, у Великобританії перші укази стосовно соціальних проблем, з’явилися ще у XVI столітті за часів правління Генріха VIII (1531 р.). Вони наказували реєструвати осіб, які живуть жебрацтвом, і зобов’язували органи місцевої влади і церковні заклади збирати кошти для бідних. Це була перша спроба перейти від неконтрольованої церковної доброчинності до централізованої системи соціальної допомоги. Вже тоді люди зрозуміли, що шляхом перерозподілу фінансових ресурсів суспільства на користь знедолених можна усунути, або хоча б пом’якшити соціальні проблеми окремих груп громадян.

У 1601 році британська королева Єлизавета I звела усі відповідні закони й укази в один «Закон про бідних», який діяв досить довго, часто переглядався, змінювався у бік надання соціальній допомозі більш гуманного характеру. Наприклад, у середині XIX століття в Англії вже було запроваджено адресну допомогу окремим соціальним групам, причому це коло постійно розширювалося.

Індустріальна революція в Європі поставила нові проблеми вирішення яких потребувало радикального реформування англійського соціального законодавства. З 1909 року в Великобританії було ухвалено багато нових законів, які відображали економічні зміни, події у масовій свідомості і зміни в соціальній політиці. У 1911 році був ухвалений Закон про національне страхування, що вводив обов’язкове страхування працівників на випадок хвороби й безробіття. У 1925 почали діяти закони про пенсію через старість і про допомогу вдовам і сиротам. Відповідно до Закону про місцеву адміністрацію, прийнятого в 1929 році, були створені комітети соціальної допомоги, що підпорядковувалися місцевий адміністрації (радам графств) і здійснювали соціальну роботу на місцях. У 1934 році вийшов Закон про безробіття, який затвердив допомогу вимушено непрацюючим у загальнонаціональному масштабі. Згідно з цим законом допомога надавалася особам, що не мали страховки, а також отримували додаткову допомогу пенсіонери і вдови. Таким чином, в 1930-і рр. у Великобританії централізовану державну допомогу отримували безробітні, вдови, сироти й інваліди війни. До речі останнім соціальну допомогу надавали місцеві адміністрації (ради графств).

У інших європейських країнах системи соціального захисту населення є більш новими і не мають такої давньої традиції легітимної соціальної допомоги.

Наприклад, в Німеччині, канцлер Отто фон Бісмарк, щоб попередити створення самими робітниками системи соціального захисту, приймає серію загальнодержавних соціальних законів: Закон про страхування на випадок хвороби (1884 р.); Закон про страхування від нещасних випадків (1885 р.); Закон про страхування у зв’язку зі старістю й інвалідністю (1891 р.). Створена система соціального захисту в Німеччині функціонувала на той час, в основному, на промислових підприємствах.

У Швеції розвиток системи соціального страхування відбувався у 80-і роки XIX століття, і головна увага спочатку так само приділялася соціальній допомозі за місцем праці. З 1913 року набрала чинності перша національна програма соціального забезпечення (система народних пенсій). Наступний, третій етап розвитку соціального страхування в Швеції пов’язаний з виходом Закону про соціальні послуги у 1982 році, що включає всі сфери соціальної діяльності держави.

У США, як пишуть американські дослідники, федеральний уряд «довгий час не відчував жодної відповідальності за доброчинність». Звичайно, він створював масові лікарні, агентства, але, у цілому, це соціальну політику не визначало. Дослідники пов’язують таку тенденцію з особливостями виникнення та розвитку держави. Наприклад, Штефан Бечки вважає, що в Сполучених Штатах довго панувало переконання, що кожна людина є ковалем свого щастя і держава не повинна втручатися в її життя, оскільки успіх в житті залежить від Всевишнього. Турботу про бідних брали на себе доброчинні організації. Важливою ознакою американського суспільства, побудованого за принципом «допоможи собі сам», була неготовність американців допомагати один одному.

Злидні й бідність розглядалися ними найчастіше, як результат особистих помилок. Тому від людини очікувалося, що вона сама знайде в собі сили і зможе відмовитися від допомоги. І тільки коли індустріалізація почала нестримно зменшувати економічний добробут, США й 31 млн. американців опинилися за межею бідності, стало зрозуміло, що знедоленість не є наслідком помилок людини, це – соціальне явище.

Перші кроки у напрямі такого усвідомлення зробила влада штатів у 20-і роки минулого століття. Місцеві бюджети штатів почали виділяти кошти й створювати офіційні організації соціальної допомоги. Таким чином розпочався розвиток державної підтримки. На початку XX століття термін «соціальне забезпечення» набув поширення, як і термін «соціальна робота». Поступово поняття «система соціального забезпечення» почало застосовуватися до різноманітних програм і агентств, а «соціальна робота» означала їх діяльність. Сьогодні термін «соціальна служба» розуміється американцями як агенція з надання соціальних послуг.

У 1935 році президент Ф.Рузвельт підписує закон «Про соціальне страхування», який включає страхування через старість і виплату допомоги з безробіття. Дослідники вважають, що вихід цього закону поклав початок формування сучасної системи соціального забезпечення в США.

Як було зазначено вище, до 30-х років ХХ ст. у соціальній політиці США панував принцип «твердого індівідуалізму», а державне втручання оголошувалося неамериканським підходом. Тому американську модель соціального забезпечення деякі сучасні вітчизняні автори називають американський індивідуалізм, а європейську модель – «європейський традиціоналізм», протиставляючи його американському. Але такий розподіл насправді досить умовний. Слід говорити не про власне американську або європейську моделі соціальної роботи, а про модель здійснення соціальної політики різними країнами.

Отже, формування сучасних економічних моделей в різних країнах соціального захисту пов'язано з процесом індустріалізації, посиленням державного регулювання соціальних процесів, ускладненням соціально-демографічної структури суспільства.