Творчість г.Ібсена.
Реалізм у російській літературі. Новаторство л. Толстого-романіста.
На відміну від романтизму реалізм - це мистецтво "втрачених ілюзій", жорсткої дійсності і суду над нею. Реалізм (від франц. realisme - дійсний) -напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Його зародження відноситься до 20-30-х років XIX ст. Найповніше він був представлений у Франції творчістю письменників О. де Бальзака (1799-1850) і Стендаля (1783-1842), в Англії - Ч. Діккенса (1812-1870), в Росії -Л.Толстого (1828-1910), Ф.Достоевського (1821-1881). Загалом реалізм пройшов етапи формування за законом прискореного художнього розвитку, коли митці починали свій творчий шлях як романтики, а згодом переходили на позиції реалізму. Саме це було характерним для творчості В. Гюго, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова. Творчість представників цього художнього напряму вирізняла широка палітра проблем, що піддавалися аналізу: психологічні прояви людських характерів, побут героїв, світ речей і природи. Представники цього напряму шукали не красу, а правду. їх творчості притаманний більший аналітизм, чіткість і конкретність у висловлюваннях, жорстке руйнування ілюзій, тісний зв´язок з конкретною ситуацією і обставинами. Реалізм вводить новий принцип узагальнення - типізацію, коли у типових обставинах дійсності діють типові герої. Саме це дозволяє митцям підійти до принципово нового висновку для літератури - людину формує соціальне середовище, хоч для мільйонів це середовище на той час залишалося жахливим. Для показу "темного царства" "принижених і скривджених", що було "звичайною історією" для тогочасного суспільства, використовували сатиру, комедію. Мистецькі і художні реалістичні твори сприяли подальшому розумінню сучасниками суспільства, в якому вони живуть, робили людину міцнішою, допомагали глибше зрозуміти мінливий світ.
Провідне місце в літературі XIX ст. посів прозовий роман. Саме цей жанр давав можливість створити широкі літературні полотна, показати героїв протягом багатьох років його життя, розробляти декілька сюжетних ліній. В англійській літературі провідниками реалізму були Ч. Діккенс ("Пригоди Олівера Твіста", "Крамниця старожитностей"), У. Теккерей ("Ярмарок суєти"). Вони змалювали провідний буржуазний стан суспільства, який був заклопотаний своїми дрібними проблемами. Л. Толстого не можна відносити до модерністів, він – представники російського реалізму. Це бачимо, проаналізувавши особливості їх творчості, творчі пошуки, філософські погляди. Для реалізму характерні: раціоналізм; правдиве, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. На твори молодого письменника позитивно відреагувала російська критика. Зокрема, М.Г.Чернишевський підкреслив такі особливості художнього мислення Толстого, як уміння розкривати «діалектику душі» людини і його «чистоту морального почуття». На початку 1860-х рр. його переповнювали реформаторські ідеї. 1856 р. побачило світ оповідання «Ранок поміщика» – ще один автобіографічний твір, у якому показана несумісність прожектів молодого землевласника-ідеаліста князя Дмитра Нехлюдова і реального життя хліборобів, яких він палав бажанням ощасливити. Значення оповідання у духовній еволюції Толстого полягає в тому, у ньому письменник вперше сформулював проблему, яка хвилювала його протягом наступних десятиліть: роз’єднаність Росії, несумісність народних ідеалів і звичаїв освічених класів. Пізніше він намагався розв’язати її не тільки літературно, а й практично – працюючи у полі як звичайний селянин.
Толстого завжди захоплювали моральні питання, він мріяв про досягнення ідеалу духовної гармонії. Ще за молодих років Лев Миколайович вів щоденник, у якому засуджував себе й аналізував власні вчинки, у такий спосіб сподіваючись вдосконалити себе. Цілком закономірно, що аналогічні питання ставали темами його літературних творінь: оповідань «Нотатки маркера», «Два гусари», «Люцерн», «Три смерті», «Сімейне щастя» та ін. Важливим етапом для Толстого стало захоплення ідеями Ж. Ж. Руссо, з його критикою цивілізації, ідеалом «природної людини». Услід за французьким мислителем молодий російський літератор вказував на необхідність повернення до принципів спонтанності та єдності з тими органічними ритмами, якими живе космос. Цей поворот толстовської думки відбився у повісті «Казаки». Її герой, молодий чоловік, намагається наблизитися до способу життя звичайних казаків, приятелює зі старим мисливцем Єрошкою, залицяється до дівчини Мар’яни. І хоча мрія Олєніна виявився утопією і станиця не прийняв його, сам Толстой не позбувся впливу руссоїзму. Протягом другої половини життя письменник розробив спеціальну програму «опрощення», яка передбачала відмову від зайвого, надмірного переобтяження людини здобутками соціального й науково-технічного поступу.
Від «діалектики душі» Л. Толстой переходить до «діалектики характеру» – до розуміння людської психіки як безперервного мінливого й суперечливого процесу. На практиці це означає фіксацію уваги на «дрібних подробицях» переживання персонажів, а також на окремих деталях сприйняття цих персонажів іншими дійовим особами й автором твору, внаслідок чого усталене розуміння того чи іншого психологічного стереотипу розмивається й розхитується. «Сучасність» Л. Толстого полягає в тому, що він висуває розуміння характеру людини як плинного явища, яке перебуває у стані постійного розвитку і змін.