1.1. Поняття та процеси групової динаміки

Групова динаміка — це галузь соціальної психологи, яка досліджує психічні процеси, що відбуваються в ма­лих групах.

Спочатку термін «групова динаміка» використовував­ся для позначення наукової школи, створеної КЛевіним («Центр групової динаміки» у Массачусетському технологічному інституті, СІЛА), дослідження якої базувалися на певній системі поглядів. Відповідно до неї законо­мірності зв'язку індивіда з групою можуть бути вико­ристані для впливу на процеси, що відбуваються в су­спільстві. Відомий соціальний психолог Л.Фестінгер за­уважував, що групова динаміка виникла як відповідь на запитання, чому одні групи впливають на своїх членів, а інші — ні.

Найчастіше під груповою динамікою розуміється сукуп­ність групових процесів, які відображають весь цикл життєдіяльності групи та ЇЇ етапи: утворення, функціювання, розпад, а також ті прийоми та методи, які дають змогу вивчати внутрішньогрупові процеси в умовах ла6ораторного експерименту.

Групові процеси — це ті способи регуляції індивідуаль­ної поведінки, які забезпечують психологічні зміни у трупі за час її існування. До власне внутрішньогрупових динамічних процесів належать: розвиток групи, нормоутворення, феномен групового тиску (конформність), групова згуртованість, прийняття групового рішення, ке­рівництво та лідерство тощо.

Процес утворення та розвитку малої групи зумов­люється не тільки зовнішніми, а й внутрішньогруповими чинниками.

1.2. Механізми групової динаміки

Механізми групової динаміки зумовлюють дві проти­лежні тенденції: інтеграцію та диференціацію групи, звідси і випливає нерівномірність її розвитку.

Виокремлюють щонайменше три механізми групової динаміки: 1) розв'язання внутрішньогрупових суперечнос­тей; 2) «ідіосинкразичний кредит» і 3) психологічний обмін.

Розв'язання внутрішньогрупових суперечностей. Дослід­ники групового розвитку вказують на наявність кількох типів внутрішньогрупових суперечностей. Так, вивчаючи динаміку колективоутворення, АХ.Кирпичник звернув увагу на суперечності, по-перше, між зростаючими по­тенційними можливостями групи і її актуальною діяль­ністю; по-друге, між зростаючим прагненням членів гру­пи до самореалізації та самоствердження і одночасно тенденціями включення особистості до групової структу­ри, інтеграції її з групою. Виявилось, що перехід групи з одного рівня розвитку на інший відбувається стрибкопо­дібне завдяки загостренню суперечностей та їх наступ­ному розв'язанню.

Ще один тип внутрішньогрупових суперечностей описує Ф.Шамбо. Розвиток групи, на його думку, є ре­зультатом зіткнення суперечливих тенденцій, які періо­дично виникають у ній внаслідок неузгодженості по­ведінки лідера з очікуваннями, які пов'язують послідов­ники з його діями. Подібна неузгодженість веде до де­стабілізації і конфлікту. Розв'язання конфлікту закін­чується «фазою гармонії», яка характеризується стабі­лізацією відносин і оптимістичною спрямованістю міжособистісного сприймання, після чого неузгодженість системи повторюється. Лише після проходження групою серії конфліктних фаз структура групи остаточно стабілі­зується.

Ф.Шамбо, зводячи всі причини розвитку групи ви­ключно до конфлікту між лідером і послідовниками, на­вряд чи заслуговує на повну підтримку своєї теорії, яка досліджує лише один аспект розвитку групи.

«Ідіосинкразичний кредит». З аналізом поведінки лі­дера пов'язане виокремлення іншого механізму групової динаміки, який у працях Е.Холландера одержав назву феномена «ідіосинкразичного кредиту». Всупереч тради­ційним уявленням, високостатусний суб'єкт (лідер) не обов'язково жорстко реалізує норми групи, але привно­сить в її життя деякі новації, хоча б ціною відмови від низки попередніх норм, сприяючи тим самим ефектив­нішому досягненню групової мети і переходу на інший, вищий рівень функціювання. Згідно з моделлю, члену групи може дозволятися відхилення від групових норм пропорційно його минулому внеску в досягнення гру­пових цілей, внаслідок чого і виникає ефект «ідіосинкразичного кредиту», який є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Оскільки вважається, що суб'єкт з високим статусом сильніше, ніж інші, орієнтований на групу, характери­зується найвищою компетентністю в груповому завданні і робить значний внесок у його розв'язання, йому більшою мірою, ніж суб'єкту з низьким статусом, дозволяється відхилення від групових норм, якщо це необхідно для досягнення групових цілей. Таким чином, феномен «ідіосинкразичного кредиту» є однією з умов впровадження в життя групи елементів інноваційності, створюючи тим самим передумови для переходу групи на вищий рівень розвитку. Саме ця обставина робить можливим віднесення цього феномена до числа можли­вих механізмів групової динаміки.

Психологічний обмін. Насамперед зазначимо, що по­няття «обмін» користується великою популярністю як у психології, так і в інших суспільних науках. Щоб краще пояснити суть психологічного обміну, звернемося до од­ного з його різновидів — так званого ціннісного обміну Цінність визначається як матеріальний або ідеальний предмет, який є вагомим для людини, тобто здатним за­довольняти її потреби, відповідати її інтересам. У ході

аналізу взаємодії людей в малій групі, цінності можуть виступати у вигляді будь-яких значущих характеристик членів групи, які належать до властивостей їхньої осо­бистості, її спрямованості, вмінь, досвіду тощо і реалі­зуються ними в ході розв'язання групових завдань на користь окремих партнерів і групи загалом.

У зв'язку з аналізом ціннісного обміну стосовно міжособистісної взаємодії вводиться поняття «ціннісного внеску» індивіда, під яким розуміють будь-які корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі загалом, і такі, що мають найрізноманітніші вияви.

Розглянемо два приклади функціювання ціннісного обміну як одного з механізмів групової динаміки.

Перший з них грунтується на даних вивчення І.Олтменом і Д.Тейлором феномена соціального проникнен­ня, який характеризує екстенсивність (широту) та інтен­сивність (глибину) розвитку міжособистісних стосунків у діадичному спілкуванні. Термін «соціальне проникнен­ня» був уведений для того, щоб пояснити відкриті типи міжособистісної поведінки в соціальній взаємодії і внут­рішні суб'єктивні процеси, які є передумовою, супроводжують і переслідують ці відкриті обміни. Один із ти­пових різновидів соціального проникнення — особистіс-не взаєморозкриття партнерів по спілкуванню.

Простежуючи динаміку соціального проникнення, І.Олтмен і Д.Тейлор виокремлюють шерег умовних ета­пів розвитку міжособистісних відносин: орієнтації (сто­сунки мають характер обмежених поверхових контактів); початкового емоційного обміну (контакти часті, але по­верхові); повного емоційного обміну (контакти глибокі, але охоплюють обмежені сфери взаємодії); установлено­го обміну (контакти охоплюють різноманітні «особистісні» сфери і розгортаються як на інтимному, так і повер­ховому рівнях).

Другий приклад ціннісного обміну стосується групи, що вже сформувалася. У цьому випадку обмін виходить за межі діадної взаємодії, а одним з його боків є сама група як колективний суб'єкт діяльності. Саме вона визначає статут своїх членів залежно від їх ціннісних внесків у життєдіяльність групи.

Розділ 2 УТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК МАЛОЇ ГРУПИ