1.1. Поняття групи

Дослідження соціальних груп посідає в соціальній психології особливе місце. Це зумовлено багатьма об­ставинами.

По-перше, проблему «людина—суспільство» по-справжньому можна розв'язати, лише розглядаючи від­носини у системі «людина—група—суспільство». Для кожної конкретної особистості група є насамперед тим найближчим оточенням, до якого вона належить. Група (мала чи велика) — це та спільність, яка опосередковує взаємозв'язок «особистість—суспільство».

По-друге, вся система відносин між людьми у сфері безпосереднього та масового спілкування реалізується в конкретних соціальних групах.

По-третє, саме формування та розвиток особистості, її соціалізація відбуваються у різних соціальних групах, що розглядаються як головні інституції соціалізації.

Група як сукупний суб'єкт діяльності та спілкування є тим осередком, де перетинаються суб'єкт-об'єктні зв'язки особистості, соціальні та психологічні детермі­нанти регуляції її поведінки. Це робить групу складним утворенням, зумовлює її функції, ознаки та характер впливу на особистість.

У загальному плані групу розглядають як конкретну спільність людей, які включені до типових для них РІЗНОВИДЕ і форм діяльності та об'єднані системою від­носин, поведінка та діяльність яких регулюються спіль­ними цілями, нормами, цінностями. Саме завдяки вклю­ченню людини до соціальної групи, на відміну-від випадко-

124

вого об'єднання, вона може задовольняти свої індивідуаль­ні інтереси, потреби та цілі.

Отже, головними ознаками групи є: зміст та характер спільної діяльності; цілі та завдання цієї діяльності; пев­ний тип вщносин між членами групи; зовнішня та внут­рішня організація; прийняті у групі норми та цінності; ([усвідомлення членами групи своєї належності до неї, наявність «ми-почуття»; наявність групових атрибутів (на-символи, гасла).

1.2. Класифікація груп

У соціальній психології здійснено чимало спроб кла-[гікації груп. При цьому застосовувалися найрізнома-класифікаційні засади: рівень культурного роз-тип структури, завдання та функції, переважний контактів, час існування групи, принципи її форму-

таін. Найзагальнішою є класифікація груп на умовні та ре-

і, малі й великі. Умовна (номінальна) група — група, яка виокремлена з за певною суттєвою, але формальною ознакою зіта, вік, стать, професія, політична, етнічна чи релігійна пежність тощо). Члени такої групи можуть не перебу-один із одним у безпосередньому спілкуванні. Це Іе статистична, ніж психологічна група (жінки, пен-І, фермери, католики, робітники, українці та ін.). соціально-психологічного аналізу важливо ви-так звані реальні групи, в основу класифікації покладено об'єктивний процес обміну діяльністю ультатами. Реальна група утворюється для досяг-спільних цілей, поєднання зусиль, необхідних для їої діяльності. Виходячи з цього, реальну групу визначити як спільність людей, які взаємодіють ! собою, об'єднані спільною діяльністю, цілями,

І, потребами.

: того, щоб стати реальною групою, така спільність мати й усвідомлювати мотивовану мету діяль-володіти необхідними для групової діяльності зна-

125

ннями, вмшнями та навичками, закріпленими в досвіді, способами підтримки і вияву групової єдності. У реаль­ній групі обов'язково наявне психологічне спілкування, за допомогою якого стають можливими групові рішення, оцінки, думки, «спільна мова» між членами групи, емо­ційна і вольова єдність.

Сукупність людей, які взаємодіють між собою, перед­бачає насамперед певну їх кількість. За кількісною ха­рактеристикою групи можуть бути мало- чи багаточи-сельними. Відповідно вони називаються малими і вели­кими. Критерієм такого поділу є насамперед безпосеред­ність та опосередкованість спілкування.

У малій групі кожний спілкується з кожним прямо, без посередників. Велика група характеризується опосе­редкованим, здебільшого анонімним характером спілку­вання, що зумовлено значним розміром групи і немож­ливістю прямого контакту членів групи один з одним. В окремих випадках велика група збігається з умовною. Вона стає реальною групою, якщо її члени взаємодіють між собою, їх об'єднують певні етруктурно-формальні (організаційні) (склад групи, система комунікацій, роз­поділ функцій) та відповідні соціально-психологічні (групові цінності, норми, система керівництва чи лідер­ства) характеристики. До великих реальних груп нале­жать нації та етнічні спільності, класи та політичні пар­тії, соціальні рухи, професійні об'єднання, вікові групи.

Великі групи у свою чергу поділяються на організо­вані, до яких належать нації, народності тощо, і неоргані­зовані, що характеризуються стихійністю виникнення, наприклад, натовп.

Взаємодія членів групи може бути тимчасовою (демон­страція) і постійною (бригада, шкільний клас). У зв'язку з цим виокремлюють тимчасові та постійні групи.

Взаємодія в групі може бути організованою і неоргані­зованою. Відповідно розрізняють групи організовані (формальні) і неорганізовані (неформальні). Ці два типи груп можуть трансформуватися (наприклад, група друзів може створити громадську організацію). Таким чином, «неформальна група» — це завжди соціально-психологічна

126

група, для якої характерні тісні особисті взаємовідноси­ни і постійні контакти.

Організованість передбачає певну структуру групи, наявність статуту чи регламенту організації з правами та обов'язками членів групи як усередині, так і поза нею. Неорганізовані групи також можуть бути частково струк-турованими, але їхня взаємодія — стихійна, тимчасова (наприклад, натовп людей, що зібралися подивитися на аварію на вулиці).

На думку Я.Щепанського, Є.С.Кузьміна, В.Є.Семе-нова, крім великих і малих груп з метою кращого аналі­зу доцільно виокремлювати ще й середні групи. Критерія­ми їх виокремлення є чітка просторова локалізація спільної діяльності (трудової чи побутової), наявність певних повно­важень, координуючих і керівних осіб, з якими періодично контактують члени середніх груп, а також поширеність особистих міжгрупових контактів членів малих груп, які входять до складу середніх (наприклад, колектив цеху, під--приємства, мешканці багатоквартирного будинку). У серед­ніх групах порівняно з малими, де кожний особисто знає кожного, зберігається безпосередній особистий характер спілкування всіх членів групи, але вже з певними упов-I поваженими представниками групи (з адміністрацією, і керівниками організацій).

У великих же групах відсутній не тільки безпосе­редній особистий контакт всіх членів групи між собою, а їй контакти навіть із уповноваженими особами набу-^вають багатощаблевого опосередкованого характеру. На |цьому рівні з ними регулярно і безпосередньо спілку-|ються лише уповноважені представники середніх та ін­коли малих груп, що входять до складу великих.

Кожна людина є одночасно членом багатьох соціаль-шх груп — великих, малих, середніх. Вони вирізняються принципами формування, функціями, впливом, що зго справляють на індивіда, різновидом та характером Іосин усередині груп та ін.

Хоча для кожної конкретної особистості в процесі со-Іізації першою емпіричною реальністю є малі со-ьні групи (сім'я, коло близьких людей, друзі, пер-Інні колективи), регулятивний вплив цих спільностей

+27

зумовлений ширшими соціальними групами. Тому аналіз групових відносин доцільно починати з розгляду вели­ких соціальних груп, які' для особистості виступають перш за все чинником соціальної детермінації її пове­дінки та діяльності.

Розділ 2

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВЕЛИКИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП

2.1. Голова характеристики великих соціальних груп

Проблема великих соціальних груп важлива для со­ціальної психології, оскільки зміст соціальне значущих рис людської психіки формується саме на рівні макро-груп. Якою б важливою не була роль малих груп і без­посереднього міжособистісного спілкування у процесі формування особистості, самі вони не створюють істо­рично конкретних соціальних норм, цінностей, устано­вок і потреб. Усі ці та інші елементи суспільної психоло­гії виникають на грунті узагальненого історичного досві­ду насамперед великих груп.

У першу чергу необхідно з'ясувати, який зміст вкла­дається в поняття «велика група».

Виходячи із загальних принципів розуміння групи, не можна дати суто кількісного визначення цього поняття. Класифікація груп свідчить про те, що великі групи по­діляються на два різновиди: випадкові спільності, які стихійно виникають, короткочасно існують (натовп, публіка, аудиторія), і соціальні групи, тобто групи, які склалися в ході історичного розвитку і посідають певне місце в системі суспільних відносин кожного конкретно­го типу суспільства і тому довготривалі, стійкі у своєму існуванні. До другого різновиду слід віднести передусім етнічні групи (нації), соціальні класи та прошарки, про­фесійні, вікові групи (молодь, літні люди).

Для всіх виокремлених великих соціальних груп ха­рактерні деякі загальні ознаки, які відрізняють ці групи гід малих і мають істотне значення з точки зору еоціаль-128

но-психологічного аналізу. У великих групах, зокрема, існують такі специфічні регулятори соціальної поведін­ки, як звичаї, обряди, традиції, їхнє існування зумовле­не наявністю суспільної практики, з якою пов'язана ця група, відносною сталістю відтворення історичних форм цієї практики. Єдність особливостей життєвої позиції таких груп разом із специфічними регуляторами пове­дінки характеризують спосіб життя групи. У соціальній психології дослідження способу життя включає вивчення характерних форм спілкування, особливого типу кон-між людьми, їхніх інтересів, цінностей, потреб і мови. Для етнічних груп — це національна мо­ва (українська, німецька, англійська тощо), для інших — набір термінів чи жаргон, властивий, наприклад, певним Віковим, професійним та іншим групам.

Структура психології великих соціальних груп є досить складною і включає цілу низку елементів. У ши­рокому розумінні до них належать психічні властивості, психічні процеси і психічні стани. З метою детальнішого аналізу психології великих груп виокремлюють динамічні елементи (настрій) і стійкі утворення (традиції, навички, інтереси).

У вітчизняній соціальній психології здійснено чимало І спроб точніше визначити найважливіші елементи психо-Ілогії великих груп. Майже всі дослідники розрізняють |дві складові її змісту: 1) психічний склад як стійке утво­рення (соціальний або національний характер, традиції, Ізвичаї); 2) емоційну сферу як динамічне утворення (по-ітреби, інтереси, настрої).

Психічний склад групи і психічний склад особистос-які до неї належать, не повністю збігаються. У фор-' психології групи домінуючу роль відіграє колек-вний досвід, зафіксований у знакових системах, який зжною людиною засвоюється- неоднаково. Міра його ввоєння зумовлена індивідуальними психологічними І, тому психологія особистості і психологія рули збігаються лише частково.

Однією з головних проблем дослідження психології ве-соціальних груп є виявлення їх конкретних різнови-особливостей функціювання та механізмів утворення.

' СоцЬяиІ психологія

129

Відомий соціолог Б.А.Грушин розрізняє п'ять типів соціальних спільностей: .глобальний (людство загалом); субглобалший (мегагрупи) — організації, рухи, які мають світовий, інтернаціональний характер: світові релігії, наддержавні організації та ін.; соцієтальний — окремі су­спільства та країни, їхнє населення, а в разі одноріднос­ті національного складу — нації; субсоцієтальний (великі групи типу класів, націй, професійні, релігійні, соціо-культурні групи); мікрогрупи (малі групи).

Ці різновиди спільностей характеризуються деякими загальними ознаками:

1) є певною цілісністю, тобто сукупністю індивідів, яка не збігається з простою сумою їхніх індивідуальних влас­тивостей;

2) можуть виступати самостійним суб'єктом історич­ної та соціальної дії чи поведінки;

3) об'єднані спільною діяльністю, отже їхні члени взає­модіють між собою (безпосередньо чи опосередковано);

4) відносною тривалістю у просторі та часі;

5) мають відносну гомогенність (тобто однорідність за складом чи якимись іншими ознаками).

Загалом ці спільності визначаються як групові на від­міну від іншого класу — масових спільностей, характер­ними ознаками яких є:

1) аморфність утворення та існування;

2) випадковість входження індивідів, невизначеність кількісного та якісного складу учасників, їхня різнорідність;

3) невизначеність становища, нездатність існувати як структурне утворення у складі інших соціальних спільностей;

4) ситуативність виникнення (утворюються в резуль­таті випадкової діяльності й існують тільки в її межах).

Типовим прикладом масової спільності є натовп (юр­ба) — відносно короткочасне, безструктурне скупчення людей, об'єднаних безпосередньою просторовою близь­кістю. Натовп не має чітко усвідомленої мети, дії його учасників зумовлені якимось зовнішнім стимулом та за­гальним емоційним станом.

За характером поведінки виокремлюють такі різновиди натовпу: випадковий, пов'язаний з інтересом до якоїсь події; діючий, що може бути агресивним, панічним, ко-

130

рисливим, екстатичним, в основі поведінки такого на­товпу лежать дії, викликані ненавистю до когось, або небезпека, необхідність рятуватися від неї, чи прагнення оволодіти якимись цінностями, або стан екстазу під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів тощо; конвен­ційний, який базується на реальних чи уявних правилах та нормах; експресивний, в якому виражаються спільні почуття (радості, протесту, горя та ін.).

Натовп — це дуже динамічне, мінливе утворення лю­дей, він легко переходить від одного стану до іншого. Саме тому натовпом водночас і легко, і важко керувати.

Перші дослідники натовпу ГЛебон, Г.Тард, М.К.Ми-хайловський, З.Фрейд розглядали його як ірраціональну, сліпу і руйнівну силу, де панують неусвідомлені імпуль­си, зараження, наслідування та навіювання і намагалися знайти саме психологічні ознаки цього утворення, вба­чаючи їх чи в «колективній душі», чи в «соціальному ро­зумі», чи в «колективній волі». На їхню думку, натовп — це скупчення різнорідних і випадкових елементів, але він завжди є психічним цілим. Тобто не будь-яке скуп­чення людей є натовпом — потрібна загальна спрямо­ваність їхніх думок і емоцій у зв'язку з конкретною дією збуджувального мотиву.

Натовп має власну детермінацію виникнення, є про­дуктом ситуативної взаємодії на грунті розумової чи емоційної гомогенності. У психологічному плані це утворення перед тим, як його можна спостерігати як щось цілісне, вже виступає певною єдністю у спільних переживаннях. Особливістю натовпу є те, що конкретна особа в ньому тимчасово втрачає деякі свої характерні ознаки і набуває нових — спільних для всіх індивідів, що його складають. Ці нові ознаки індивіда в натовпі мають неусвідомлюваний характер, про що свідчать зниження інтелекту, втрата особистої відповідальності, підвищення афективності тощо.

Висновок, зроблений дослідниками, зводиться до то­го, що натовп — це завжди остання (нижча) стадія роз­витку суспільства, його поведінка нагадує поведінку ди­куна чи зграї диких тварин. Звичайно, подібні оцінки масових спільностей вказаними авторами не були віль-

» 131

ними від їхніх ідеологічних та політичних уподобань. Під натовпом вони здебільшого розуміли революційні народні маси, політичні рухи пригноблених, хоча у ГЛе-бона е думка, яю натовпом може бути не тільки скуп­чення робітників, а й скупчення академіків.

Більшість прикладів поведінки натовпу ці дослідники брали з часів Великої Французької революції та Паризь­кої Комуни, але чимало їхніх спостережень і висновків не втратили актуальності й у наші дні. Це зумовлено тим, шо процес *масовизації» сучасних суспільств набув ще більшого масштабу, ніж у XIX ст.

Бурхливий розвиток засобів масової інформації, урба­нізація, інтенсифікація міграції населення і контактів між людьми різних країн, зростання чисельності формальних та неформальних об'єднань різних напрямків — політичних, екологічних, культурних, жіночих, юнацьких та інших прискорюють цей процес. Одночасно з масовизацією су­спільств спостерігається тенденція пошуку засобів управ­ління неорганізованими, або, як їх ще називають, «негру-ловими» спільностями. Власне, тане завдання і ставили перед собою перші дослідники натовпу.

Протиставляючи індивідуальність колективності (со­ціальності), вони вбачали можливість перетворення маси (натовпу) на групу шляхом впровадження порядку, ор­ганізації, то пов'язувалося ними з максимальною згур­тованістю, злагодою, одностайністю. Відмова від поряд­ку в його психологічному значенні, на їхню думку, не­минуче призводить до виникнення натовпу. Єдино, хто не піддається руйнівному впливу маси, — це лідери,, вожді, еліта (індивідуальності). Саме вони здатні, якщо не повністю, то хоча б частково обмежити натиск натов­пу, внести в нього організованість та порядок.

Виходячи з подібних міркувань, Г.Тард навіть пропо­нував внести в натовп елемент організованості й цим перетворити його на публіку, де індивідуальність не втрачається, а усвідомлення шдивщами своєї сили поля­гає у гомогенності їхніх ідей. Якщо натовп — це мно­жинність індивідів, об'єднаних перш за все фізично у просторі та часі, згуртованих на основі активної, пере­важно негативної дії, то публіка має інший характер. Це

132

радше множинність не фізична, а духовна, вона цивілі-зованіша й толерантніша до виявів індивідуальності.

Типові масові спільності, описані дослідниками XIX ст., їхні характерні ознаки мають не абсолютний, а від­носний характер, виявляються у певних ситуаціях і в так званих групових спільностях — великих групах типу нації, класу, соціального прошарку.

Найважливішими для розвитку суспільства та особис­тості є такі великі групи, як етноси та нації,