- •1.2. Виникнення та становлення соціальної психології як науки
- •1.3. Експериментально-прикладний етап розвитку соціальної психології
- •1.4. Експериментальний етап у розвитку соціальної психології
- •1.5. Головні теоретичні напрямки сучасної західної соціальної психології
- •1.6. Розвиток соціальної психології в колишньому Радянському Союзі і в Україні
- •Методи соціальної психології
- •2.1. Методологічні основи соціально-пснхологічного дослідження
- •2.2. Метод спостереження
- •2.3. Метод експерименту
- •2.4. Метод вивчення документів
- •2.5. Метод опитування
- •2.6. Тестування
- •Частина 2 психологія спілкування
- •1.1. Поняття спілкування в соціальній психології
- •1.2. Розвиток спілкування в онтогенезі
- •1.3. Спілкування як форма вияву активності особистості
- •2.1 .Поняття про взаємодію
- •2.2. Різновиди взаємодії
- •2.3. Спілкування та діяльність
- •3.1. Поняття про комунікацію та її різновиди
- •3.2. Засоби комунікації
- •3.3. Бар'єри спілкування
- •4.1. Поняття соціальної перцевції
- •4.2. Механізми взаєморозуміння
- •4.3. Точність міжособистісної перцепції
- •5.1. Поняття про способи впливу
- •5.2. Зараження
- •5.4. Навіювання
- •5.5. Наслідування
- •5.6. Мода
- •5.7. Чутки
- •1.1. Поняття групи
- •2.2. Психологічні особливості етнічних грун
- •2.3. Психологічні особливості українського національного характеру
- •Розділ з
- •3.1. Історія досліджень малої соціальної групи
- •3.2. Класифікація малих соціальних груп
- •3.3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп
- •3.4. Структура взаємовідносин у малій соціальній групі
- •1.1. Поняття та процеси групової динаміки
- •1.2. Механізми групової динаміки
- •2.1. Утворення малої групи
- •2.2. Розвиток малої групи
- •3.1. Групові норма і нормативна поведінка
- •3.2. Дослідження нормативного впливу групової більшості. Феномен групового тиску. Конформізм та конформність
- •Розділ 6 проблема прийняття групового рішення
- •6.1. Індивідуальні та грувогі рішення
- •6.2. Групове завдання
- •6.3. Аналіз якості груоовнх рішень. Групові деформації
- •6.4. Етапи прийняття рішення
- •1.1. Поняття особистості в психології
- •1.2. Проблема соціалізації індивіда
- •1.3. Соціально-психологічна структура особистості
- •2.1. Статус особистості як показник становища у груш
- •Соціометричний метод (Вивчення міжособистісних стосунків у групі)
- •Визначення типових способів реагування на конфліктну ситуацію
- •Тест для визначення потреби у досягненнях (пд) (ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Тест для визначення потреба у спілкуванні (пс)(ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Методика «значення тривожності (Шкала Тсйлора, адаптація м.М.Псйсахова, 1977)
- •Обробка результатів
- •Опитувальник «Шкала локус-контролю»(Дж.Ротгер, 1966 р., адаптація в.Ядова)
4.3. Точність міжособистісної перцепції
При спостереженні за фізичними об'єктами ми можемо легко перевірити точність сприймання, зіставивши його результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням деяких якостей і властивостей.
У разі пізнання іншої людини зробити це значно важче, адже враження, отримане про неї суб'єктом сприймання, ні з чим зіставити, оскільки відсутні методики безпосередньої реєстрації якостей особистості іншої людини. Звичайно, можна використовувати як допоміжні різні особистісні тести, але, по-перше, не існує для виявлення і вимірювання всіх характеристик І; по-друге, тест не можна розглядати як єдиний інструмент дослідження особистості, оскільки будь-який особистісний тест має ті чи інші обмеження.
Обмеженість тестів пояснюється як недостатнім репертуаром вимірюваних характеристик, так і їхніми загальними пізнавальними можливостями: в них фіксується і вимірюється лише те, що задано експериментатором, а не те, що є насправді. Тому будь-яке співвіднесення, яке можна зробити таким чином, означає зіставлення з даними третьої особи, які, у свою чергу, є результатом суб'єктивного пізнання іншої людини.
Аналогічна проблема виникає і в тому разі, коли використовується метод експертних оцінок. Експертами обираються люди, які добре знають особу, що є об'єктом сприймання, їхні суждення про неї (експертні оцінки) зіставляються з даними об'єкта сприймання. Порівняно з тестами експертні оцінки мають значну перевагу: тут ми оперуємо критеріями, які практично не лімітують вибору параметрів міжособистісного сприймання, як це має місце у випадку застосування тестів. Експертні оцінки відіграють роль зовнішнього критерія, «об'єктивних даних». Але і в цьому разі ми по суті маємо знову два суб'єктивні судженння: об'єкта сприймання і експерта (який також виступає суб'єктом сприймання і значить його судження не виключають елемента оцінки).
Незважаючи на сказане, і тести, і експертні оцінки у певних випадках застосовуються як зовнішні критерії, хоч їх застосування не знімає головного ускладнення. Це — відсутність можливості перевірити точність сприймання іншої людини шляхом прямого зіставлення з даними об'єктивних методик, що й спонукає шукати інші підходи до самої проблеми і шляхів її розв'язання.
Останнім часом багато дослідників намагаються розв'язати зазначену проблему, виходячи з принципу діяльності в аналізі феноменів міжособистісного сприймання. Справа в тому, що формування ціннісно-смислових позицій учасників перцептивного процесу — це не тільки (і не стільки) відображення особливостей партнерів як особистостей, скільки їхня здатність визначити, як ці особливості (характер, здібності, вміння тощо) виявляються у конкретній ситуації спільної діяльності. Наші знання про партнера по спілкуванню не завжди відповідають дійсному, адекватному розумінню його як особистості. Це зумовлено й тим, що наявні знання використовуються не в тій формі і не в тому обсязі, в яких вони зберігаються, а у перетвореному вигляді. Характер же перетворень знань визначається в першу чергу цілями та завданнями діяльності.
Як і під час обміну інформацією, сприймання і розуміння іншої людини може відбуватися як на рівні значення, так і на рівні смислу. Інакше кажучи, ми можемо сприймати людину, фіксуючи тільки її зовнішні ознаки, поведінку, дії, а можемо йти глибше — шукати за зовнішніми ознаками внутрішні, особистісні хароктеристики — мотиви, мету діяльності. Московський психолог .У.Хараш дуже влучно називає це об'єктним і суб'єктним сприйманням.
Об'єктне сприймання іншої людини — це сприймання безпосереднє, але за умов не реальної спільної діяльності, а простої присутності іншої людини. У цій ситуації у об'ектів немає спільного предмета діяльності, тому їхнє міжособистісне сприймання відбувається на рівні значень зовнішніх ознак. На відміну від цього, суб'єктне сприймання опосередковане спільною діяльністю, коли предмет діяльності для кожного з партнерів має особистий смисл.
Найповніше суб'єктний рівень міжособистісного сприймання виявляється в дії механізмів емпатії та рефлексії. Саме вони дають можливість побачити предмет діяльності іншої людини не очима стороннього спостерігача, а зсередини, з боку партнера по спілкуванню, а значить прогнозувати його подальші дії.
У більшості випадків у психології досліджується саме об'єктний рівень соціальної перцепції. Ці дослідження ведуться за допомогою різного роду об'єктивних оцінних шкал, експертних оцінок тощо. Що ж стосується вивчення суб'єктного рівня міжособистісного сприймання, то, як було зауважено, традиційні методи не дають адекватного уявлення про точність сприймання іншої людини.
Проблема підвищення точності міжособистісного сприймання виникла передусім як практична проблема. Їі розробка була пов'язана з необхідністю підвищення вимог до людей, які професійно зайняті в системі міжособистісних стосунків: менеджерів, керівників, вихователів, викладачів. Неможливість розв'язати цю проблему традиційними психологічними методами привела практичних психологів до розробки способів активного «психологічного втручання» у сферу перцептивних процесів.
Головною метою такого впливу стало формування та розвиток соціально-психологічної компетентності особистості, її здатності ефективно взаємодіяти з іншими людьми у сфері міжособистісних взаємин. Йдеться про формування вмінь орієнтуватися в соціальних ситуаціях, адекватно визначати індивідуальні особливості та емоційні стани інших людей, використовувати найефективніші способи взаємодії з ними.
Найпоширенішою формою такої підготовки є соціально-психологічний тренінг (СПТ). Соціально-психологічний тренінг — це специфічна психологічна технологія, зорієнтована на використання активних методів групової роботи для розвитку і підвищення компетентності особистості у спілкуванні та коригування взаємовідносин у групі.
Залежно від конкретних завдань можна говорити про різновиди СПТ: перцептивний, рольовий, тренінг ділового спілкування, поведінковий тощо. Під час тренінгових занять ведучим є один з учасників групової взаємодії, яка будується на використанні групової дискусії та рольової гри. Усі форми СПТ обов'язково розраховані на формування і розвиток емпатії та рефлексії, що дає змогу учасникам тренінгових груп (Т-груп) усвідомити й оцінити деякі звичні стереотипи сприймання самого себе та інших людей. Це, у свою чергу, допомагає прогнозувати можливі вчинки людей у ситуаціях міжосо-бистісного спілкування.
Поки що в нашій країні і за кордоном СПТ більше базується на емпіричній практиці, ніж на теоретично обгрунтованих концепціях. Для оцінки його ефективності найчастіше використовуються різного роду шкали суб'єктивних оцінок. Але, як підкреслюють дослідники та розробники цієї практичної галузі психології, саме вони дають ефект, який і є метою соціально-психологічного тренінгу.
Розділ 5
ПСИХОЛОГІЧНІ СПОСОБИ ВПЛИВУ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ