26. Дайте характеристику подій в україні в період революції 1905-1907 р.

У зв’язку з екон. кризою та поразкою Росії у війні з Японією 1904 - 1905рр. неспроможність самодержавства продовжити курс на реформи, які б зняли соціальну напруженість у суспільстві, призвели до загострення існуючих протиріч в житті країни і стали причинами розгортання першої рос. революції. Приводом до початку революції став розстріл демонстрації 9 січня 1905р., події «кривавої неділі». У відповідь на дії уряду по всій імперії прокотилася хвиля страйків, в тому числі і в Укр. в 1905р. наляканий розмахом революційних подій, цар Микола ІІ оголосив 17жовтня 1905 «Маніфест», котрий передбачав скликання Держ. Думи із законодавчими правами, а також досягнення основних державних свобод. Збройні повстання були найгострішою формою боротьби в умовах революції. Першими до цього засобу вдалися матроси панцерника «Потьомкін» (14 -15 червня 1905р.). восени 1905 покотилась хвиля селянських повстань. Серед найбільш був виступ селян с. Великі Сорочинці на Полтавщині. У листопаді відбулися виступи солдат саперної бригади Київського гарнізону, повстання моряків Чорноморського флоту. В умовах революції виникають органи народного самоврядування – ради робітничих депутатів. Розгортання революції сприяло піднесенню національного руху. Навесні 1906 укр. політичні партії взяли участь у виборах до першої та другої Держ. Дум. У роки революції виникли культурно освітні організації «Просвіти». Вони діяли в Києві, Катери-нославі, Одесі, Чернігові, Ніжині, де заснували клуби, бібліотеки, прово-дили музичні вечори та ін. Револ. події 1905 – 1907 мали резонанс і в Західній Укр.. Там відбулися численні селянські та студентські виступи. Розпуск Держ. Думи 3 червня 1907 свідчив про завершення революції, поразку та про початок політичної реакції в країні.

27 1 Та 2 Державны Думи.

Весною 1906 р. зібралася в Петербурзі перша Державна Дума. З послів українського походження утворилася Українська Парлямен-тарна Громада. Всіх її членів було поверх сорок; були між ними видатні громадські діячі з інтелігентів, як барон Ф. Штайнгель, Микола Біляшівський, О. Свєчин, Максим Ковальський, Андрій Вязлов, але були селяне, що згодом сталися світочами українського громадського політичного руху (Зубченко, Онацький, Тарасенко, Грабовецький). Петербурська Українська Громада зразу перемінилася на своєрідний політичний центр України, що почав видавати репрезентативно-ідеольогічний журнал для інформації чужинців («Українскій Вєстнік»), та працював з усіх сил над деклярацією про українську автономію, що її мали скласти в Думі.

Та вік першої Думи протривав усього 72 дні. Українські посли, разом з усею парляментарною опозицією, приняли участь у протиурядовій маніфестації, якою був грімкий протест-відозва, підписана у Вибурзі в Фінляндії.

В ході судових репресій вони втратили право вибору до чергової Думи, куди попали люде нові. Й тим разом українська Парляментарна Громада мала понад 40 членів, вона взялася за видавання власного органу «Рідна Справа» та праці над законопроєктом про українську автономію, але по 103 днях нарад і цю Думу розігнали. Друга й третя Дума, обрана вже під натиском уряду й по тяжких репресіях озлобленої реакції, не мала вже в собі осібної української громади послів, хоч тут і там на посольських лавах попадали посли-українці.

Тимчасом московський уряд охолонувши з переляку, що його виявив у перших днях революції, приступив до ліквідації свого «лібералізму». На перший огонь пішли здобутки, що їх у гарячий час революції досягли українці. Закрито багато українських товариств і видань, багато діячів опинилося на Сибірі, а багато виемігрувало за кордон. Широка еміграційна хвиля вдарила тепер на Галичину. На місці залишилися всетаки кадри нової української інтелігенції, що працювали вже не тільки в культурно-освітніх ділянках («Просвіта» та «Українське Наукове Товариство» в Києві) але у сформованому в 1908 р. політичному «Товаристві Українських Поступовців». В порузумінню з партією «трудовиків» та конституційних демократів («кадетів») вони раз ураз видвигали в пресі й на парляментарній арені чергові українські домагання. Прикидаючись щирими автономістами, вони не тратили з ока остаточної ціли, якою була раз уже кинута й поширена в масах ідея — Самостійної України.