Плебсологічні роздуми про українську національну культуру і процеси соціального забезпечення населення

Плебсологія - це новітня правова наука, предметом вивчення якої є громіздка сфера суспільних відносин та правовідносин, суб'єкт яких - держава, з однієї сторони, та людські маси, нації (народи), соціальні і національні групи - з іншої. Не заглиблюючись в питання предмету плебсології, основну свою увагу зосередимо на тематиці плебсологічних поглядів щодо української національної культури і процеси соціального забезпечення населення.

У законодавстві України і в юридичній літературі відсутні дефініції про право соціального захисту і право соціального забезпечення. В основному з інших, а також із цих причин, права соціального захисту і право соціального забезпечення поки що не є самостійними галузями національного права. Є й друга - головна причина, чому саме при висвітленні питання плебсологічної оцінки української національної культури і процесів соціального забезпечення населення необхідно абстрагуватися від Конституції України. Причина доволі зрозуміла. Адже Конституція - Основний Закон України. Тому базовим концептом досліджуваної проблеми необхідно брати конституційне положення про соціальний захист населення і не тільки. Цілком логічним буде віднести до відповідної групи питань конституційне право кожного на працю (ст. 43), відпочинок (ст. 45), соціальний захист (сг.46), житло (ст. 47), достатній життєвий рівень (ст. 48), охорону здоров'я (ст. 49), медичну допомогу та медичне страхування та ін. При цьому необхідно початково зауважити, у формі певної плебсологічної версії, що українська, як і будь-яка інша національна культура, суттєво впливає на процеси соціального забезпечення населення. Такий вплив, передусім, можливо сформулювати через інститути: прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; виборів, референдумів; Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та ін. Важливим тут також є і те конституційне положення про соціальний захист населення української держави, що базується саме на її соціально-захисній діяльності. Йдеться, перш за все, про те, що держава має гарантувати забезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків. Бо саме вони - соціальні ризики суттєво впливають на законодавче створення конкретних видів соціального забезпечення.

Цілком логічним є і те, що правове визначення права соціального забезпечення необхідно визнати наступним. У першу чергу це - конституційна гарантія, а також юридичний механізм реалізації прав непрацездатних громадян на їх соціальний захист, що здійснюється на підставі відповідних законів України. Слід зазначити також про те, що реалізація вказаного вище є можливою за умови якісного виконання функціональних обов'язків уповноважених на те державних органів та службових осіб.

Отож, плебсологічні погляди щодо значення української національної культури для процесу соціального забезпечення можливо сформувати у таких векторах:

1931. українська національна культура - складний компонент, одним з елементів якого є галузь права соціального забезпечення населення;

1932. українська національна культура повсякчас впливає на формування державної політики в питаннях соціального забезпечення населення;

1933. українська національна культура впливає на формування правової культури юристів, у т.ч. державних службовців, широких верств населення;

1934. українська національна культура впливає на витворення в межах держави громадської думки в питанні соціального забезпечення населення;

1935. рівень української національної культури впливає на становлення фахівців-юристів при здобуванні ними юридичної освіти та набуванні практики;

1936. рівень національної української культури впливає на форми та види соціального опору у питаннях становлення справедливості при прийнятті законодавства та його вдосконаленні.

Тепер декілька думок про способи дії національної культури на вирішення проблеми соціального забезпечення в Україні. Генеральною плебсологічною віссю вказаної взаємозалежності є свідомість і розум кожного громадянина, помножені на силу розуму поміркованої людської маси. Свідомість громадськості і захист соціально-незахищених верств населення - одне нероздільне природно-соціальне ціле. Громадськість свідомо, згідно з Конституцією України, обирає відповідні органи, починаючи з органів самоврядування і аж до Верховної Ради України, які приймають рішення, постанови, закони щодо захисту населення. Чим вищий рівень індивідуальної, у тому числі національної культури і обізнаності людей, які приймають рішення про соціальне забезпечення населення, тим цілеспрямованіша, якісніша їх професійна діяльність. Тому що професійна діяльність правотворців, у тому числі з питань соціального забезпечення населення, втілюється практично через прийняття конкретних законів, постанов, рішень.

Василина Володимирівна Хавіна

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

(м. Київ)

УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ - НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО: ПЛЕБСОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА

Національне багатство - це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію. До національного багатства відносять основні засоби, природні, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас. На законодавчому рівні дане поняття було закріплено у ст. 1 Закону України "Про власність": національне багатство України - земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України, частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних: алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, у тому числі й ті, що знаходяться за її межами. Хоча даний нормативний акт втратив чинність, ст. 14 Конституції України дає чітко зрозуміти, що до національного багатства відноситься саме земля, яка перебуває під особливою охороною держави. У даній статті сказано, що право власності на землю гарантується, набувається і реалізується відповідно до закону.

Земля - основа життєдіяльності людини. "Земля" в залежності від контексту використовується у багатьох значеннях (планета, суходіл, ґрунт, економічна категорія, територія з угіддям), але доцільніше вживати не "земля", а "земельна ділянка". Ст. 81 Земельного кодексу України чітко фіксує положення про те, як набуваються права власності на земельні ділянки. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК України).

У період кризи зростає криміногенна ситуація. Панує хаос, загострюються проблеми, які вже існували. Відсутність плану чітких дій штовхає людей на "крайні" дії - мітинги, походи і демонстрації. Ст. 38 Основного Закону України декларує право на мирні зібрання. Але якщо в основі таких зібрань є ворожнеча та зброя, то це вже проблема народу та влади, яка його представляє. На нашу думку, саме наука плебсологія дає відповідь на більшість питань, які стосуватимуться таких соціальних процесів. Плебсологія - це і самостійний напрям у філософії права, і правова наука. Предметом вивчення плебсології як філософсько-правового вчення є суспільні заворушення як корисні, суспільно значущі дії чи суспільно- небезпечні діяння. Аналіз історичних подій засвідчує, що нерідко в процесі розвитку людства основною причиною виникнення суспільних та масових заворушень була саме земля. Адже питання права людини на землю - споконвічна її проблема, що викликає протиріччя між різними націями (народами). І це цілком закономірно. Зазначена дилема стосується також і України, у якій, до речі, земля визначена національним багатством.

У своїй доповіді хочу, у плебсологічному світобаченні, порушити питання української землі як національного багатства і кримських татар. У нашій Українській державі так склалося історично, що поки громадяни у формі людської маси не вийдуть на майдан, поки не почнуть пікетувати, - ніяких звернень Уряд розглядати не буде.

Кримські татари сформувалися як нація (народ) у Криму і вважають себе нащадками різноманітних народів, що приходили до Криму у різні історичні епохи. Основні етнічні групи, що населяли в різні часи Крим й прийняли участь в формуванні кримськотатарського народу, - це: таври, скіфи, сармати, алани, греки, готи, римляни, хазари, печеніги, італійці, черкеси, турки. З'єднуючими началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія.

Обезземелювання - причина масових еміграцій татар за межі Криму протягом XVIII-XIX століть. Та депортація XX ст. цього народу з Криму у райони Сибіру, Уралу та Центральної Азії колишнього СРСР. За наказом голови Державного Комітету оборони Радянського Союзу Йосипа Сталіна, бійці Червоної Армії і військ НКВС з ранку 18 травня і до вечора 20 травня 1944 р. з Криму виселили майже 190 тис. кримських татар та поселили там росіян. Тривала депортація зруйнувала практично всю національну інфраструктуру - були ліквідовані та знищені театри, газети, школи, вищі навчальні заклади, бібліотеки, наукові установи, значна частина архівів, релігійні структури. Лише наприкінці 1980-х років розпочалося масове повернення кримських татар у Крим. Сьогодні в Криму облаштовується близько 260 тис. осіб, які спромоглися повернутися на свої землі. За різними підрахунками, ще близько 60-80 тис. знаходяться в місцях спеціальних поселень, зокрема в Узбекистані.

В Українській державі земельна проблема у справах кримськотатарського народу гостро постала у 1990-х pp. Саме відтоді з 1996 р. Президенту України стали вказувати на те, що кримськотатарський народ, будучи корінним народом півострова, внаслідок реалізації указу про передачу землі у приватну власність, де не враховано специфіку кримського населення, залишається без землі. Протягом цих років земельна тема є основою на всіх зустрічах і переговорах на різних рівнях, у тому числі і з президентом. Але відповідного законодавства у цій сфері так і не прийнято. Загалом можна виокремити такі найактуальніші для процесу облаштування й інтеграції репатріантів проблеми:

соціально-економічні (приватизація землі, безробіття серед раніше депортованих, нерозвиненість інфраструктури в місцях їх компактного проживання);

культурно-освітні (брак шкіл із кримськотатарською мовою навчання, книг, газет, випуск телевізійних програм, повернення культурних цінностей, відродження "святих місць" - стародавніх мечетей та авізів тощо);

політико-правові (відсутність законодавчого забезпечення реабілітації раніш депортованих, їх представництво в структурах влади).

Повертаючись на свою історичну землю, кримські татари позбавленні умов для існування. Вони складають близько 13% від населення Криму. Ігнорування державою даної ситуації призвело до розчарування, зневіри і все більше до озлобленості: масових заворушень, порушень законодавства, порушень закону. Перше земельне самозахоплення відбулося 1989 р. Зараз зайнято близько 2,3 тис. гектарів. Засоби масової інформації дають різні статистичні цифри, як результат "ефективної" державної земельної політики на півострові для нагнітання конфліктних ситуацій в автономії. Одні інформаційні джерела "говорять", що 90% усіх самозахоплень землі в Криму припадає на кримськотатарське населення, а за інформацією кримського Рескомзема, на 1 квітня 2007 р. земельні захоплення кримськими татарами складають 37% від загального числа. Решта захопленої території доводиться на російськомовне населення.

Як видно з практики, ніякими дискусіями земельна проблема в Криму не вирішується, хоча б тому, що багато які її аспекти перебувають у глибокій таємниці.

Земельне протистояння в Криму загрожує національній безпеці України. Кримські татари намагалися зірвати курортний сезон. Громадське об'єднання "Авдет" оголосило голодування та поставило вимаги передати татарам 845 га. землі. Противники таких заворушень стверджують, що багато з цих активістів "галявин протесту" мають по 2, 3 і більше земельних ділянок. Згідно з опитуваннями населення Криму, у 51 відсотка громадян акції протесту кримських татар, які почастішали, викликають роздратування, у 22 - побоювання, у 9 відсотків - страх. 83 відсотки населення автономії негативно ставиться до цих акцій і вимагають від влади вживання рішучих заходів для наведення порядку. Мустафа Джемільов, глава меджлісу, протестувальників не підтримує. У той же час, ще 1992 р. Академією наук було розроблено схему розселення і працевлаштування кримських татар. Якби вона виконувалася, сьогоднішніх проблем не виникло б. За ці роки з бюджетів усіх рівнів на облаштування було виділено 1 мільярд 300 мільйонів гривень. На сьогодні:

Відсутність земельного кадастру і генерального плану розвитку території Криму з визначенням меж прибережних міст і селищ та відсутність грошової оцінки землі - все це роздирає і знищує Крим як цілісний курортний регіон.

Проблема самозахоплень і безвідповідальності тих, хто їх здійснює, перед законом і перед населенням Криму, породжують правовий нігілізм.

Проблема неузгодженості законів України і постанов РМ АРК.

Як вважають експерти, зняти більшість гострих питань могли б закони: "Про реабілітацію кримського народу", "Про статус Кримського народу в Україні" та "Концепція про державну етнонаціональну політику України".

Для цілковитої справедливості влада повинна не лише усунути масові порушення закону, дати землю всім охочим за правом та згідно із законом, але зрозуміти, що без наділення землею тих, хто повертаються після тривалого вигнання, практично не можна говорити про справедливість. Отже, якщо влада щира у своїх намірах "відновити справедливість", то їй треба почати з пошуків механізмів наділення землею тих, які прагнуть повернутися до тих населених пунктів, звідки вони самі (або їхні батьки) були безпосередньо депортовані. Хоча 15 квітня 2009 р. Прем'єр- міністр на засіданні Уряду доручила міністрові охорони навколишнього природного середовища Георгію Филипчуку врегулювати проблеми кримських татар, які пікетують будівлю Кабінету Міністрів, "запропонувавши" вийти до учасників акції протесту і вислухати їхні вимоги, - зрушень явних не було, пікетувальники і досі під стінами уряду.

Земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаб "земельного свавілля" на півострові, що у свою чергу дозволить побачити справжніх "самозахопників" кримської землі, серед яких будуть і іноземні громадяни. На думку деяких сільських голів, земельне питання в АР Крим є заполітизованим та демонструє розквіт корупції в органах влади різного рівня.

Отже, плебсологія як філософсько-правове вчення - відповідає принципам природного права і природної справедливості. У той же час вказані принципи є головними концептуальними засадами плебсології. Предметом вивчення плебсології, як вбачається з наведених доказів, є природне прагнення кримського народу піднести на рівень закону справедливу, помірковану його волю. Щоправда, воля кримського народу, у питанні землі, реалізується під час названих суспільних процесів (суспільних, а інколи і масових як кримінально-карних заворушень). За таких умов - ситуації, що склалася у стосунках між державною владою і кримським народом, у питанні української землі як національного багатства, набуває чинності відома плебсологічна теза (принцип): свавілля влади можна узгодити з свавіллям суспільства, що діє як правило, у формах натовпу, аби захистити природне право кожної людини, національної та соціальної групи, нації (народу).

Отож, розподіл української землі як національного багатства, у плебсологічному його осмисленні потребує незвичайних розумових зусиль, спокою і, звичайно, дотримання плебсологічних принципів: історичної справедливості; природного права; реальної як наукової, а не надуманої об'єктивності: закон для усіх закон та ін.

Людмила Іванівна Чулінда,

Міжгалузевий інститут управління (м. Київ)