Питання плебсологічної теорії і українська національна культура у контексті злочинів проти власності

Тематика української національної культури і питання плебсологічної теорії, у контексті злочинів проти власності, має не тільки виключно філософсько-правовий зміст. Адже об'єктивна плебсологічна характеристика такого виду злочинів як злочини проти власності, тим більше у значенні Української національної культури, дозволяє більш розсудливо, виважено та обгрунтовано оцінити суспільну небезпечність винного діяння (дії або бездіяльності), що вчинене відповідним суб'єктом, а також спрямувати увагу розвитку теорії і практики кримінального права в Україні на забезпечення належного правопорядку в суспільстві.

Так, плебсологія - це нові філософсько-правові вчення і правова наука. З літературних джерел відомо, що визначення поняття плебсологія змінювалося її автором тричі. Не заглиблюючись конкретно у їх зміст зазначимо таке. Українська, як і будь-яка інша, національна культура є тим фундаментальним базовим поняттям, що одночасно слугує людині, суспільству й державі. Але відомо, що саме національні культурно-моральні компоненти слугували витоками, джерелами філософських вчень, концепцій, теорій, наук та ін.

Слово культура латинського походження (cultura) і в перекладі на українську мову означає виховання, освіта, розвиток. Щодо терміну "національна" то він також за належністю латинської етимології (nation) і в тлумаченні українською мовою має значення плем'я, народ. Ми не випадково вдалися до того, що заглибились в етимологічну сферу питання української національної культури. Дане посилання дозволяє висунути версію, що "національна культура" є тим поняттям, яке характеризується реалізацією великого розуму людини, а його першоджерела наділені явними природно-правовими ознаками. Ніхто, ніяка влада не може заборонити нації (народу) масово відзначати різні дохристиянські свята, наприклад, свято Івана Купала, або приготування куті на Різдво та ін. Вважаємо, що національна як звичаєва культура не може бути протипоставлена культурі політичної ідеології, наприклад, марксизму, фашизму чи іншому вченню, у тому числі плебсології. Бо національна культура є історично достатньою системою розвитку суспільства і людини на основі певної сукупності духовних і матеріальних надбань. Українська національна культура - це передусім сфера духовного буття нації (народу) - система освіти, виховання, духовної творчості, рівень освіченості та вихованості громадян, рівень володіння ними знаннями у всіх галузях науки і практики. Якщо ж національна культура буде витіснена державною культурою (так було в Україні в період Союзу РСР) в суспільстві може виникнути конфліктна ситуація з участю представників нації, як її носіїв - культури і держави - в особі представників її окремих гілок влади, а передусім - виконавчої. Отож, національна культура як і природне право є тими природно- соціальними цінностями, що втілюють собою два основних елементи - розум і справедливість. Бо людина - це істота природна, хоча і є у значній мірі носієм соціального, причім як позитивного так і негативного. З іншого боку, людина, нація від природи наділені природним правом на національно-культурні ознаки, як особливого роду цінності. Означена тематика, безсумнівно, має повноцінний плебсологічний як філософсько- правовий зміст. Бо вона фактично упредметнюється у зміст та форму новітньої наукової системно-рядової цінності на рівні культури, філософії і права.

Українська національна культура є всього-лише одним з достойних компонентів світової культури. Особливості культури і побуту українського народу склалися на базі спільності економічного життя, території, мови, а також психологічних ознак, у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Хоча національна (людська) психіка - це продукт як біологічного так і суспільно-історичного розвитку. Таким чином, українська національна культура, зокрема, має безпосереднє відношення до проблеми плебсологічної теорії. І це тому, що плебсологія як філософсько-правове вчення є сукупністю основних філософсько-юриспруденційних положень як поглядів про масову участь мудрого простонароду в національних право-державотворчих процесах. Плебсологічна доктрина не заперечує також й інтернаціональної державності. Щоправда, названу можливо інтерпретувати нероздільно від поняття справедливість. Відповідно до ознак плебсологічної теорії справжньою інтернаціональною державою є США, щоправда в межах своїх власних інтересів. Ще одне. Сучасне плебсологічне вчення було започатковане в Україні, зокрема, в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Це сталося приблизно в 2003 р. Плебсологія як правова наука виникає в кінці 2008 р.

Щодо новизни зазначенного вчення, то ми вважаємо, що позитив однозначно в даній тематиці є. Так, М.І. Скригонюк вперше, у своїх монографічних дослідженнях вживає терміни "плебсологія", "плебсопроцес", "плебсократія" та інші, обґрунтовуючи дану версію певними логічними умовиводами. Названу соціальну цінність, автору дійсно вдалося систематизувати як складну філософсько-правову композицію і звести її у науковий ранг філософсько-правового вчення. За його баченням, плебсологія являє собою систему відповідних філософсько-правових поглядів про масову участь мудрого простонароду в право-державотворчих та інших позитивних і негативних процесах. Але ті процеси, що охоплюють фінансово- економічні, політичні кризи, так само й світові процеси, рівноцінно глобалізму і антиглобалізму, плебісциту, різного рівня виборів, а також захисті природи, прав та свобод людини, громадянина, тендерної рівності сім'ї, національних (соціальних) груп. Це відбувається завдяки поміркованим діям людської маси, що організована за національними чи соціальними ознаками, а також захисті рідної національної і справедливої інтернаціональної державності з метою побудови світового громадянського суспільства.

Такий захист за концептуальним баченням автора, по тематиці плебсології, передбачає вступ у діалог з зарозумілою державною владою чи представниками, у тому числі капіталу новітнього. І це тому, що як вбачається зі згаданих монографічних досліджень, між людиною, нацією (народом) і державою має чинність природна суперечність.

Постає зрозумілим, що одним з основних елементів об'єкту пізнання плебсології є простонарод як свідома, поміркована людська маса. Втім відомо, що питаннями поведінки людських мас у свій час займався також Гюстав, Лебон, Фома Аквінський, Жан-Жак Руссо, Шарль Луї Монтеск'є, Поль Анрі Гольбах та інші мислителі.

Якщо ж оцінювати питання плебсологічної теорії, у кшталті злочинів проти власності, то необхідно зазначити таке. Як відомо, злочинні діяння проти власності становлять найпоширенішу та найнебезпечнішу групу злочинів. Чому? Бо вони посягають на незаперечне природно-соціальне благо - право власності. Даний філософсько-правовий, як до речі, і кримінально-правовий постулат, повністю узгоджується зі ст. 41 Конституції України, у якій зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Але у тій же нормі Конституції України зазначено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Протиправно позбавлений права власності не може бути ніхто. А право приватної власності, як зазначено в Конституції України є непорушним. На виконання даних конституційних положень, законодавець передбачив у ст. 2 Закону "Про власність", від 7 лютого 1991 p., що право власності в Україні охороняється законом. Самим же правом власності в Україні є врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, він же, законодавець, передбачив також, в Особливій частині Кримінального кодексу України, зокрема, у розділі VI відповідальність за усі посягання на власність. Класичним, науковим, кримінально-правовим поняттям розкрадання є дефініція, відповідно до якої означена дія - це навмисне протиправне обернення винною особою, певним способом чужого майна на свою користь або користь іншої особи з корисливих спонукань.

Проаналізуємо визначені державою у КК України 2001 р. злочини проти власності і порівняємо їх з аналогічними злочинами за КК України 1960 р. Це, зокрема, крадіжка; грабіж; розбій; вимагання; шахрайство; викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою; привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї; умисне знищення або пошкодження майна; погроза знищення майна; необережне знищення або пошкодження майна; порушення обов'язків щодо охорони майна; придбання або збут майна, за відомо здобутого злочинним шляхом. Наведемо дані відомості у порівняльній таблиці № 1.

Таблиця 1