Право на свободу об'єднання громадян та його плебсологічна оцінка

Питання плебсологічної оцінки права на свободу об'єднання громадян в Україні не втрачає своєї актуальності й сьогодні, у добу глибокої кризи в економіці і політиці. Бо право на свободу об'єднання - одне з фундаментальних конституційних прав людини і громадянина. У ст.ст. 15, 36, 37 Основного Закону нашої держави містяться конституційні норми, які безпосередньо є правоутворюючою основою існування та розвитку багато­партійності в Україні, створення та діяльності професійних спілок, інших громадських організацій.

У плебсологічному розумінні прогресивні мислителі неодноразово відмічали особливу значущість існування незалежних об'єднань громадян та права на свободу союзів. Гегель у своїй праці "Філософія права" (а сучасна плебсологія є самостійним напрямком філософії права) зазначав, що такі об'єднання (їх він називав корпораціями) є невід'ємною рисою громадянського суспільства. Ще один з ініціаторів плебсологічної ідеї давньогрецький філософ Аристотель, досліджуючи різні форми державного устрою, робив спробу зв'язати діяльність держави з роллю різних груп населення, об'єднаних у партії. Проте різні мислителі-плебсологи застосовували термін "партія" для визначення досить різних структур. По-перше, партія - це відповідна організація, яка має свого керівника; по-друге - вона захищає інтереси певних соціальних кіл; по-третє - розбіжності між партіями мають політичний характер. Про плебсологічну сутність партії першим із мислителів оригінально висловився Гоббс. Він досить точно визначив одне із основних завдань партії - формування народної думки. Дещо протилежну плебсологічну концепцію висловив англійський мислитель Едмунд Берк. Він вперше визнав існування політичних партій корисним для держави.

Згідно зі ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські ор­ганізації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Закріплюючи право громадян України на свободу об'єднання, Конституція України не розкриває його змісту. При визначенні змісту права на свободу об'єднання одним із спірних питань є віднесення його до тієї чи іншої групи конституційних прав.

За радянської доби в науці конституційного права панувала думка, згідно з якою право на об'єднання як юридична категорія надає можливість здійснення особою дій, що мають політичний зміст. Підставою цього твердження була ст. 51 Конституції СРСР (1977 р.), яка проголошувала право громадян об'єднуватися у гро­мадські організації, які сприяють розвитку політичної активності й самодіяльності, задоволенню їхніх багатоманітних інтересів.

На сьогодні не існує єдиної думки щодо віднесення права на свободу об'єднання до групи політичних прав і характеристики його як суб'єктивного права з політичним характером і змістом.

Головною кваліфікаційною ознакою політичної системи суспільства, яка виражає саму її сутність, є організація і здійснення політичної влади. Тобто складовою політичної системи серед об'єднань громадян можуть бути лише політичні партії. Усі інші об'єднання громадян (тобто громадські організації) беруть участь у політичній діяльності, але вони відсторонені від здійснення держав­ної влади і залишаються поза політичною системою суспільства.

Основними плебсологічними аспектами конституційного права на свободу об'єднання є: а) зміст права на свободу об'єднання, який містить такі можливості: створювати об'єднання громадян; вступати до будь-якого об'єднання громадян; утримуватися від вступу; вільно виходити в будь-який час з об'єднання громадян; б) в основі цього права - добровільність, тобто всі перераховані можливості реалізуються громадянами на засадах добровільності; в) утворення об'єднань громадян чи вступ до них використовуються для здійснення і захисту спільних інтересів, проте водночас сприяють реалізації прав і свобод громадян (тобто індивідуальних потреб); г) громадяни утворюють об'єднання громадян за своїм вибором без попереднього на те дозволу органів державної влади та органів місцевого самоврядування; д) право на утворення об'єднань громадян реалізується як шляхом об'єднання фізичних осіб, так і колективних членів; є) об'єднання громадян можуть легалізувати своє заснування шляхом реєстрації та набувати статусу юридичної особи або шляхом письмового повідомлення та функціонувати без статусу юридичної особи.

Конституція України поряд із загальним положенням права на свободу об'єднання закріпила конкретні засади організації та діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій (ст. 36). Щодо політичних партій це: визначення їхньої ролі і завдань, а саме: вказівка на те, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах; вимоги щодо членів політичних партій; закріплення норми, за якою обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Ст. 36 Конституції України передбачає аналогічну вимогу і до обмежень, які стосуються членства у професійних спілках. Крім того, Конституцією визначено: роль і завдання професійних спілок, а саме: захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадян; поняття професійних спілок як громадських організацій, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності; принципи утворення професійних спілок та рівність їхніх прав.

Конституційне право на свободу об'єднання є правовою підставою утворення, організації та діяльності об'єднань громадян, до яких, виходячи з аналізу положень ст. 36 Конституції України, належать, зокрема, політичні партії, професійні спілки та інші громадські організації. Це свідчить про те, що це право є узагальнюючим. Водночас воно диференційоване щодо окремих видів об'єднань. Тому можна говорити про конституційні основи організації та діяльності політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій.

Згідно зі ст. 36 та 37 Конституції України термін "об'єднання громадян" є узагальнюючим. Партії та громадські організації - це види об'єднань громадян. У свою чергу громадська організація - родове поняття для конкретних категорій громадських організацій, у тому числі для професійних спілок.

З плебсологічного як нового загальноправового погляду конституційні положення про об'єднання громадян є правоутворюючою основою існування та розвитку законів у даній сфері. Основним базовим законом для об'єднань громадян є Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. Поряд із ним нині діють спеціальні закони про конкретні громадські організації, закони, що за своїм змістом мають явний плебсологічний характер. Серед них: Закон України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 7 жовтня 1997 p., Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 p., Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 p., Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 p., Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. Тобто коло суб'єктів Закону України "Про об'єднання громадян" звужене до громадських організацій, механізм створення та діяльності яких не регламентується спеціальними законами, а також до громадських організацій, діяльність яких регламентується спеціальними законами, де зазначається, що законодавство про них складається з Закону України "Про об'єднання громадян". Право, яке охоплює коло проблем, пов'язаних із політичними партіями, відокремилося від права, яке регулює діяльність об'єднань громадян загалом. Доказом зазначеного є Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Закон України "Про об'єднання громадян" визначає, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це означає, що будь-яке громадське формування, створене громадянами за їхньою ініціативою, може бути за змістом даного закону назване об'єднанням громадян. Громадська ініціатива, яка приводить до створення об'єднань громадян, є різною. Це можуть бути спільні: підприємницькі, духовні, територіальні; непідприємницькі інтереси (політичний, соціальний, творчий, національно- культурний, віковий тощо). Важливою особливістю Закону України "Про об'єднання громадян" є те, що його предметом регулювання є громадські формування четвертого типу. Втім, об'єднаннями громадян визнаються політичні партії, громадські організації, у тому числі професійні спілки, релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають за основну мету отримання прибутків тощо, незважаючи на те, що дія зазначеного закону на них не поширюється.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян", визнається політичною партією чи громадською організацією.

Громадські організації можна класифікувати за наступними плебсологічними критеріями:

– залежно від місця і ролі економічного аспекту в діяльності їх поділяють на ті: а) які мають за основу мету одержання прибутку; і на ті, б) для яких це не є основною метою. Тобто їх можна іменувати підприємницькими та непідприємницькими громадськими організаціями;

– за порядком легалізації розрізняють: а) громадські організації, що створюються шляхом здійснення державної реєстрації; б) громадські організації, що створюються шляхом повідомлення про своє заснування;

– за територіальним масштабом діяльності класифікуються на: міжнародні, всеукраїнські, місцеві.

До всеукраїнських належать громадські організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих - діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно- територіальної одиниці; до міжнародних - діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави;

– за способом обліку членів можуть поділятися на такі, що: а) мають фіксоване індивідуальне членство; б) не мають фіксованого індивідуального членства;

– за характером членства: а) з індивідуальним членством; б) що допускають поряд з індивідуальним членством колективне ~ змішані; в) з колективним членством;

– за напрямом діяльності: молодіжні, жіночі, дитячі, оздоровчі та фізкультурно-спортивні, освітні, науково-технічні, культурно- виховні, благодійні, професійної спрямованості, екологічні, національно-культурні, релігійні громади тощо;

– за характером діяльності: а) для задоволення особистих потреб (спортивні товариства, спілки книголюбів, товариства мисливців, гаражні кооперативи тощо); б) для задоволення професійних чи суспільних інтересів (професійні спілки, національно- культурні, наукові, науково-технічні товариства, творчі спілки, дитячі, молодіжні, жіночі, ветеранські тощо).

Олена Володимирівна Гронтюк,

Міжгалузевий інститут управління (м. Київ)