2. Походження терміна “Україна” та «Русь»

Назва Україна має давнє історичне походження і відноситься до території на якій проживали східні слов’яни. Вперше ця назва згадується в 1-ому патевському літописі 1187р.в зв’язку зі смертю в Переяславі Володимира Глібовича.

На початку 7ст. Україною в літописах називали західні землі Галицько-Волинського князівства. З 16ст.термін Україна вживається в офіційних актах відносно більшої частини українських земель у складі польського королівства. Одночасно з назвою країна вживається назва Русь. Ця назва була спільною для білоруських, українських та російських земель.

14ст. в письмових джерелах відносно північно-східної Русі вживається Велика Русь, а з 15ст. Росія, відносно західних земель вживається назва Біла Русь. Відносно південно-західної Русі вживається назва Мала Русь, а пізніше Малоросія. Україну називали: угорська Русь, герцогство Буковина, королівство Галичини та Людомерії. В утвердженні назви Україна велику роль відіграла боротьба народних мас проти соціального та національного гніту, особливо визвольна війна під проводом Б.Хмельницького 1848/54рр.

З середини 17ст.Україна в офіційних царських документах отримала назву Малоросія, а правобережжя України з 1832р. Отримало назву південно-західний край.

Після встановлення в Україні офіційної влади у 1939р. Возз’єднання західних земель з радянською Україною за всіма землями склалася назва Україна.

Відомі дві теорії походження назви «Русь»: скандинавська і теорія місцевого походження. Про останнє свідоцтвують назви річок на Подніпрв’ї: Рось, Росава, Русава, Роставиця. У писемних джерелах Русь уперше згадується близько 387р. Пізніше термін Русь зберігся на укр. околицях у Закарпатті, Галіції, де українці називали себе русинами. Документи свідоцтвують, що більш древнішою назвою, яку використовували наші предки для означення себе та своєї землі, була «Русь» та «русичі».

3. Охарактеризуйте соц-ек та політичний розвиток к.Р. (х-х1 ст.)

Панує натуральне гос-во, при якому все необхідне виробляється не для продажу на ринку, а для внутр. споживання.

Землеробство – основне заняття, вирощувалися пшениця, овес, просо, жито, ячмінь. Основними знаряддями праці ьули рало, борона, серп, коса.

Скотарство – розводилися воли, коні, корови, вівці, свині, кози.

Ремесло – до 60 спеціальностей: кузнецьке, ткацьке, гончарне, шкіряне, ювелірне та ін.

Внутр. торгівля – ремісничі вироби повсюди мінялися на с/г, намітилася деяка спеціалізація районів: з Прикарпаття везли сіль, з півдня – хліб, худобу, з півночі – хутра.

Зовнішня торгівля – К.Р. експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра, імпортувала: вино, тканини, прянощі, тощо. Найбільий торговельний шлях – «із варяг у греки» - по Дніпру. Широко велася торгівля з Візантією, Скандинавією, Польщею, Чехією, Німеччиною.

Ранньофеод монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади:

А) на чолі держави – великий київський князь

Б) найближче оточення – особиста дружина та удільні князі

В) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вірниками

Г) правління невиликими містами здійснювали намісники великого князя – тисяцькі й посадники.

Залежне населення: смерди, закупи, рядовичі, ізгої, холопи.

Феод експлуатація здійснювалась шляхом ек примусу та позаек адміністративного примусу.

До 2пол. 10ст. на Русі не існувало індивід. Власності на землю. Вона вважалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлював її глава своєрідної корпорації- київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність ск-ся лише на поч. 12 ст. Через ці особливості повстання населення в Києві не мали хар-ру класової боротьби.