Європейська хартія регіональних мов або мов меншин1

Страсбург, 5 листопада 1992 року

(витяги)

ПРЕАМБУЛА

Держави – члени Ради Європи, які підписали цю Хартію,<…>

вважаючи, що охорона історичних регіональних мов або мов меншин Євро­пи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та роз­витку культурного багатства і традицій Європи,

враховуючи, що право на використання регіональної мови або мови меншини у приватному та суспільному житті є невід’ємним правом відповідно до принци­пів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об’єднаних Націй про гро­мадянські і політичні права, та відповідно до духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основних свобод людини, <…>

підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, а також вважаючи, що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх,

усвідомлюючи, що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин у різних країнах та регіонах Європи є важливим внеском у розбудову Європи, що ґрунтується на принципах демократії та культурного розмаїття в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності,

враховуючи специфічні умови та історичні традиції різних регіонів європей­ських держав,

погодились про таке:

Частина I. Загальні положення

Стаття 1. Визначення. Для цілей цієї Хартії:

a) термін «регіональні мови або мови меншин» означає мови, які:

i) традиційно використовуються в межах певної території держави гро­мадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та

ii) відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави;

він не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів;

b) термін «територія, на якій використовується регіональна мова або мова меншини» означає географічну місцевість, де така мова є засобом спілкування певної кількості осіб, яка виправдовує здійснення різних охоронних і заохочу­вальних заходів, передбачених у цій Хартії;

c) термін «нетериторіальні мови» означає мови, якими користуються грома­дяни держави і які відрізняються від мови (мов), що використовується рештою населення держави, але які, незважаючи на їхнє традиційне використання в межах території держави, не можуть вважатися найбільш поширеними в межах конкрет­ної місцевості цієї держави.

Стаття 2. Зобов’язання. 1. Кожна Сторона зобов’язується застосовувати по­ложення частини II до всіх регіональних мов або мов меншин, які вживаються в межах її території і які відповідають визначенням, наведеним у статті 1.

2. Стосовно кожної мови, визначеної під час ратифікації, прийняття або за­твердження відповідно до статті 3, кожна Сторона зобов’язується застосовувати якнайменш тридцять п’ять пунктів або підпунктів з тих положень, що наведені у частині III Хартії, включаючи якнайменш три з кожної зі статей 8 і 12 та один з кожної зі статей 9, 10, 11 і 13.

Стаття 3. Процедура виконання. 1. Кожна Договірна Держава визначає у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затверд­ження кожну регіональну мову або мову меншини чи офіційну мову, яка менш широко використовується на всій її території або частині території і до якої засто­совуються пункти, визначені відповідно до пункту 2 статті 2.

<...>