Плебсологічна оцінка правового режиму екологічних інвестицій в умовах політико- економічної кризи в україні

Плебсологічна як філософсько-правова оцінка будь-якого досліджуваного об'єкта передбачає обов'язкову наявність певної системи відомостей про важливі ознаки поведінки народів, оскільки саме вона (поведінка народів) є об'єктом вивчення плебсології. Зазначена сфера плебсологічних знань упредметнена в такому інституті як плебсологічна характеристика об'єкту, що досліджується. У даному разі таким об'єктом пізнання виступає правовий режим екологічних інвестицій в умовах політико- економічної кризи в Україні.

Однією з найважливіших передумов для забезпечення сталого розвитку нашої держави є виважена екологічна політика, яка ґрунтується на засадах фінансування законодавчо визначених заходів із забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів

З проголошенням незалежності України почався кропіткий процес, у формуванні та встановленні основних напрямків державної політики, який триває і досі. Було прийнято величезну кількість нормативно-правових актів, які проголосили і мали встановити основні регуляторні (управлінські) механізми природоохоронної політики. Разом з тим, концепції стратегії екологічної політики держави не відповідають сьогоднішнім реаліям і потребують перегляду і зміні, з врахуванням сучасних міжнародних принципів співіснування людства і довкілля. Незважаючи на це політичні рішення керівництва держави демонструють (відображають) постійне небажання, нехтування і неспроможність при вирішенні екологічних проблем, мотивуючи це браком коштів (а тим паче їх немає в умовах світової економічної кризи). Проаналізувавши програми, плани фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища можна зробити єдиний висновок: політико- економічна криза в України триває постійно. Виходячи з вищезазначеного постає єдине запитання: "Невже постійні політико-економічні питання, які "мусоляться" кожного дня в нашій державі, є важливішими за питання майбутнього існування всіх живих істот на Землі"?

На тлі потужних інтеграційних процесів (зміна клімату; викиди "парникових" газів; проблема світової продовольчої кризи; виробництво, реалізація, споживання генетично модифікованих продуктів) питання екологічної безпеки набуває геополітичного характеру, впливаючи на процеси прийняття політичних рішень на світовому рівні. Головною причиною у розв'язанні даних питань є не лише брак фінансування, а й нецільове використання надходжень від плати за природні ресурси та невідповідність законодавства. Саме тому розв'язання сучасних екологічних проблем як в Україні, так і в інших державах можливе тільки в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері.

Режим інвестиційної діяльності на території України, засади забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції, виходячи з цілей, принципів та положень законодавства, передбачений у таких нормативних актах, як Конституція України, Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 p., Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р., "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р., "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. та ін. Україна також виступає учасником різноманітних міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Міжнародні зобов'язання держави щодо навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки випливають з положень вже ратифікованих і тих, що знаходяться в стадії розгляду, конвенцій та угод. Разом з тим данні нормативні акти зовсім не регулюють питання екологічних інвестицій, починаючи з відсутності у них законодавчо визначених понять "екологічні інвестиції", "екологічне інвестування", закінчуючи правовим режимом, механізмом здійснення такої інвестиційної діяльності, особливостями державних гарантії прав, пільг суб'єктам інвестиційної діяльності.

У червні 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) було підписано Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату, яка ратифікована згідно з Законом України від 29 жовтня 1996 р. У грудні 1997 р., в Японії (м. Кіото), на третій сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату було прийнято Кіотський протокол до цієї Конвенції, в якому визначалися зобов'язання з обмеження та скорочення викидів парникових газів для країн-учасниць, який було ратифіковано Законом України від 4 лютого 2004 p., Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 р. №583 було створено Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Одним із завдань комісії стало прийняття рішень з питань виконання Україною міжнародних зобов'язань за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 р. № 612 було утворено Національне агентство екологічних інвестицій України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища, а згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2007 р. № 977 затверджено Положення про нього

Відповідно до Положення про Національне агентство екологічних інвестицій України основними його завданнями є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної інвестиційної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату; виконання вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та впровадження механізмів, передбачених Кіотським протоколом до неї, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, залучення інвестицій в охорону навколишнього природного середовища; створення та забезпечення функціонування національної системи торгівлі викидами; проведення міжнародної діяльності за Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї.

Проаналізувавши звіти про результати діяльності Національного агентства екологічних інвестицій України за 2007- 2008 pp. та план діяльності на 2009 p., постає питання з приводу ефективності функціонування органу, адже іноземного інвестування потребує не лише сфера охорони кліматичних ресурсів нашої держави, але й багато інших (розвиток рекреаційної сфери і туризму, курортів, природно-заповідних об'єктів і територій, національної екологічної мережі тощо). Якщо ж Агентство розглядати в якості органу державного управління для виконання міжнародних зобов'язань України щодо запобігання змінам клімату, то виникає потреба у створенні інших органів, наділених повноваженнями саме щодо вирішення питань з національного та іноземного інвестування у сферу екології.

Отже, наголошую на важливому висновку: насьогодні назріла необхідність, перш за все, визначити на законодавчому рівні поняття екологічних інвестицій та їх правового режиму, екологічного інвестування, суб'єктно-об'єктного складу еколого- інвестиційних відносин та їх змісту. Необхідно також врегулювати питання залучення інвестицій, надання пільг у цій сфері та юридичної відповідальності за їх нецільове використання. Це дасть змогу Україні бути не лише активним учасником різноманітних міжнародних домовленостей, а й сприятиме в отриманні фінансової допомоги у вигляді: 1. Грантів (безоплатної допомоги) та в майбутньому можливі кредити Програми розвитку ООН, Програми охорони навколишнього природного середовища. 2. Допомога Європейського Союзу в рамках технічної допомоги країнам СНД. 3. Міжнародна допомога окремих розвинутих країн (США, Канади, Нідерландів, Німеччини, Данії, Великобританії) як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод. 4. Масштабні інвестиції в агропромисловий комплекс. У цих умовах Україна, на території якої зосереджено 30% світових чорноземів, має значну конкурентну перевагу - реальну можливість монополізації ринку зернових. Відмова від виробництва генетично модифікованих продуктів, пропозиція на ринки споживання природних екологічно чистих продуктів надали б можливість українському сільському господарству виходити на провідні позиції світового виробництва продовольства. У цьому контексті постає питання збереження стратегічного ресурсного потенціалу, а саме, не допустити вилучення орних земель із сільськогосподарського обігу. Реалізація таких підходів до екологічної стратегії здатна сприяти посиленню геополітичного впливу України.

У завершальній частині даної доповіді, з питань плебсологічної оцінки правового режиму екологічних інвестицій в умовах політико-економічної кризи в Україні, необхідно зазначити про наступне. Враховуючи предмет пізнання плебсології як новітньої правової науки, Україна на сьогоднішній день має унікальну можливість стати не лише активною учасницею у формуванні міжнародних стратегій в екологічній сфері, а й сприяти залученню іноземних інвестицій. При цьому Україна має врахувати сучасні міжнародні принципи співіснування людства і довкілля, що вироблені на основі світового досвіду, висвітлити своє бачення глобальної екологічної безпеки. Адже у плебсологічному осягненні екологічна безпека - гарантоване, природне майбутнє будь-якої нації (народу), будь-якої державності. Отже, у плебсологічному світосприйнятті правовий режим екологічних інвестицій, в умовах політико-економічної кризи в Україні, потребує подальшого вдосконалення.

Секція II

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА, ФІЛОСОФІЇ ПРАВА, СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

Федір Володимирович Веніславський,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

ДЕРЖАВНА ВЛАДА В УКРАЇНІ І ПРОБЛЕМА ПОДОЛАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

(КОНСТИТУЦІЙНІ ТА ПЛЕБСОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ)

Не заглиблюючись у проблему теорії плебсології зазначимо, що взаємодія державно-владних інституцій, людини і суспільства є необхідною передумовою подолання будь-якої економічної кризи та забезпечення справжньої конституційної стабільності. Адже людина, суспільство і держава - це ті об'єктивні, нероздільні природно-соціальні компоненти, які гармонійно доповнюють один одного у їх складній повсякденній життєдіяльності. За наявних умов набувають також певної актуальності і питання конкуренції людини, суспільства і держави. У вказаному контексті означені сформовані у сектор об'єкту вивчення плебсології як новітньої правової науки.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада організована на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому сьогодні вже фактично загальновизнаним є положення про те, що поділ державної влади не означає повне відокремлення та протиставлення однієї її гілки іншій, а навпаки - передбачає тісну взаємодію та співпрацю усіх державно- владних інституцій. Адже лише у такій взаємодії влада здатна найбільш ефективно виконувати своє головне суспільне призначення - забезпечувати загальний добробут кожної людини, зокрема суспільства в цілому, та правовий порядок у державі. Особливої актуальності та соціальної значущості співпраця різних гілок державної влади набуває в умовах політичної та соціально-економічної нестабільності, оскільки саме від рішучих, послідовних та взаємно узгоджених дій парламенту, уряду та президента залежить наскільки складними та тривалими будуть подібні ситуації, з якими втратами зможуть вийти з них і суспільство, і держава.

Наприклад, взаємодія Верховної Ради, Президента й Кабінету Міністрів України у царині законодавчого регулювання суспільних відносин допоможе гармонізувати всю правову систему, усунути прогалини в праві, підвищити ефективність механізму правового регулювання. А виважена й продумана співпраця гілок державної влади в бюджетному процесі, у сфері податкової політики здатна стимулювати розвиток економічних відносин, забезпечувати розумне поєднання механізмів ринкової економіки із соціальним захистом населення. Це ж стосується також затвердження й реалізації Програми діяльності уряду, кадрової політики й усіх інших сфер суспільного життя, в яких згідно з Конституцією органи законодавчої й виконавчої гілок державної влади зобов'язані взаємодіяти між собою.

Особливо важливого плебсологічного значення необхідність тісної співпраці різних державно-владних структур набуває в сучасних умовах світової фінансово-економічної кризи, яка безпосередньо торкнулася й України. Однак, взаємодія державних інституцій зможе забезпечити подолання її наслідків й, одночасно, стабільність існуючого конституційного ладу лише за умови, якщо у своїй діяльності вони керуватимуться не міркуваннями політичної доцільності, а, насамперед, інтересами суспільства і держави. На жаль, за останнє десятиріччя таких прикладів з практики функціонування державного механізму України можна навести досить мало. Набагато частіше найвищі органи державної влади України на практиці перебувають у конфронтації один до одного, переймаються досягненням своїх вузько-корпоративних цілей, а державно-правові конфлікти стали невід'ємною частиною українського політичного життя.

В Основний Закон України законодавцем закладено значний потенціал забезпечення тісної взаємодії органів державної влади, тому немає потреби займатися пошуками якихось нових її форм та методів. Досить лише забезпечити неухильне дотримання й виконання представниками органів державної влади приписів законів України, в першу чергу її Конституції. Функціонування органів законодавчої й виконавчої влади в режимі законності, їх взаємодія в межах чітко регламентованого правового поля, найважливіші принципи правової держави й завдання всіх гілок державної влади в Україні регламентують у справі забезпечення стабільності конституційного ладу. Адже Конституція закріплює фундамент державності, основи державного механізму; в Конституції визначаються головні параметри політики, найважливіші правила "гри" політичних сил. Тому вважати Конституцію служницею політики - значить відходити від істини.

В основу функціонування всього державно-правового механізму повинна бути покладена ідея соціального партнерства. Відповідно і держава, і її владні структури мають сприяти досягненню суспільної згоди й компромісу, формуванню балансу різних соціальних інтересів, забезпечувати стабільність існуючого конституційного порядку. Адже загальнолюдське як плебсологічне призначення держави полягає в тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом'якшення й подолання протиріч, пошуку злагоди і співробітництва різних прошарків населення й суспільних сил, забезпечення загальносоціальної спрямованості в здійсненні нею всіх своїх функцій.

Богдан Григорович Онищенко,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

(м. Київ)