5.1. Поняття про способи впливу

Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного.

Але оскільки спілкування не існує поза діяльністю, а процес діяльності організовується у групах, головною детермінантою взаємовпливу людей є спільна групова діяльність. Тільки з метою аналізу можливе ізольоване, поза контекстом діяльності, вивчення способів впливу. В дійсності ж і вплив за допомогою знаків, і механізми ідентифікації, рефлексії реалізуються в ході діяльності, і визначаються у змістовному плані її характеристиками.

Якщо мета впливу — зміна поведінки і діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визначається цілями спільної діяльності. Але спілкування різноманітне за формами, воно виникає і у випадкових стихійних групах, які не пов'язані спільною діяльністю, а об'єднані якимсь короткочасним випадком чи подією. У таких спільностях регуляція поведінки індивідів здійснюєтья за допомогою специфічних механізмів впливу, які діють і в організованих, об'єднаних спільною діяльністю групах, але у стихійних вони виходять на перший план.

Традиційним для соціальної психології є виокремлення таких способів впливу: зараження, навіювання, наслідування. Часто в цьому ж шерегу розглядаються й такі специфічні явища, як мода і чутки. Вивчення деяких із історично було пов'язане з першими соціально-психогічними теоріями і тому здійснювалося в контексті психології таких великих спільностей, як маса, натовп тощо. У зв'язку з переходом соціальної психології до активного розгортання експериментальних досліджень, перенесенням наголосу на малу групу інтерес до згаданих способів впливу було втрачено. Більш того, серед деяких соціальних психологів існує думка, що ця проблематика «старомодна» і не заслуговує на увагу.

Насправді питання полягає не в тому, що проблема втратила свою актуальність, а в тому, що новий етап розвитку науки передбачає нові методи дослідження цих проблем. Що ж стосується самого факту існування таких специфічних спільностей людей, як натовп, публіка або аудиторія масового видовища, то навряд чи його можна заперечувати, як і наявність за цих умов специфічних форм спілкування і впливу.

Навпаки, ускладнення форм суспільного життя, розви­ток масових форм проведення дозвілля, засобів масової ко­мунікації змушують з особливою увагою ставитися до ви­вчення і цього класу явищ. Головна ознака подібного спіл­кування полягає в тому, що тут виникає стихійна передача інформації, і ситуація спілкування характеризується тим, що особистість діє практично без відчуття особистого контролю над ситуацією. Тому і способи впливу набувають певно! специфіки порівняно з тими, які складаються за умов спілкування у групах, пов'язаних спільною діяльністю.

5.2. Зараження

Соціально-психологічне зараження є одним із най­давніших способів інтеграції групової діяльності. Його витоки йдуть із глибин людської історії, а вияви — найрізноманітніші. Інколи навіть цілі народи можуть під­даватися масовим психозам, які виявляються у різних спалахах душевних станів: від спортивного азарту або релігійного екстазу до політично забарвленого психозу.

Зараження — це неусвідомлювана, мимовільна схиль­ність індивіда до певних психічних станів. Воно здійс­нюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомдеяе прийняття зовні очевидних зразків поведін­ки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою, якхй має великий емоційний заряд, через загостреняя почуттів і пристрастей.

Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фак­том безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоцій­ного впливу партнерів по спілкуванню. При цьому сила зростання пристрастей, які створюють психічне тло за­раження, прямо пропорційна величині аудиторії й мірі емоційної напруги індуктора чи комунікатора, тобто лю­дини, яка впливає на аудиторію.

Дослідники констатують наявність особливої «реакції зараження», яка виникає здебільшого у великих відкритих аудиторіях, коли емоційний стан підсилюється шля­хом багаторазового «відображення» за моделями звичай­ної ланцюгової реакції. Такий ефект має місце насамперед у неорганізованій спільності, найчастіше у натовпі

Важливу роль у процесі зараження відіграє спільність оцінок та установок, властивих масі людей, схильних до зараження. Так, під час масових видовищ стимулом, який впливає на спільність оцінок, що передують зараженню, наприклад під час виступу популярного актора чи політика, є аплодисменти. Вони можуть відіграти роль імпульса, що сприяє розвиткові ситуації за зако­вами зараження. Знання цього механізму використову­валось, зокрема, у фашистській пропаганді, де була розроблена особлива концепція підвищення ефективності впливу на відкриту аудиторію шляхом доведення її до відвертого збудження — до стану екстазу.

Міра, якою різні аудиторії піддаються зараженню, залежить, звичайно, від загального рівня розвитку особистостей, що складають аудиторію, конкретніше — від рівня розвитку їхньої самосвідомості. У цьому розумінні слушним є твердження, що в сучасних суспільствах зараження відіграє значно меншу роль, ніж на початкових етапах людської історії. Б.Ф.Поршнєв мав рацію, коли зазначав, що чим вищий рівень розвитку суспільства, критичнішим є ставлення індивідів до сил, які автоматично спонукають їх до тих чи інших дій або переживань, а тому слабкішою стає дія механізмів зараження.

І все ж не можна сказати, що за сучасних умов проблема зараження зовсім застаріла. Ніяке зростання самосвідомості не скасує таких масових форм психічного зараження, як, наприклад, «вболівання» на стадіонах під час спортивних змагань і т. ін.

Соціальна психологія у великому боргу перед суспіль­ством щодо вивчення цієї проблеми: тут поки що іс­нують лише окремі описи і спостереження, але по суті немає ґрунтовних досліджень.

5.3. Паніка

Особливою ситуацією, коли підсилюється вплив через зараження, є паніка, що виникає в масі людей як пев­ний емоційний стан, різновид поведінки натовпу, вна­слідок дефіциту або надлишку інформації. Сам термін «паніка» походить від імені грецького бога Пана, покро­вителя пастухів, пасовищ і стад, котрий викликав своїм гнівом «шаленство стад», які під його впливом кидалися у вогонь чи прірву. Безпосереднім приводом до паніки стає поява певної ситуації, шокуючого стимулу, що пе­рериває звичні форми поведінки.

Аби паніка виникла, цей стимул повинен бути або ду­же інтенсивним, або зовсім невідомим раніше, тобто та­ким, щоб викликати зосередженість уваги на собі. Пер­ша реакція на такий стимул — потрясіння і сприймання ситуації як кризової. Потрясіння, як правило, спри­чиняє збентеження. У такій ситуації індивід здійснює неврівноважені і поквапливі спроби інтерпретувати по­дію в межах власного досвіду або пригадує аналогічні ситуації з досвіду інших.

Відчуття гостроти, необхідності швидкого прийняття рішення заважає логічному осмисленню кризової ситуа­ції і викликає страх. Якщо перший страх не придушено, то реакція індивіда підсилюється. Переляк одних позна­чається на інших, що у свою чергу підсилює страх перших. У цьому випадку особливо велике значення має характер першого руху, коли вся увага учасників якоїсь події концентрується саме на ньому, всі готові до дій і чекають на розвиток подій.

Паніка належить до таких явищ, які важко піддають­ся вивченню, її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки, по-перше, ніколи наперед не відомий час її виникнення; по-друге, в ситуації паніки важко залишатися спостерігачем: у тому й полягає її грізна сила, що будь-яка людина, потрапивши у ситуацію паніки, тією чи іншою мірою піддається їй.

Під час паніки починають одночасно діяти кілька соціально-психологічних механізмів впливу на поведінку людини. Спрацьовують механізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливу, такі, як фасцинація, психологічний настрій та ін. Ситуація паніки завжди супроводжується зараженням і навіюванням. Вона може виникати як у малій групі, в ситуації безпосереднього спілкування, так і в натовпі, великому регіоні або в суспільстві загалом.

Дуже часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними, політичними подіями. Показовим щодо цього є приклад виникнення масової паніки у штаті Нью-Джерсі у США 30 жовтня 1938 р.

У цей день по радіо передавали інсценізацію роману ІГ.Уеллса «Війна світів». Передача велася у вигляді репортажу з місця висадки войовничих істот, які сіяли навколо смерть і руйнування. Перед цією передачею слухачів ознайомили з повідомленнями, які начебто надійшли від відомих астрономів, про те, що до Землі наближаються «марсіанські об'єкти».

Одразу після передачі у штаті Нью-Джерсі, на теренах якого неначе розпочалася війна, зчинилася велика паніка. Люди намагалися якомога швидше вибратися з небезпечного району, оволодіваючи машинами, автобусами.

У цій ситуації маси радіослухачів різних вікових і освітніх прошарків (1 млн 200 тис. чоловік) пережили стан, подібний масовому психозу, повіривши у вторгнення марсіан на Землю. Хоч багато з них точно знали,що по радіо передається інсценізація літературного твору (тричі про це оголошував диктор), майже 400 тис. лю­дей особисто засвідчили «появу марсіан». Це явище було спеціально проаналізоване американськими психологами. У їхніх висновках здебільшого підкреслювалися пси­хологічні особливості пропаганди і засобів масової ін­формації, зокрема радіо, а також поведінки людей, які піддалися паніці.

У поясненні «феномена ЗО жовтня 1938 року» дуже часто поза увагою залишаються інші, не менш важливі чинники — соціальні та політичні.

Згадаймо міжнародні обставини, які передували події у Нью-Джерсі. За місяць до цього, був підписаний Мюн­хенський договір, який віддав Чехословаччину під владу Гітлера. Весь світ очікував початку війни. Статті у газе­тах, радіопередачі, розмови людей зводилися до того, коли фашисти почнуть війну з Англією та США. Очікувалася поява німецького десанту та підводних човнів біля берегів США. Лунали заклики до мобілізації. Увага до повідомлень газет, радіо дедалі зростала.

Тому не дивно, що коли по радіо люди почули пові­домлення, що хтось напав на США, що «вони» займа­ють дедалі більшу територію, що вже є вбиті, сумнівів у багатьох слухачів щодо того, з ким іде війна, не було. Як показало обстеження, шість мільйонів американців слу­хали передачу, з них більше мільйона були охоплені без­підставною панікою. Переважно це були ті, хто ввімкнув приймач після початку передачі і не чув передмови до неї.

У цій ситуації відіграли свою роль також особистіні якості тих, хто піддався впливу радіопередачі. Першими почали рятувати себе люди з низькою освітою, одинокі, хто перебував у конфлікті з оточуючими, незадоволені чимось, тривожні, дратівливі тощо. Саме такі люди більш схильні до емоційних виявів, ніж до раціонально­го аналізу, критичної оцінки ситуації.

Український психолог В.О.Моляко, розглядаючи пси­хологічні наслідки чорнобильської катастрофи, вказує на умови виникнення будь-якої паніки: наявність шокую­чого стимулу та дефіцит інформації про подію, особливо інформації вірогідної, водночас надлишок інформації неперевірєної з неофіційних (здебільшого чуток) джерел. Люди, які були охоплені панікою виявляли такі особ­ливості поведінки:

1) неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небез­пеки, прагнення врятуватися втечею;

2) підвищену метушливість, хаотизм поведінки, або її загальмоввнють;

3) зниження дисципліни, працездатності;

4) пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю);

5) прагнення одержати інформацію, а отже підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.

Реагування людей на різні катастрофи, аварійні ситуації як і у давні часи, дуже часто закінчується панікою. Тому такою важливою є відповідь на питання: як поперередити та зупинити паніку, якощо вона почалася?

Один із головних попереджувальних методів — це організація ефективного керівництва з одночасним формуванням довіри до цього керівництва. Не менш важливим для запобігання паніки є знання членами групи своїх функціональних обов'язків, обставин, причин ситуації, одержання вірогідної інформації про них. Відсутність інформації завжди породжує невпевненість. За таких умов паніку відвернути важче.

Зупинити паніку може лише навмисна, рішуча та інтенсивна дія, яка виведе людей із ситуації шоку чи потрясіння. Так, у деяких театрах під час пожежі уся трупа виходила на сцену і виконувала національний гімн або відому хорову пісню. У цій ситуації люди хоч на мить, але зупиняються, переключаючи всю увагу на сцену. Цього часу буває достатньо для того, щоб встановити контакт і організувати евакуацію. Скажімо, подаєтья команда: «Стояти на місці!», «Лягай!», «Усі назад!» та ін. Перший, хто виконує команду, стає зраз­ам для наслідування.

Причини, які сприяють виникненню або посиленню паніки, досить різноманітні, але незважаючи на це їх можна об'єднати у три групи — фізіологічні, психологічні і соціально-психологічні.

До першої групи належать явища, які спричиняють виникнення умов, що фізично ослаблюють людей. Це, зокрема, втома і депресія, голод і сп'яніння, тривале безсоння або психічне потрясіння. Кожна із згаданих причин серйозно послаблює здатність людини швидко і правильно оцінювати ситуацію, що виникає несподівано.

До другої групи включають такі психологічні явища, як сильне здивування, велика невпевненість, раптовий страх, почуття ізоляції, усвідомлення безсилля перед небезпекою.

До третьої групи належать відсутність групової солі­дарності, втрата довіри до керівництва, дефіцит або над­лишок інформації, що збільшує напругу. Це також веде до зменшення можливостей раціональної і правильної оцінки ситуації.