85. Державна служба і державні службовці.

1.1. Роль управлінських кадрів, персоналу державної служби у зміцненні української державності

Державна служба в Україні як соціально-правовий інституту тільки формується і в сучасних умовах стає важливим фактором державотворення.

Ефективність діяльності держави, результати виконання нею своїх економічних і соціально-правових функцій визначаються, насамперед, системою і структурою створення органів в усіх гілках державної влади, ієрархічністю структури, і в кінцевому рахунку – службовцями держави, якісним складом кадрового потенціалу.

Історичний аналіз свідчить, що із зміною держави, її типу, характеру завдань змінювалась і сама державна служба. Державна воля, яка реалізується через державну службу, має різний характер і формується різними суб’єктами: в демократичній державі – народом, і тоді держава знаходиться під контролем соціуму, в тоталітарній – однією особою, тобто діє поза суспільним контролем.

Зміна соціально-політичної і державно-правової ситуації в Україні зумовила необхідність реформування державної служби.

Вперше поняття “державна служба” було нормативно визначено і закріплено в Законі України “Про державну службу”. Відповідно до статті 1 Закону державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державну службу можна поділити на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади. Існує ще поділ – на цивільну і мілітаризовану.

Державні службовці – це різновид службовців, які становлять чисельну групу. Їх основним завданням є служіння державі.

1.2. Сутнісні риси державної кадрової політики в Україні

Розгляд питань державної служби тісно пов’язаний з питаннями кадрової політики. Сутнісними рисами державної кадрової політики в Україні повинні стати:

• творчість і дієвість (замість декларативності й абстрактності);

• системність, комплексність і всебічність;

• загальність (об’єкт – усе працююче населення);

• новаторство (замість кон’юнктурності), прогнозованість;

• демократичність.

1.3 Зміна функцій і демократизація механізмів державного впливу на роботу з кадрами

Протягом довгих років кадрова політика розглядалась як односторонній процес, який іде “зверху донизу”, з яскраво вираженою централізацією керуючого впливу. При цьому головним і майже повним суб’єктом кадрової політики була КПРС, яка по суті зрослась з державними структурами. Всі інші суб’єкти кадрової політики лише виконували директивні вказівки.

Якщо мова йде про об’єкт державної кадрової політики, то до уваги беруться всі кадри суспільства, все працездатне населення. Тому об’єкт кадрової політики не можна зводити лише до керівних або, навіть, управлінських кадрів. Держава через свої структури впливає на всі категорії працюючих. Саме така думка покладена в основу нинішньої кадрової політики в Україні. Державна кадрова політика не може залишатися поза процесами формування і раціонального використання кадрового потенціалу, організацією управління персоналом окремих галузей і відомств.

Але серед всіх категорій кадрів особливо складні і значимі функції виконують керівні кадри, які залишаються реальними носіями державної, економічної, політичної влади, багато в чому визначають технології, стиль всієї управлінської та інших форм трудової діяльності. Тому саме вони були і залишаються в центрі уваги держави, іншим є і буде характер державного управління цими кадрами.