3.3. Бар'єри спілкування

У ході передачі й прийому інформації відбуваються її суттєві втрати. Часто, передаючи інформацію, ми думаємо, що слухачі засвоюють її майже на 100 відсотків. Насправді це не так. Багато інформації втрачається з різних причин. Це добре показує А.Моль у своїй книзі «Соціодинаміка культури» (М., 1973).

Уявимо, що комунікатор задумав передати певну інформацію, яка повинна набути словесних форм (внутрішня мова). Бар'єром на цьому шляху стає межа нашої уяви(перекодування думки в слова). При цьому втрачається до 30% інформації. Інший бар'єр — активний мовний фільтр, словниковий запас комунікатора. Набуває мовних форм 80% тієї інформації, яка перекодована на внутрішню мову. Третій бар'єр — словниковий запас реципієнта — збіг словникового запасу комунікатора і реципієнта. Залежно від словникового запасу реципієнт сприймає майже 70% висловленої інформації. Обсяг цих втрат залежить від уміння слухати і концентрувати увагу, не дозволяючи собі відволікатися на сторонні подразники.

Інші втрати інформації виникають через необхідність перекладу того, що почуто, в образи уяви, тобто від здатності реципієнта розуміти значення слів. При цьому втрачається майже 60% інформації, почутої реципієнтом. Подальші втрати відбуваються за рахунок обмеженості обсягу пам'яті. Не все зрозуміле залишається в пам'яті. Отже, у ході монологічного спілкування (лекція, урок) у слухачів залишається в пам'яті близько 20% інформації.

За умов людської комунікації можуть виникати специ­фічні комунікативні бар'єри, пов'язані з уразливими місця­ми в будь-якому каналі комунікації або з помилками у ко­дуванні чи декодуванні Вони мають соціальний або психо­логічний характер. З одного боку, такі бар'єри можуть ви­никати через відсутність єдиного розуміння ситуації спіл­кування, зумовленого не просто різною «мовою», якою го­ворять учасники комунікативного процесу, а відмінностями глибшого плану. Це можуть бути соціальні, політичні, релі­гійні, професійні відмінності, які не тільки призводять до різної інтерпретації одних і тих самих понять, а й взагалі до різного світосприймання, світорозуміння.

Такі бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, приналежністю партнерів до різних соціаль­них груп. Комунікація в цьому випадку демонструє тіль­ки те, що вона є боком спілкування. Звичайно, процес комунікації здійснюється і за наявності таких бар'єрів. Але вся ситуація комунікативного акту значно усклад­нюється за цих обставин.

З іншого боку, бар'єри під час комунікації можуть мати виражений психологічний характер: вони вини­кають або внаслідок різних індивідуальних психологіч­них особливостей тих, хто спілкується (наприклад, скритність одного, сором'язливість іншого, наявність «некомунікабельних» рис тощо), або через якісь особливі психологічні відносини, що склалися між партнерами (антипатія, недовіра один до одного). У цьому разі до­сить чітко простежується і той зв'язок, який існує між спілкуванням і відносинами між партнерами. Розв'язати таку проблему можна через навчання спілкуванню шляхом використання соціально-психологічного тренінгу.

У ході комунікації відбувається не тільки передача інформації, а й соціальна орієнтація учасників. На думку Б.Ф.Поршнєва, поширення інформації в суспільстві відбувається через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри. Цей фільтр діє так, що абсолютно істинна інформація може неприйнятною, а хибна — прийнятною. Психологічно важливо з'ясувати, за яких обставин той чи інший канал інформації може бути блокований цим фільтром. Адже існують різні засоби, які допомагають прийняттю інформації, послабленню чи підсиленню дії фільтрів.

Сукупність таких засобів А.А.Брудний називає фасцинацією. Фасцинація (від англ. — зачарування) - це спеціально організовані засоби впливу для зменшення втрат семантично значущої інформації під час її сприймання реципієнтами, підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль підсилювача семантично значущої інформації, створюючи їй додаткове "тло", яке частково долає фільтр недовіри. Прикладом таких засобів може бути музичний супровід повідомлення, просторовий або кольоровий супровід дії тощо.

У людських культурах сформовані різні традиції спілкування людрй. Цікавою щодо цього є японська культура, в якій дуже поширена ввічливість.

Японець намагається не допускати занадто категоричних формулювань, висловлювань. Той, хто говорить, не стверджує: «Я вважаю, що...», а говорить: «Мені здається, що...». Ті, хто обговорюють проблему, не заявляють, що попередній оратор не має рації. Просто думка одного підхоплюється і розвивається у висловлюванні іншого з певними змінами. Тому в повсякденному житті з двох фраз «будь-ласка, встаньте» і «чи не встанете Ви» з точки зору японця прийнятнішою буде друга фраза, оскільки вона не має характеру примусу, залишає свободу вибору.

Один японський кінознавець сказав: «Ваше кіно жорстоке. Ви не уявляєте, яке воно неприємне для нашого глядача. Ваші діалоги починаються з рішучого «ні». Навіть чоловік із жінкою в кадрі розмовляють на підвищених тонах, весь час з'ясовуючи відносини. Ми не розуміємо, коли ви активно, напором, а не розумом намагаєтесь ствердити істину. Ми, японці, коли говоримо, навіть в очі один одно­му не дивимось, щоб не образити якоюсь тінню в погляді. Навчіться слухати. Ми також не завжди погоджуємось один із одним, але вміємо слухати. Ви ж стверджуєте, при­чому стверджуєте криком». Хоч як це прикро, але слід погодитися з японським кінознавцем.

Ми більше звикли до монолога, ніж до діалога. Пси­хологічно це зрозуміло, адже діалог потребує постійної готовності до контакту. Причому людина як учасник цього діалога повинна постійно прогнозувати, врахову­вати ситуацію, очікування, позиції свою і партнера.

Інакше кажучи, у процесі спілкування обов'язково має бути взаєморозуміння між його учасниками. Це пе­редбачає не тільки сприймання зовнішніх ознак парт­нера по спілкуванню, а й зіставлення їх з його особис-тісними характеристиками, інтерпретацію на цій підставі його поведінки. Все це становить зміст перцептивного боку спілкування.

Розділ 4

СПІЛКУВАННЯ ЯК СПРИЙМАННЯ ЛЮДЬМИ ОДИН ОДНОГО