85. Ідейно-художній аналіз історичної пісні «ой був в січі старий козак»

У баладі «Ой був у січі старий козак» розповідається про зрадника Саву Чалого:

 Не схотів же той Сава козакам служити,

Відклонився до ляшенків в Польщу паном жити.

 А щоб поляки повірили йому, обдарували ласкою, почав він по степах ловити козаків-запорожців. Такого козаки не прощають, навіть рідний батько відвертається від сина, радить:

 Мого сина ніхто з нас не вловить,

Хіба Гнатко та Кравчина до себе підмовить.

 Тяжко поплатився Сава за зраду, за бажання жити у розкоші, за багатство, куплене кров'ю співвітчизників, козаків-запорожців. Підняли його на три списи вгору і поклали на дубовій лаві: 

Оце ж тобі, пане Саво, сукна-адамашки,

Що ти нажив, вражий сину, з козацької ласки!

 За нормами народної моралі, підступ і зрада — найбільший гріх, за який кожен мусить відповісти. Така людина має бути обов'язково покарана. Сава Чалий тяжко поплатився за свою слабкість і легкодухість, за бажання розбагатіти у будь-який спосіб, навіть шляхом зрадництва.

Вважаю, що козаки зробили правильно, покаравши його, і захоплююсь батьком Сави. Як же йому важко було змиритися з думкою, що його син — зрадник, і самому посилати козаків, щоб вони йому помстилися.

86. Ідейно-художній аналіз колядки господині

Колядки для господині оспівують значимість її домашньої праці, охорони сімейної злагоди, затишку, незамінимість у вихованні дітей. Колядки доносять ту величезну любов і повагу, якими здавна в нашому народі була оточена жінка, мати. Образ господині і все, що вона робить, поетизовані:

Раненько встає, по двору ходить,

По двору ходить, як зоря сходить.

По двору пішла – золото внесла,

По воду пішла – мед-вино внесла.

Широкий спектр сюжетів і мотивів охоплюють колядки хлопцеві. У них мовиться про його підготовку змалку до хліборобської праці, допомогу батькові і самостійну зайнятість у господарстві. Як одне з достоїнств парубка підноситься його воїнське молодецтво, лицарська хоробрість. Він бере участь у бойових походах, переможно змагається і перемагає ворога, відвойовує рідний край. Неодмінним бойовим товаришем хлопця є казковий чудо-кінь, що виручає господаря з різних клопотів, рятує його від грізних небезпек. Значне місце в цих колядках відведено темам пошуку дівчини та одруження парубка. Вибір пари зображено в алегоричній формі. Для цього він іде на полювання, бере з військом облогою місто, відмовляється від золота, різних дарів і приймає лише "красну панну". В колядках звеличується не тільки господарність, лицарство, краса парубка, але і його чемність, послушність батькам, шанобливе ставлення до "людей старших", вміння на "дудочку" чи "скрипочку" грати, "гарно співати" і т. д.

87. Ідейно-художній аналіз історичної балади

Тематика балад різноманітна: у них розкриваються, передусім, недопустимі з погляду народної етики аномалії в людських стосунках, вияви нечуваної жорстокості, взаємини між батьками й дітьми, сестрами й братами, розуміння природи, поетичний світогляд нашого народу, його міфологічні уявлення. Особливий пласт балад – оспівування трагічного становища українців у турецькому полоні, їхні героїчні вчинки, прагнення до волі, самотня смерть козака як шлюб із землею.

Ой на горі вогонь горить,

А в долині козак лежить

Порубаний постреляний,

Китайкою покриваний.

Накрив очі осокою,

А ніженьки китайкою.

А ніженьки китайкою,

А рученьки нагайкою.

Що в головах ворон кряче,

А в ніженьках коник плаче.

“Ой коню мій вороненький,

Товаришу мій вірненький!”

Не плач, коню, надо мною,

Не бий землі під собою.

Біжи, коню, дорогою,

Степовою широкою.

Та прибіжиш під батьків двір,

Та вдаришся об частокіл.

Як прибіжиш під ворота,

Стукни-грюкни коло плота.

Вийде сестра – розгнуздає,

Вийде мати – розпитає”:

– Ой коню мій вороненький,

А де ж мій син молоденький?

– Не плач, мати, не журися,

Та вже ж твій син оженився.

Та взяв тобі паняночку,

В чистім полі земляночку.

Вони є різні: про дівчину, яка отруїла свого коханого, чи загубила життя дитині, про свекруху-чаклунку, про фантастичні перетворення дівчат і жінок у тополю, траву, калину тощо. Демонологічні уявлення та віра в чари стають засобами психологічної характеристики героїв балад, творення їх часом злочинних характерів. Кожна балада – це вибух сильних емоцій, породжених певними обставинами, які призводять людину до злочину.

Ой чиє то жито, чиї ж то покоси,

Чия то дівчина розпустила коси?

Коси розпустила, гулять не ходила.

Молодого хлопця навік полюбила.

Проводжала мати сина й у солдати.

Молоду невістку в поле жито жати.

Жала вона, жала, жала – не дожала

І до сходу сонця тополею стала...

Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати!

Де ж моя дружина, що не йде стрічати?

–      Не питайся, сину, про свою дружину,

–      Бери топір в руки – рубай тополину. –

Як ударив вперше – вона й похилилась,

Як ударив вдруге – вона й попросилась:

–      Не рубай, коханий, бо я – твоя мила,

На моєму листі спить твоя дитина. –

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?

Не спішіть, дівчата, розпускати коси.

Кому невідомі сьогодні співані по всій Україні балади про отруєного з ревнощів парубка (“Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”) чи про героїчного козака Байду, що й під тортурами залишається вірним рідній землі та ще й мститься турецькому султанові. Ми захоплюємось образом сміливої дівчини Бондарівни, яка, боронячи свою честь, прилюдно зневажила магната Каньовського: “білу ручку відвернула, пана в лице втяла”. І з яким хвилюванням сприймається алегорична балада про горе чайки-небоги – осиротілої матері, “в’ється, об дорогу б’ється, к сирій землі припадає, чумаків благає”.