3.3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп

Психологія малих груп, особливо за кордоном, роз­робляється представниками різних наукових шкіл та на­прямків. Ми спробуємо дати стислу характеристику тим з них, які є найпоширенішими і визначають розвиток групової психології.

1. Соціометричний напрямок. Засновник — американ­ський психолог Дж.Морено. У теоретичному плані соціометрія, на його думку, є психологічною теорією су­спільства, в основу якої покладена ідея про те, що всі аспекти соціального життя — соціальні, економічні, по­літичні — можна пояснити станом міжособистісних (емоційних) відносин між людьми.

З усіх різновидів емоційних стосунків дослідник особ­ливо виокремлює симпатію та антипатію (тяжіння та відштовхування), які визначають стан не тільки малої групи, а й суспільства загалом. «Соціометрична» револю­ція (термін Дж.Морено) полягає в тому, щоб розв'язати всі конфлікти в сучасному суспільстві шляхом підбору або перестановки людей відповідно до їхніх симпатій. Недаремно головна його праця має назву «Соціометрія. Експериментальний метод і наука про суспільство. Під­хід до нової політичної орієнтації».

У практичному плані соціометрія є методом дослі­дження (вимірювання) безпосередніх міжособистісних сто­сунків. Це стандартизована процедура (соціометричний тест), за якої піддослідний, відповідаючи на запитання, послідовно робить вибір тих членів групи, які, на його думку, більш придатні для виконання якогось завдання у певній ситуації. Результати дослідження оформлюються у вигляді соціометричної матриці — таблиці, де фіксуються зроблені чи бажані вибори членів групи. Це можна також подати у вигляді сошограми, яка графічно фіксує зв'язки між членами групи. Крім того, цей метод дає можливість одержати кількісні результати дослідження: величину ста­тусу кожного члена групи, наявність угруповань, міру згур­тованості або роз'єднання, дані про напружені або кон­фліктні діади, тріади, мікрогрупи.

Значний внесок у розробку соціометричної методики, яка дає змогу одержувати більш повні результати залеж­но від вікової специфіки малих груп, мотивації виборів, зробили І.П.Волков, ЯЛ.Коломінський, В.І.Паніотто та інші дослідники.

2. Групова динаміка. В основу цього напрямку покла­дено «теорію-поля» КЛеніна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психо­логічних детермінант, шо є життєвим або соціальним простором особистості. Групова динаміка характеризує всю сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умови ефективності її діяльності, згуртованість, керівництво, прийняття рішення.

Саме розуміння поняття «групова динаміка» включає в себе не тільки теоретичний напрямок дослідження, а й су­купність внугрішньогрупових процесів, систему методів вивчення та налагодження міжособистісних стосунків.

Важливим дослідницьким засобом є лабораторний експеримент — створення малої групи з параметрами, які задаються дослідником.

3. Психоаналітичний напрямок. Теоретичним джерелом є психоаналіз З.Фрейда. Дослідження групових процесів з точки зору психоаналізу базується головним чином на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп. Найвідомшшми серед них є «динамічна теорія функціювання групи» А.Байона, «теорія групового розвитку» В.Бенніса і Г.Шепарда, а також «тривимірна теорія інтерперсональної поведінки» В.Шутца. Спільним для цих теорій є уявлення про групу як інваріант індивіда з його потребами, мотивами, цілями, які ним не усвідомлюються. Крім того, в емпіричному плані праці послідовників психоаналізу, як правило, не мають чіткої процедури дослідження. З нау­кової точки зору також не завжди правомірною є екст­раполяція даних, одержаних у психотерапевтичних або тренінгових групах, на ширші соціальні спільності.

4. Інтеракціоністський напрямок. Представники цього напрямку виходять із того, що групова поведінка зумов­люється взаємодією, відносинами між членами групи та їхньою індивідуальною активністю. Поняттєвий апарат та проблематика запозичені здебільшого з концепції Дж.Міда. На відміну від психоаналізу для інтеракціоністів вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, а соціальний процес, що розглядається як інтеракція лю­дей у групі або в суспільстві. У цьому напрямку виок­ремлюють як особливо важливі для групової психології такі підходи: символічний інтеракціонізм; рольові теорії; теорії референтних груп.

Перші два підходи лише опосередковано розглядають власне груповий процес, приділяючи більшу увагу про­цесу взаємодії (спілкування) та поведінці особистості в групі. Теорія референтних груп, хоча й пов'язана з цими підходами, але має відносно самостійне значення й на­була широкої популярності на Заході. Цей напрямок прийшов у соціальну психологію з соціології, тому інші теоретичні орієнтації тією чи іншою мірою використовують його ідеї, а він сам зазнає впливу з боку психо­аналізу, групової динаміки та інших.

У літературі окрім вказаних вище напрямків згаду­ються і деякі інші, але вони не мають суттєвого впливу на розвиток групової психології. Крім того, існуюча нині в сучасній соціальній психології тенденція до інтеграції різних підходів не дає змоги говорити про їхню абсолют­ну самостійність.