14. Втілення теорії символізму в драматургії кінця хіх ст.

Символізм (від грец. symvolon - знак, символ, ознака) - одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого "життя душі" і пошуком "вічної істини". Виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Виникнення символізму деякою мірою було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості. Утвердження символізму в літературі пов'язували із творчістю Поля Верлена, Артюра Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, абсолютизація музичності й поетичного слова. Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу - краси. Символ не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі у художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово у символізмі - натяк, образ - загадка. Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнавав правду. Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи "вічну істину", символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо. Між символістами і романтиками першої пол. XIX ст. існувала певна естетична спадкоємність. Однак символізм не був простим продовженням романтичних традицій. Розчарування в ідеалах у символістів було значно глибшим. Щоб його виразити, вони, на відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділили їх потаємним змістом, вважаючи, що в основі буття крилася неосяжна, містична таємниця, намагалися висловити у своїй творчості те, що не піддавалося вираженню. У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А.Рембо, С. Малларме; у Бельгії - М.Метерлінк, Е.Верхарн, у Німеччині - С. Георге; в Австрії - М.Р.Рільке; у Росії - В.Брюсов, А.Бєлий, О.Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам "Молодої музи", "Української хати".

15. Філософсько-естетичні погляди Теккерея. Творчість Теккерея: «Ярмарок суєти» – роман без героя.

Реалізм Теккерея, на відміну від реалізму Діккенса, не має прихильності до романтичної естетики. За висловом Шарлотти Бронте, він є «не романтичним, як ранок понеділка». Твори Теккерея менш всього схожі на казку. Це насмішлива, аналітична і сувора проза. Тому Теккерея вважають спадкоємцем англійських просвітників XVIII ст. (Свіфта, Філдінга, Стіла, Аддісона), які демонстрували іронічний різкий, як скальпель хірурга, погляд на свою схильну до чванства батьківщину. Багато років Теккерей працював у сатиричному журналі «Панч» (Punch), де разом із ним висміювали недоліки Англії Томас Гуд і Дуглас Джерралд. Популярність йому принесли пародії, в яких він «знущався» над епігонами романтизму і протиставив їхній творчості свою неприємну, але корисну правду. Особливо діставалося від Теккерея авторам комерційних або «салонних романів». Вельми популярними були тоді так звані «романи срібної ложки» (про життя аристократів) і романи «ньюгетської школи» (Ньюгет — знаменита лондонська тюрма, якої зараз не існує), в яких злочинний світ подавався нерідко у привабливому, лицарськи-благородному вигляді.

Ярмарок суєти 1848 р. Уроманах більше гротеску і сатири, осуджує соц. життя, людську поведінку, лицемірство; нвз романом без героя; повчає як жити, але без позит прикладу; вваж-ся найкращим романом, відрізн-ся духом передачі атмосфери с-ва, вел доля нал драматизму; багато описів; дія твору – 19 ст (перед війною Наполеона); специ. Реалізована позиція автора-зявл-ся на сторінках твору (автор-лялькар); персонажі провокують негат ставлення читача до них.

Основа всех романов и юмористических очерков Теккерея — его пессимизм и реалистическое изображение английской жизни. Он хотел противопоставить правду жизни условной идеализации прежних английских романов. В романе предполагается всегда идеальный герой или героиня; Т. называет своё лучшее произведение — «Ярмарку тщеславия» — романом без героя, и в этом романе, как и в остальных, ставит в центр действия людей порочных или по меньшей мере эгоистических. Он исходит из того убеждения, что в жизни зло гораздо интереснее и разнообразнее, чем добро, и что нужно изучать людей, действующих из дурных побуждений. Изображая зло, пороки и мелочность людей, он этим отрицательным путем тем ярче проповедует положительные идеалы, но сам при этом настолько увлекается своими порочными героями, возбуждает к ним интерес читателя. Глубокий пессимизм в связи с юмором, то есть со смехом, вносящим до некоторой степени гармонию в диссонансы жизни, создает в произведениях Теккерея очень своеобразный аккорд и делает их высокохудожественными и жизненными. По своим реалистическим приемам Теккерей сходен с Диккенсом, но отличается от него тем, что не делает никаких уступок сентиментальному представлению об английской добродетели, а беспощадно рисует людей во всей их непривлекательности. Поэтому все его романы превращаются в сатиры, всегда имеющие, впрочем, нравственную подкладку: пороки изображены весьма ярко, но далеко не в симпатичном виде.

В «Ярмарке тщеславия» героиня, Бекки Шарп, бедная девушка с очень положительными целями в жизни. Она хочет «устроиться» и не стесняется средствами: она пользуется своим умом и красотой, чтобы опутать своими интригами всех нужных ей людей, очаровывает богатых старых холостяков, эксплуатирует полюбившего её молодого офицера и, выйдя за него замуж, обманывает его; даже когда её проделки открыты, она устраивается так, чтобы сохранить свое положение в свете и возможность жить в роскоши. Жадность, суетность и эгоизм, свойственный людям — и, по мнению сексистов, в особенности женщинам, — поглощенным погоней за житейскими благами, воплощены в Бекки Шарп чрезвычайно ярко и сильно. В романе интересны только героиня и другие отрицательные типы: добродетельная Эмилия Сэдли и другие жертвы Бекки скорее скучны и бесцветны, если в них нет, как в увальне Джо Сэдли, преобладания комических и некрасивых черт. Особенность Т. в том, что его герои не изверги; в них есть всегда какая-нибудь черта, делающая их человечными. Они борются за свое благополучие — но такова жизнь, и Теккерей обвиняет не их, а общую мелочность условий жизни.