41. Духовна атмосфера та естетичні пошуки «кінця століття». Визначення раннього модернізму.

Поступово зявл-ся людське Я через секуляризацію, відокремлення від Церкви, раціоналізацію, прагнення самостійно буд своє життя. Прийоми модернізації: застосування наук часів модерності (соц. науки); урбанізація, індустріалізація.

Модернізм – худ рух, який намагається розірвати з попереднім іст досвідом худ творчості, який засновувався як на греко-римській, так і на іудео-христ. традиціях; прагне утвердити нові начала в мистецтві, шукаючи безперервного оновлення худ форм, а також підкреслюючи умовність будь-якого худ стилю: бунт проти реалізму, заперечення духу Просвітництва, сумнів у цінностях модерності.

Ранній модернізм – 1870-1914 рр. Причини появи: зростання настроїв тривоги і невизначеності; Друга індустр революція: нові засоби комунікації, піднесення рівня комфорту і водночас стрімке зростання ритму життєвих змін, що лякало; капіталізм вступив в імперіаліст. фазу: поглиблення безодні між бідними і багатими, зростання революц ідей; мілітаризація життя і розподіл Європи між двома могутніми військ таборами: передумови 2 Св. війни; апогей колоніалізму: світ уявляється нестабільним і мінливим.

Духовна атмосфера доби: місце віри в науку і поступ замінюють песимізм і скепсис; конфлікт «батьків і дітей»: філософія, естетика, соц. критика попередніх поколінь оголош-ся марною витратою зусиль; переоцінка цінностей ХІХ ст.: позитивізму, раціоналізму, сцієнтизму; захоплення візіонерством, містицизмом, нові релігійні рухи; ірраціоналізм, нігілізм, інтуїтивізм; лідери покоління: Шоппенгауер, Ніцше, Бергсон; початок психоаналізу: Фройд і Юнг (людина – таємниця за 7 замками).

Форми культурно-поб поведінки «кінця століття»: декаданс, дендизм, естетизм, неоромант культ людини, садо-мазохістські практики, некрофілія.

42. Проблеми життєвої мети і призначення людини в п’єсі а. Чехова «Чайка».

Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає однаково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п'єсою, яка не вийшла в світ за життя автора.  Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, через вісімнадцять років, з «Чайки», яку було завершено у 1896 році. Сам автор визначав її як роботу незвичну, работу всупереч усім правилам драматургії. «Чайка» — найтрагічніша комедія, сюжет якої складається з лабіринту захоплень і пристрастей, виходу з нього немає, адже немає виходу з низки суперечливих людських почуттів.  Кохання у творі — це сумні факти людських взаємин, які не мають розвитку: учитель Медведенко кохає Машу, Маша палко закохана в Треплева, Треплев безнадійно страждає за Ніною, яка, в свою чергу, кохає Тригоріна. Події рухаються повз героїв п'єси. Безумовно, Треплев і Ніна могли б скластися в чудову пару і бути щасливими. Але вона кохає Тригоріна, який після нетривалого роману з нею повернеться до Аркадіної. Усі ці нелогічні взаємини створюють дисгармонію п'єси, що з унікальної комедії-трагедії перетворюється на звичайнісіньку драму.  Драма «Чайка» наскрізно пройнята атмосферою неблагополуччя. У ній немає щасливих людей. Героям твору не таланить ні в великому, ні в найменшому, всі вони неудачники. Атмосфера самотності переслідує кожного з героїв.  Учитель Медведенко не може говорити ні про що, крім матеріального достатку, адже це проблема всіх учителів того часу: «Я получаю всего двадцать три рубля в месяц, да еще вычитают с меня в эмеритуру, а все же я не ношу траура».  Маша відверто розповідає всім, що вона нещасна: «А у меня такое чувство, как будто -я родилась уже давным-давно; жизнь свою я тащу волокном, как бесконечный шлейф... И часто не бывает никакой охоты жить». 

Отже з перших актів п'єси зрозуміло, що в її атмосфері панує загальне невдоволення життям. Люди надто поглинуті власними бідами, і тому вони не чують одне одного. Атмосфера твору — це атмосфера суцільної психологічної глухоти. 

І на фоні цієї атмосфери — чайка-символ, який набуває різних значень, по-різному живе в душі молодих героїв п'єси — Треплева і Ніни.  Ніна після усіх своїх нещасть почала відчувати себе чайкою, яку від нудьги підстрелила людина. Словом чайка вона підписувала свої листи, коли зневірилась у житті. Але Ніна — людина сильна, людина, яка вміє боротись і мріяти: «Я уже настоящая актриса, я играю с наслаждением, с восторгом, пьянею на сцене и чувствую себя прекрасной. А теперь, пока я живу здесь, я все хожу пешком, все хожу и думаю, думаю и чувствую, как с каждым днем растут мои душевные силы...». Для Треилева чайка -це теж символ, але символ того, що не збулось. І хоча для нього, відомого письменника, пошуки сенсу життя так і не скінчились, але його, як і Ніну, можна віднести до одного табору, Тригоріна і Аркадіну — до іншого. Якщо Треплев до останньої миті в розпачі: «...я все еще ношусь в хаосе грез и образов, не зная, для чего и кому это нужно. Я не верую и не знаю, в чем мое призвание», то для Тригоріна і Аркадіної образ чайки — це «не помню» або «не знаю». Герої «Чайки» не можуть пробитись одне до одного, бо розмовляють лише для себе. Долі героїв, незважаючи на їх зовнішні і внутрішні розбіжності, перегукуються, зливаються в єдиному звучанні, із багатьох відголосків і відлунь виростає єдина доля і єдиний для всіх настрій. Можливо, саме цей настрій призвів до загибелі Треплева. 

У п'єсах Чехова приглушені конфлікти, відсутній чіткий розподіл героїв на позитивних і негативних. Зло у п'єсі «Чайка» розчинилось у буденному житті героїв, тому винуватця усіх невдач не знайти.  Але найголовніше, що в «Чайці» А. П. Чехов відкрив нові можливості зображення характеру. Він розкривається не в боротьбі за досягнення мети, а в переживанні життєвих протиріч. У творі з'явився «підтекст». Автор кидає свій зір у майбутнє, а розв'язки, як і завершення людських доль, у нього немає... У цьому полягає вся суть чеховської драми «Чайка».