30. В чому полягала діяльність української центральної ради як керівника національного руху. Розкрийте значення 1 та 2 універсалів цр.

Центральна Рада – громадсько-політичне об’єднання, що утворилося 4 березня 1917р. У надзвичайно короткий час Ц.Р. переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли 3 провідні укр. партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М.Ковалевський,П.Христю,М.Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д.Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський). Головою Ц.Р. було обрано М.Грушевського. Швидкому зростанню авторитету, популярності цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярної ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип формування Ц.Р., адже з самого початку свого існування вона була уособленням 3-х представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою і забезпечили їй широку народну підтримку. Свою прихильність до Ц.Р. висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з’їзди, скликані у травні 1917р. Ц.Р. надавала перевагу вирішенню питань національного розвитку.

Добу Ц.Р. залежно від домінуючих у державотворчому процесі ідей, фахівці поділяють на 2 етапи: автономістичний (березень 1917-січень 1918) та самостійницький (січень-квітень 1918).

На боці Тимчасового уряду були державна і військова сила та влада, а на боці Ц.Р. лише моральний вплив та підтримка неорганізованих народних мас. За цих умов потрібне було нестандартне рішення, яке, з одного боку, не дало б підстав Петрограду втрутитися в українські справи і зброєю придушити опозицію, з іншого - не вносячи дезорганізації, дало б змогу підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель. Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип “ні бунт, ні покірність”, Ц.Р. знайшла таке рішення: 23 червня 1917року вона приймає І Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що “однині самі будемо творити наше життя”. Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду – Генерального секретаріату на чолі з В.Винниченком.

Така активна державотворча діяльність викликала занепокоєння у Петрограді. Червневі масові демонстрації у столиці Росії, поразка на Південно-Західному фронті, що призвела до втрати Галичини, зумовили гостру політичну кризу, падіння авторитету та суттєве послаблення офіційної влади. За цих умов Тимчасовий уряд уже не міг діяти тільки силовими методами, оскільки на захист Ц.Р. могли стати фронтові українські частини та переважна більшість населення України. Крім того, збройний конфлікт з Ц.Р. міг спричинити розкол у таборі російсько демократії. Саме тому 28 червня 1917 року для переговорів до Києва прибуває делегація у складі О.Керенського, М.Терещенка та І.Церетелі, яка, маючи на меті втримати ситуацію під контролем, тобто “вдержати все, що можна вдержати”, мусила визнати автономні права України. Знайдений компроміс став причиною урядової кризи в Росії. На знак протесту проти найменших поступок українцям у питанні автономного устрою 3 міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але угода все ж більшістю голосів була підтримана. Надалі її зміст став основою І І Універсалу Ц.Р., проголошеного 3 липня 1917 року. В цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Ц.Р. перетвориться на єдиний орган революційної демократії України. Ц.Р. виділить зі свого складу відповідний перед нею орган-Генеральний секретаріат, який після затвердження Тимчасового уряду стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні. Ц.Р. брала зобов’язання змінювати новий лад і офіційно виступати “проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання”.

Започаткована І І Універсалом криза Тимчасового уряду, стала прологом загальної політичної кризи в Росії, в основі якої лежали катастрофічні поразки на фронті, погіршення економічного становища, посилення між партійного протистояння.