- •1.2. Виникнення та становлення соціальної психології як науки
- •1.3. Експериментально-прикладний етап розвитку соціальної психології
- •1.4. Експериментальний етап у розвитку соціальної психології
- •1.5. Головні теоретичні напрямки сучасної західної соціальної психології
- •1.6. Розвиток соціальної психології в колишньому Радянському Союзі і в Україні
- •Методи соціальної психології
- •2.1. Методологічні основи соціально-пснхологічного дослідження
- •2.2. Метод спостереження
- •2.3. Метод експерименту
- •2.4. Метод вивчення документів
- •2.5. Метод опитування
- •2.6. Тестування
- •Частина 2 психологія спілкування
- •1.1. Поняття спілкування в соціальній психології
- •1.2. Розвиток спілкування в онтогенезі
- •1.3. Спілкування як форма вияву активності особистості
- •2.1 .Поняття про взаємодію
- •2.2. Різновиди взаємодії
- •2.3. Спілкування та діяльність
- •3.1. Поняття про комунікацію та її різновиди
- •3.2. Засоби комунікації
- •3.3. Бар'єри спілкування
- •4.1. Поняття соціальної перцевції
- •4.2. Механізми взаєморозуміння
- •4.3. Точність міжособистісної перцепції
- •5.1. Поняття про способи впливу
- •5.2. Зараження
- •5.4. Навіювання
- •5.5. Наслідування
- •5.6. Мода
- •5.7. Чутки
- •1.1. Поняття групи
- •2.2. Психологічні особливості етнічних грун
- •2.3. Психологічні особливості українського національного характеру
- •Розділ з
- •3.1. Історія досліджень малої соціальної групи
- •3.2. Класифікація малих соціальних груп
- •3.3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп
- •3.4. Структура взаємовідносин у малій соціальній групі
- •1.1. Поняття та процеси групової динаміки
- •1.2. Механізми групової динаміки
- •2.1. Утворення малої групи
- •2.2. Розвиток малої групи
- •3.1. Групові норма і нормативна поведінка
- •3.2. Дослідження нормативного впливу групової більшості. Феномен групового тиску. Конформізм та конформність
- •Розділ 6 проблема прийняття групового рішення
- •6.1. Індивідуальні та грувогі рішення
- •6.2. Групове завдання
- •6.3. Аналіз якості груоовнх рішень. Групові деформації
- •6.4. Етапи прийняття рішення
- •1.1. Поняття особистості в психології
- •1.2. Проблема соціалізації індивіда
- •1.3. Соціально-психологічна структура особистості
- •2.1. Статус особистості як показник становища у груш
- •Соціометричний метод (Вивчення міжособистісних стосунків у групі)
- •Визначення типових способів реагування на конфліктну ситуацію
- •Тест для визначення потреби у досягненнях (пд) (ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Тест для визначення потреба у спілкуванні (пс)(ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Методика «значення тривожності (Шкала Тсйлора, адаптація м.М.Псйсахова, 1977)
- •Обробка результатів
- •Опитувальник «Шкала локус-контролю»(Дж.Ротгер, 1966 р., адаптація в.Ядова)
3.3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп
Психологія малих груп, особливо за кордоном, розробляється представниками різних наукових шкіл та напрямків. Ми спробуємо дати стислу характеристику тим з них, які є найпоширенішими і визначають розвиток групової психології.
1. Соціометричний напрямок. Засновник — американський психолог Дж.Морено. У теоретичному плані соціометрія, на його думку, є психологічною теорією суспільства, в основу якої покладена ідея про те, що всі аспекти соціального життя — соціальні, економічні, політичні — можна пояснити станом міжособистісних (емоційних) відносин між людьми.
З усіх різновидів емоційних стосунків дослідник особливо виокремлює симпатію та антипатію (тяжіння та відштовхування), які визначають стан не тільки малої групи, а й суспільства загалом. «Соціометрична» революція (термін Дж.Морено) полягає в тому, щоб розв'язати всі конфлікти в сучасному суспільстві шляхом підбору або перестановки людей відповідно до їхніх симпатій. Недаремно головна його праця має назву «Соціометрія. Експериментальний метод і наука про суспільство. Підхід до нової політичної орієнтації».
У практичному плані соціометрія є методом дослідження (вимірювання) безпосередніх міжособистісних стосунків. Це стандартизована процедура (соціометричний тест), за якої піддослідний, відповідаючи на запитання, послідовно робить вибір тих членів групи, які, на його думку, більш придатні для виконання якогось завдання у певній ситуації. Результати дослідження оформлюються у вигляді соціометричної матриці — таблиці, де фіксуються зроблені чи бажані вибори членів групи. Це можна також подати у вигляді сошограми, яка графічно фіксує зв'язки між членами групи. Крім того, цей метод дає можливість одержати кількісні результати дослідження: величину статусу кожного члена групи, наявність угруповань, міру згуртованості або роз'єднання, дані про напружені або конфліктні діади, тріади, мікрогрупи.
Значний внесок у розробку соціометричної методики, яка дає змогу одержувати більш повні результати залежно від вікової специфіки малих груп, мотивації виборів, зробили І.П.Волков, ЯЛ.Коломінський, В.І.Паніотто та інші дослідники.
2. Групова динаміка. В основу цього напрямку покладено «теорію-поля» КЛеніна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, шо є життєвим або соціальним простором особистості. Групова динаміка характеризує всю сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умови ефективності її діяльності, згуртованість, керівництво, прийняття рішення.
Саме розуміння поняття «групова динаміка» включає в себе не тільки теоретичний напрямок дослідження, а й сукупність внугрішньогрупових процесів, систему методів вивчення та налагодження міжособистісних стосунків.
Важливим дослідницьким засобом є лабораторний експеримент — створення малої групи з параметрами, які задаються дослідником.
3. Психоаналітичний напрямок. Теоретичним джерелом є психоаналіз З.Фрейда. Дослідження групових процесів з точки зору психоаналізу базується головним чином на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп. Найвідомшшми серед них є «динамічна теорія функціювання групи» А.Байона, «теорія групового розвитку» В.Бенніса і Г.Шепарда, а також «тривимірна теорія інтерперсональної поведінки» В.Шутца. Спільним для цих теорій є уявлення про групу як інваріант індивіда з його потребами, мотивами, цілями, які ним не усвідомлюються. Крім того, в емпіричному плані праці послідовників психоаналізу, як правило, не мають чіткої процедури дослідження. З наукової точки зору також не завжди правомірною є екстраполяція даних, одержаних у психотерапевтичних або тренінгових групах, на ширші соціальні спільності.
4. Інтеракціоністський напрямок. Представники цього напрямку виходять із того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, відносинами між членами групи та їхньою індивідуальною активністю. Поняттєвий апарат та проблематика запозичені здебільшого з концепції Дж.Міда. На відміну від психоаналізу для інтеракціоністів вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, а соціальний процес, що розглядається як інтеракція людей у групі або в суспільстві. У цьому напрямку виокремлюють як особливо важливі для групової психології такі підходи: символічний інтеракціонізм; рольові теорії; теорії референтних груп.
Перші два підходи лише опосередковано розглядають власне груповий процес, приділяючи більшу увагу процесу взаємодії (спілкування) та поведінці особистості в групі. Теорія референтних груп, хоча й пов'язана з цими підходами, але має відносно самостійне значення й набула широкої популярності на Заході. Цей напрямок прийшов у соціальну психологію з соціології, тому інші теоретичні орієнтації тією чи іншою мірою використовують його ідеї, а він сам зазнає впливу з боку психоаналізу, групової динаміки та інших.
У літературі окрім вказаних вище напрямків згадуються і деякі інші, але вони не мають суттєвого впливу на розвиток групової психології. Крім того, існуюча нині в сучасній соціальній психології тенденція до інтеграції різних підходів не дає змоги говорити про їхню абсолютну самостійність.