45. Філософсько-естетичні погляди в.Теккерея. Творчість Теккерея: «Ярмарок суєти» – роман без героя. № 15

46. Принципи метаморфози та синестезії у п’єсі м. Метерлінка «Синій птах» № 6, 38

(синестезія—все те, що можна відчути органами чуття описується словами: шелест листя, плескіт води, як б»є годинник; біль, голод, спрага, смак і т.д., метаморфози--- перетворення Собаки, Кота, Хліба і т.д. чому саме так їх описано).

47. Екзистенційна криза та неохристиянські мотиви у творчості ф. Достоєвського.

Серед найважливіших запитань, поставлених російською думкою XIX ст, запитання про релігію займає особливе місце. Для Достоєвського, людина глибоко релігійна, сенс її життя полягав в збагненні християнських ідеалів любові до ближнього.

«Злочин і кара» — один з ідеологічних романів Ф. Достоєвського — пронизаний ідеями християнства. Біблійні мотиви надають роману загальнолюдського значення. Образи й мотиви з Біблії підпорядковані єдиній ідеї і згруповані і півколо певних проблем.Одна з них — проблема долі людства. Кризу сучасного письменнику суспільства співвіднесено у романі з апокаліптичними прогнозами. Образи Біблії перенесено у видіння героїв. Так в епілозі роману змальовано жахливу картину: «… марилось у хворобі, ніби весь світ приречений на жертву якійсь страшній нечуваній і небаченій моровиці…» Якщо порівняти цей опис з Апокаліпсисом, то можна помітити очевидну схожість опису кінця часів і видіння Раскольникова на каторзі. Цей опис допомагає зрозуміти попередження автора про страшну прірву бездуховності, до якої може потрапити людство, ігноруючи мораль.

Тому тема духовного відродження в романі пов’язана з ідеєю Христа. Не випадково і Соня Мармеладова під час першого візиту до неї Раскольникова читає йому історію про воскресіння Лазаря: «Промовив до неї Ісус: «Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірус в Мене, — повіки не вмре». Соня сподівалася, що це спонукає Родіона, засліпленого, зневіреного, повірити і покаятися. Вона мислила як глибоко віруюча християнка. Адже шлях до прощення і до воскресіння духовного лежить через каяття і страждання. Вона тому й радить Раскольникову здатися владі, аби прийняти на каторзі страждання заради очищення. Не одразу герой розуміє все не, спочатку навіть побоюється, що Соня настирливо проповідуватиме йому. Вона була мудріша. Їх обох воскресила любов. До Євангелія Раскольников з повертається сам, прагнучи знайти там відповіді на свої запитання. Найболючіше в них — питання про справедливість у світі. У романі Мармеладов говорить тоді ще зовсім іншому Раскольникову, що «пожаліє нас той, хто всіх пожалів і хто всіх розумів, він єдиний, він і суддя». Це він про друге пришестя Христа говорив, бо вірив, що після беззаконня й несправедливості настане Царство Боже, бо інакше не буде справедливості.

Отже, філософська концепція Достоевського — це духовне відродження людини через любов-співчуття до людини і всього суспільства, через проповіді християнської моралі. І щоб якнайкраще подати цю концепцію, письменник написав до свого твору найбільш відомі сюжети й мотиви головної книги християнства— Біблії.

Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» є по-справжньому унікальним явищем у російській світовій літературі. Важливим образом у цьому романі є образ Петербурга — у якому відбуваються події.

Християнські мотиви у романі Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазовы» Саме " Брати Карамазови " , цей останній і підсумковий (хоча, в сутності, написаний лише наполовину) роман Достоєвського і викликав головні суперечки щодо світогляді письменника. Тема віри і невіри, провини і відповідальності, волі народів і рабства людини вирішується тут не багатьох рівнях і планах.

48. Символістська драма наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. № 14

49. Духовна атмосфера та естетичні пошуки «кінця століття». Визначення раннього модернізму. № 41

50. Драматургічна творчість А.П.Чехова. № 28

51. Творчість Емілі Бронте. «Грозовий перевал» як феномен світової літератури.

Творча спадщина письменниці продовжує привертати увагу багатьох поколінь читачів і літературних критиків, їй притаманна неперевершена  самобутність, образність та живописність. Торкаючись особливого творчого світу митця, читач має змогу відчути силу духу, емоційність, довершеність таланту  Емілі Бронте. Письменниця висвітлює у своєму романі дві основні теми: тему кохання  і тему приниження гідності людини. Вони втілені і розкриті в долях та складних відносинах, які пов’язують членів двох сімей в двох поколіннях. Роман «Грозовий Перевал» поєднує в собі конкретність та узагальненість, місцевий  колорит і універсальність охоплення дійсності. Аналізуючи особливості місцевого колориту, бачимо, що Англія зображена в романі саме такою, якою була у 1847 році. Люди, які описані в романі, живуть не у вигаданій неземній країні, а в Йоркширі. Хіткліф народився в бідному кварталі Ліверпуля. Неллі, Джожеф та Хейртон говорять мовою корінних жителів Йоркширу.

       «Грозовий Перевал» оповідає не про кохання взагалі, а про проблеми живих, реальних людей; про право власності; про вигоди, які забезпечує стійке становище у суспільстві; про шлюби за розрахунком; про значення освіти; про зміст і роль релігії; про відносини між багатими і бідними. Особливу увагу привертає майстерність авторки при зображенні стихій, могутніх сил природи, які змінюються настільки повільно, що протягом життя людини вони здаються  вічними і незмінними.  В зображенні цих сил немає недбалості, чи скажімо, злету фантазії. Навпаки, зображення максимально конкретне: читач ніби відчуває кухонні запахи Грозового Перевалу,  силу вітру, що завиває і зарослях вересу, здається, відчуває навіть зміну пір року. В романі утверджується думка про нескінченність життя, яке розцвітає знову і знову. «Грозовий Перевал» - роман не тільки про кохання та помсту. Він показує, як сильні пристрасні почуття керують вчинками людей і, навіть, спонукають до жахливих злочинів      Для цього роману притаманна, певна, моральна неоднозначність. Авторка дає можливість читачеві самостійно формувати ставлення, і давати власну оцінку діям персонажів її роману, саме тому, сприйняття «Грозового Перевалу» постійно змінюється від одного прочитання до іншого. Твір Емілі Бронте відображає нескінченну боротьбу за високі моральні цінності, не абстрактно, уривчасто, а дуже конкретно і чітко, оповідає про життя Англії вікторіанської епохи зокрема, та про життя людей взагалі.

         Роман Емілі Бронте особливо виділяється серед інших шедеврів англійської і світової словесності свіжістю та оригінальністю висвітлення проблем вікторіанської епохи.                 

Роман «Грозовой перевал» был издан, как уже писалось выше, в 1847-ом году, но при жизни писательницы не был оценён по достоинству. Всемирная слава пришла к Эмили Бронтэ значительно позднее, что, впрочем, часто по необъяснимым причинам случается с великими произведениями, но зато, впоследствии оценённые потомками, они живут уже долгие века и никогда не стареют.

Сюжет. Есть два поместья, две противоположности: Грозовой перевал и Мыза скворцов. Первое олицетворяет беспокойство, бурные и неосознанные чувства, второе – гармоничное и размеренное существование, домашний уют. В центре повествования - истинно романтическая фигура, герой без прошлого Хитклиф, которого неизвестно где и когда нашёл хозяин Грозового перевала мистер Эрншо. Хитклиф, - вроде бы, - с рождения не относится ни к одному из домов, но по духу, по своему складу принадлежит, конечно, к поместью Грозовой перевал. И вот на роковом перекрещивании и переплетении этих двух миров и строится весь сюжет романа.

По жанру это роман, безусловно, романтический. «Грозовой перевал – бешено романтическая книга», - утверждал в 1965-ом году классик английской литературы Сомерсет Моэм. Тем не менее Эмили Бронтэ, написав единственное произведение, удивительным образом не смогла вписаться в рамки привычных литературных направлений. Всё дело в том, что «Грозовой перевал» нельзя отнести к чисто романтическому роману: в нём присутствуют и элементы реалистического понимания человека, но реализм у Эмили Бронтэ особенный, совершенно непохожий на реализм, скажем, Диккенса или Теккерея. Можно сказать, он здесь абсолютно неотделим от романтизма, отчасти из-за того, что писательница отказывается рассматривать и разрешать конфликт романа в социальной или общественной сфере – она переносит его в область философско-эстетическую. Как и романтики, Эмили Бронтэ жаждала гармонии бытия. Но в её произведении она выражается, как это ни парадоксально, через смерть: только она примерила потомков и помогла воссоединиться мучащимся возлюбленным. «Я бродил вокруг могил под этим добрым небом; смотрел на мотыльков, носившихся в вереске и колокольчиках, прислушивался к мягкому дыханию ветра в траве - и дивился, как это вообразилось людям, что может быть немирным сон у тех, кто спит в этой мирной земле», - этими словами заканчивается роман. Всё же удивительно, что такая «мощная, страстная, жуткая», по словам Сомерсета Моэма, книга заканчивается таким почти идиллическим концом. Но что же в ней «мощного и жуткого»?

Это книга о любви, но о любви странной, о любви, не вписывающейся ни в одно из наших представлений о ней. Это роман о месте, но о месте, порождаемой страстью. Это роман о судьбе, о воли, о человеке, о космосе…

Сама структура романа, его стилистические и изобразительные средства, достаточно изощрённы. Трудно сказать, специально ли или неосознанно Эмили Бронтэ создала столь гармоничный текст. Тема судьбы и преемственности поколений отчётливо прослеживается благодаря повторениям: повторяются имена, характеры, поступки героев, что создаёт какую-то таинственную, мистическую атмосферу, чувство неизбежности и закономерности происходящего. Не менее важную роль играют описания природы, которая является не только фоном развёртывающихся событий, но и выражает внутренние переживания героев, олицетворяет их непомерные, бурные чувства.

…«Грозовой перевал» - это противоречивое и таинственное произведение. Если разобраться в тексте, то невозможно не столкнуться с поражающими читателя нравственными и этическими несоответствиями в поведении героев: Кэтрин и Хитклиф, с одной стороны, олицетворяют собой космическую любовь, любовь, которая сильнее смерти, но в реальной действительности она почему-то приобретает гротескные формы, выражаясь, по сути, через Зло - Добро как таковое вообще практически не показано в романе, разве что в последних сценах. Критик Жорж Батай в своей статье о «Грозовом перевале» говорит, что «…в познании Зла Эмили Бронте дошла до самого конца».

Книга даёт нам понять, что некоторые законы, действующие над людьми, вечны – они не исчезают с течением времени и совершенно не зависят от смены эпох, режимов и систем. Эмили Бронте словно показывает человека естественного, человека, откинувшего покров определённого времени. две основные темы романа, два главных слова, вокруг которых разворачивается повествование «Грозового перевала» – необъяснимая любовь и судьба. ещё одно – неподвластные человеку силы.

52. Новаторство Г. Ібсена-драматурга. № 4

53. Художній світ Бальзака. «Людська комедія Бальзака», структура, образи, теми, техніка «перехідних персонажів». Реалізм Бальзака № 37

54. Символістська драма О.Уайлда «Саломея». № 20

55. Тема грошей у повісті О. де Бальзака «Гобсек».

Повість "Гобсек", яка стала одним із шедеврів французької літератури і ключем до розуміння своєрідності бальзаківської епопеї в цілому, Бальзак уперше видав у 1830 р. під назвою "Небезпеки безпутства" із таким фіналом: Ернест де Ресто у кінці твору отримував спадщину із рук Гобсека. Пізніше змінився не лише її заголовок, а й сюжет. Повість входила у "Сцени паризького життя", називалася "Батечко Гобсек" і закінчувалась описом славнозвісної комірчини Гобсека. Зрештою, у 1842 р., автор ввів свій твір до "Сцен приватного життя", назвав його просто "Гобсек" і додав історію головного героя, зокрема, розповідав, як той наживав своє багатство. Ця повість так ретельно доопрацьовувалась Бальзаком, як жоден інший твір. За формою повість - оповіданням у оповіданні. Це був досить типовий жанр у літературі XIX ст. Бальзак у своїх творах подав начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і самого героя. У цій повісті письменник ускладнив сприйняття образу читачем. Ми сприймаємо Гобсека, образно кажучи, у трьох іпостасях: а) Гобсек - очима його жертв: б) Гобсек - очима Дервіля: в) Гобсек - як він сприймав себе сам. І щоб не опинитися у положенні трьох сліпих, треба враховувати всі ці три аспекти.

Отже, яким бачать Гобсека його клієнти? Для них він - людина без серця, яка використовувала будь-які засоби для збагачення. Тут питань не було: Гобсек - він і був гобсек, живоїд. Пообіцявши пані де Ресто прийти за грошима наступного дня, через кілька хвилин він шантажував її у присутності чоловіка і отримав діамант, цінність якого значно перевищувала суму боргу. Відсутні у Гобсека і родинні почуття, адже він ніяк не відреагував на смерть своєї найближчої родички - Чарівної Голландки. У першу пору знайомства героя з Дервілем він уявлявся адвокату людиною-автоматом, людиною-векселем Отже, повністю негативний образ.

Золото для Гобсека - не тільки засіб та мета збагачення, як вважали ті, хто його оточував. Адже сам він жив дуже скромно. Справа у тому, що для циніка Гобсека золото було засобом здобуття незалежності, адже у ньому "все міститься в зародку і все воно дає реально". Сам герой називав себе помстою, докором сумління. Скнара і його колеги, як вони вважали, виконують функції вищої справедливості, Правосуддя. Невипадково кафе, де вони збиралися та ділилися своїми планами і таємницями, називалося "Феміда" (в еллінів - богиня правосуддя). Проте Гобсек, який чудово розумівся у владі грошей над людьми, сам не зміг протистояти їхньому згубному впливові. У кінці твору ми побачили вже не філософа, а жалюгідну істоту, агонізуючу в пустому будинку, повному золота і продуктів, що гниють

Образ Гобсека складний і неоднозначний. З одного боку, він розумний, проникливий, тонкий психолог, який карав одних і робив добро іншим. Золото зробило його своїм жрецем, філософом, рабом. Справжньої свободи герой так і не отримав, тому що не тільки не зміг звільнитися від влади грошей, але й став філософом і поетом цієї влади, що й призвело до його моральної смерті. Отже, історія деградації особистості Гобсека така: Гроші - мрія. Замолоду мріяв про багатство і гроші, щоб мати можливість насолоджуватись усіма радощами життя. Гроші - пристрасть. Пристрасть до грошей переросла у скупість. Він був казково багатий і в водночас безмірно бідний. Гроші - ідол. Єдиний ідол, якому він вклонявся - золото. Усе це висушило душу, що вміла цінувати красу і мистецтво, зруйнувало особистість лихваря. Його пожадливість під кінець життя перетворилася на свого роду божевілля, призвела до людського зубожіння, жалюгідного і безславного кінця.

Головна тема - вплив "золотого мішка" на внутрішній світ людини. Головний герой твору - старий лихвар, до якого приходили за позикою люди, доведені до відчаю, і погоджувалися на будь-які умови скнари - лихваря. Гобсек займався здирництвом, але до цього його підштовхнули не злидні, не намагання знайти краще місце у суспільстві, а несамовита жадоба до грошей і володіння багатствами. Його пристрасть до золота мала мінімальний характер - Гобсек накопичував його не з метою вкласти в якусь справу, а з метою заробити ще більше грошей. Навіть будучи старим Гобсек не знав спокою. Він бігав цілий день по місту на тоненьких ніжках, збираючи гроші зі своїх боржників. Подумки він володів всіма землями, на яких йому доводилось побувати. Егоїзм - головна риса характеру Гобсека.

Його переповнювала мрія про владу, бо він був упевнений, що влада і насолода - найвища мета людського життя. Але Гобсеку доводилося насолоджуватись лише можливістю все мати, бо він жив так скромно, як і бідний Дервіль. Під кінець свого життя скнара нагромадив у власній квартирі антикварні речі, дорогі меблі, цінні картини, делікатеси тощо. Це накопичення мало гротескний характер і символізувало захламлену душу самого лихваря, котрий мавши мільйони, помирав з голоду в холодній сирій кімнаті. Його гроші, золото, заради яких він працював усе життя, пропали дарма