Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект грунтознавство 1.docx
Скачиваний:
24
Добавлен:
16.08.2019
Размер:
491.2 Кб
Скачать

2.6.3 Окультурювання грунтів

Родючість грунту є такою властивістю, яка здатна до відтворювання і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним.

Розширене відтворення родючості – це поліпшення сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість.

Просте – відсутність помітних змін сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість.

Неповне – це погіршення властивостей грунту, які впливають на його родючість. Це явище широко розповсюджене в світі і в нашій країні, воно має наслідки в природному і соціально-економічному відношеннях.

Зниження родючості грунту відбувається за рахунок трьох основних процесів:

  1. Антропогенна деградація – викликані діяльністю людини: ерозія, вторинне засолювання, вторинне заболочення.

  2. Виснаження грунту – зменшення запасів гумусу, поживних речовин, тощо.

  3. Стомлення грунту – накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликаних неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо.

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, що зможе забезпечити окультурювання грунтів.

Окультурювання грунтів – систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних властивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто формування грунтів із більш високим рівнем ефективної і потенційної родючості.

Проте не можна забувати, що окультурювання грунту має бути науково обґрунтованим із використанням екологічного підходу.

Ще В.В. Докучаєв (1883), порівнюючи грунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов’язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого грунту.

Окультурювання грунту – це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що призводить до антропогенної зміни грунтових режимів під потреби однієї рослини.

Таке штучне обмеження біорізноманітностей в агроценозі робить подібні екосистеми нестійкими. Саме тому едафотопи агроценозів потребують прискіпливої уваги та бережливого ставлення.

2.6.4 Охорона грунтів

Сьогодні актуальна проблема збереження грунтів. Настав час бити ві дзвони й рятувати грунтову сферу Землі, та як наслідок, й життя на планеті.

Грунт є компонентом дуже тонко сбалансованої природної екосистеми,

яка знаходиться в динамічній рівновазі з усіма іншими складовими біосфери. Протягом сторіч людина використовує грунти дуже ефективно не тільки руйнуючи їх, але і підвищуючи їх родючість, відновлюючи природно-марні землі (бед-ленди). Але за історію цивілізації було безповоротно зруйновано і загублено дуже багато грунтів й самих цивілізацій в результаті втрати родючості.

Основні причини втрати грунтової родючості:

  1. Паталогія грунтового профілю, руйнування генетичних горизонтів виникає в результаті таких процесів як:

  • ерозія і дефляція;

  • переущільнення поверхневих горизонтів грунту;

  • відчудження грунту з функціонуючих систем.

  1. Порушення біоенергетичного режиму та екосистем: девегетація, де гуміфікація грунтів.

  2. Порушення водного і хімічного режимів грунтів: опустелювання, зсуви, селі, вторинне засолювання, підвищення кислотності, переосушення.

  3. Забруднення та хімічне отруєння грунтів: внесення надлишку добрив, аварії, катастрофи хімічних підприємств, хімічні опади.

Охорона грунтів – найгостріша глобальна проблема людства.

Охорона і раціональне використання грунтів – це єдина система

заходів, спрямованих на захист і якісне поліпшення науково-обгрунтованого використання земельних фондів.

Охорона грунтів необхідна для:

  • збереження та підвищення репродуктивної функції;

  • підтримки стійкості біосфери.

Міжнародні програми і угоди з охорони грунтів

1972 р. – «Декларація і план дій з охорони навколишнього середовища».

1977 р. – «Всесвітній план дій по боротьбі з опустелюванням».

1981 р. – Всесвітня конвекція з охорони природи.

1982 р. – «Всесвітня грунтова хартія».

1983 р. – «Основи світової грунтової політики».

Всі ці міжнародні документи підкреслюють роль грунту – як незамінного і загального надбання людства і спрямовані на його збереження.

Література [2] с. 134-141, 314-343