30. Людина-нікчема в драматичній поемі г. Ібсена «Пер Ґюнт».

Найвідоміша п’єса Генріка Ібсена – «Пер Гюнт». П’єса про людину порожнечі, про людину без внутрішнього світу. Саме з «Пер Гюнту»  починається період «нової драми». Персонажі починають розмовляти прозою. Переживання персонажів стають динамічними, не натягнутими саме за рахунок прозаїчної форми.Повністю змінюється стиль Ібсена, але не ідеї. Піднімаються проблеми індивіда і суспільства. Ібсен наголошує, що його п’ єси в першу чергу філософські, а потім вже соціальні. Чому доля крива? Тому що вона одноока. Й до того ж, завжди ходить по колу.

В пьесе персонажи фольклора представлены уродливыми и злобными существами, крестьяне — жестокими и грубыми людьми. В Норвегии и Дании пьеса была воспринята весьма негативно. Х. Х. Андерсен, к примеру, назвал произведение совершенно бессмысленным.^[1]. Со временем, в основном, благодаря образу Сольвейг, началось переосмысление пьесы. Этому в немалой степени способствовала музыка Эдварда Грига, написанная по просьбе Ибсена к постановке «Пера Гюнта», а позже приобретшая мировую известность как самостоятельное музыкальное произведение.

Драматична поема «Пер Гюнт» (1867) — це спроба Ібсена розкрити внутрішній світ сучасника. її головний герой, на відміну від Брандта, — не виняткова особистість, фанатик ідеї, а людина слабовольна, що втрачає свою індивідуальність у вирі життя. Він має риси національного характеру, як вважають самі норвежці. Та й саме ім'я — Пер Гюнт — запозичене Ібсе-ном з норвезької народної казки. Один з літературних критиків писав, що, покидаючи Норвегію, можна не брати з собою нічого, але твір «Пер Гюнт» треба захопити обов'язково. Сам Ібсен зазначав, що «головною дійовою особою є один з народних норвезьких напівміфічних, напівказкових героїв новітнього часу». На початку поеми Пер — легковажний селянський парубок, гульвіса і жартівник, на зразок українського Енея. Наприклад, він забавляється тим, що висаджує свою матір на дах будинку. Зате, на відміну від Брандта, Пер не відмовляє помираючій матері у милосерді, адже любить стареньку, тож повертається, незважаючи на небезпеку, до неї і заспокоює її своїми вигадками, казками. Невдало завершується його спроба викрасти колишню кохану, а тепер чужу наречену Інгрід просто з весілля. За Пером біжить цілий натовп весільних гостей, і хлопець тікає до лісу. Там він потрапляє до потворних тролів — злих духів гір, ворожих людям, — і збирається стати їхнім королем, одружившись на принцесі. Він ладен погодитися, щоб йому причепили хвіст, але не хоче жертвувати своїм оком, щоб бути схожим на справжнього троля і бачити все у спотвореному вигляді. Гасло тролів, яке згоден прийняти Пер, протилежне за змістом гаслу Брандта. Якщо Ібсен устами Брандта казав: «Будь самим собою», — то тролі стверджують: «Будь задоволений самим собою». Кредо гірських духів — це відмова від особистості, від індивідуальності. Втікаючи від тролів, Пер Гюнт зустрічає фантастичну істоту, сліпу на одне око, — Великого Кривого, який радить парубкові «залишатись завжди осторонь». Довго Пер Гюнт мандрує світами. На відміну від свого фольклорного прототипу, Пер Гюнт завжди переможений, він не протистоїть злу, скоряється життєвими обставинам. В Америці він стає работорговцем, заробляє і втрачає гроші; в божевільні його проголошують царем. Пограбований кілька разів, старий і немічний, повертається він на батьківщину. Драматург подає алегоричні образи, що символізують втрату індивідуальності Пера, його духовну смерть. Під ногами у героя — сухе листя, що уособлює його думки, яких він так ніколи й не додумав до кінця. В повітрі линуть пісні, які він не доспівав у своїй душі. Краплини роси — то його непролиті сльози, які не розтопили егоїзму героя. Пер зустрічає Ґудзикаря, який збирає у ложку душі втрачених в духовному й суспільному розумінні людей. Переплавивши кілька таких душ, він відливає одну справжню особистість. Але Пер Гюнт з цим присудом не згоден. Ґудзикар пропонує йому знайти принаймні одного свідка, який би підтвердив, що Пер Гюнт був особистістю й щось вартісне в житті зробив. Усі свідки спростовують твердження Пера, що він жив гідно, був самим собою. Лише його колишня кохана Сольвейг, яка постаріла і осліпла, багато років чекаючи на Пера у лісовій хатинці, змогла подарувати йому спасіння. Адже в її серці Пер Гюнт залишився особистістю. Образ Сольвейг символізує вірність і кохання, уособлює милосердного Бога, що подає надію вмираючим (у п'єсі «Брандт»), рятує духовно спустошених (як це сталося з Гюнтом).

Хоч у поемі діють численні фантастичні герої, твір є узагальненням не тільки життя норвезького народу, а й життя взагалі, у філософському розумінні. Це — шлях людини від юності до смерті, шлях зради самого себе як особистості. Герой мріє про прекрасне — і здійснює безчесні вчинки, любить — і продає свою любов, шукає сенсу життя — і присвячує власне існування меті збагачення будь-якою ціною. Саме це робить драматичну поему філософською.