Розділ хv. Забезпечення міжнародної безпеки міжнародно-правовими засобами

Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики¹

Париж, 27 серпня 1928 року

(витяги)

Статья I. Высокие Договаривающиеся Стороны торжественно заявляют от имени своих народов по принадлежности, что они осуждают обращение к войне для урегулирования международных споров и отказываются от таковой в своих взаимных отношениях, в качестве орудия национальной политики.

Статья II. Высокие Договаривающиеся Стороны признают, что урегулиро­вание или разрешение всех могущих возникнуть между ними споров или конфликтов, какого бы характера или какого бы происхождения они не были, должно всегда изыскиваться только в мирных средствах.

<...>

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ ООН

Резолюція 3314 (ХХIХ) від 14 грудня 1974 року

Визначення агресії

(витяги)

Стаття 1. Агресією є застосування збройної сили державою проти суверені­тету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об’єднаних Націй, як це встановлено у цьому визначенні.

Пояснювальна примітка: У цьому визначенні термін «держава»

а) вживається, не обумовлюючи питання про визнання або питання про те, чи є держава членом Організації Об’єднаних Націй;

b) включає там, де це доречно, поняття «групи держав».

Стаття 2. Застосування збройної сили державою першою в порушення Стату­ту є prima facie свідченням акту агресії, хоча Рада Безпеки може у відповідності з Статутом зробити висновок, що визначення про те, що акт агресії був здійснений, не буде виправданим у світлі інших відповідних обставин, включаючи той факт, що відповідні акти або їх наслідки не мають достатньо серйозного характеру.

Стаття 3. Будь-яка з таких дій, незалежно від оголошення війни, з урахуван­ням і згідно з положеннями статті 2, буде кваліфікуватись як акт агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка воєнна окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є наслідком такого вторгнення або нападу, чи будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

с) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, чи морські і повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою останньої держави, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припи­нення дії угоди;

f) дія держави, яка дозволила, щоб її територія, яку вона надала у розпоряд­ження іншої держави, використовувалась цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

g) засилка державою або від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим вище актам, або її значну участь у них.

Стаття 4. Вищенаведений перелік актів не є вичерпним, і Рада Безпеки може визначити, що інші акти становлять агресію згідно з положеннями Статуту.

Стаття 5. 1. Ніякі міркування будь-якого характеру, чи то політичного, еконо­мічного, воєнного або іншого характеру, не можуть бути виправданням агресії.

2. Агресивна війна є злочином проти міжнародного миру. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність.

3. Ніяке територіальне придбання або особлива вигода, отримана внаслідок агресії, не є і не можуть бути визнані законними.

Стаття 6. Ніщо у цьому визначенні не повинно тлумачитись як таке, що розширює або звужує яким-небудь чином сферу дії Статуту, включаючи його положення, що стосуються випадків, у яких застосування сили є законним.

Стаття 7. Ніщо у цьому визначенні, і зокрема в статті 3, не може будь-яким чином завдавати шкоди випливаючому з Статуту праву на самовизначення, сво­боду і незалежність народів, які насильно позбавлені цього права і про яких згадується у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються друж­ніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, зокрема народів, що перебувають під пануванням колоніаль­них і расистських режимів або під іншими формами іноземного панування, а також праву цих народів боротися з цією метою, просити і отримувати підтримку у відповідності з принципами Статуту і згідно з вищезгаданою Декларацією.

<...>

Рада Безпеки ООН