53. Дисидентський рух. Які чинники зумовили появу в україні гельсінської групи?

Бурхливе, суперечливе, динамічне “хрущовське” десятиріччя підштовхнуло об’єктивно визрівший процес оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у 60 – 70-х роках радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції – дисиденство, яке висувало реальну альтернативу нарастаючим кризовим явищам в духовному житті суспільства – соціальній апатії, дегуманізаціі культури, бездуховності. Його ідеологія, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалася у тверде перекононня необхідності докорінних змін у суспільстві.

Десидентський рух складався з 3 основних течій:

1. Правозахисне, або демократичне дисиденство, репрезентоване в Україні – Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод, що до прав людини, які були підписані СРСР у 1975 р.. УГГ була утворена ва листопаді 1976 р. у Києві. Її очолив письменник Руденко. До складу входили Григоренко, Лук’янеко та інші, всього 37 осіб. УГГ виконувало широке коло завдань: ознайомлювати укр. суспільство з декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики етно- і лінгвоциду ті насильницюкого насадження русифікації, домагатися безпосереднього котакту України з іншими країнами, акредитація в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями. Це була єдина з усіх правозахисних організацій, яка не розпалася. Проте ні певна поміркованість УГГ, ні легальні форми роботи, ні міжнародна громадська думка не перешкодили радянським властям розпочати гоніння. До 1980 року майже три чверті УГГ отримали терміни ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено було емігрувати.

2. Релегійне дисиденство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не деклартивне визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення укр-их греко – каталицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протистантських сект.

3. Національно орієнтоване дисиденство, яке рішуче засудживало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступала на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю у боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу.

Характерною рисою усіх 3-х напрямів дисиденства була боротьба за націонольні інтереси укр. народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного фактора. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (Григоренко) до націонал – комуністичної, а від неї аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Донцова та ідеології ОУН (Мороз).

Вже на початку брежневського періоду з метою придушення дисиденства в зародку у вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів : у Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Ів. – Франківську, Тернополі і Луцьку. Жертвами репресій стали діячі укр. культури, студенти, робітники. Числені арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Києв. кінотеатрі “Україна”.

Навесні 1968 р. 139 укр. діячів науки, літератури та мистецтва звернулися з листом до Брежнєва, Косигіна, Підгірного, у якому висловлювали рішучій протест проти арештів в Україні та утисків укр. культури. Значною мірою завдяки громадським протестам першу хвилю репресій проти інакомислення в Україні удалося загальмувати. Проте у 1970 р. починається нова хвиля репресій, яка набирає особливої сили на початку 1972 р.

У середині 70 – на початку 80-х рр. Д. рух в Україні зменшився кількісно, але виріс якісно – утворилася і діяла українська Гельсінська Група.