84. Ідейно-художній аналіз родинно-побутової пісні

У потоці історичного життя родинно-побутові пісні розвивалися поряд з іншими тематичними циклами ліричних пісень, зокрема з обрядовими. Силою традицій у селянському народному побуті, а відтак і в народній пісенності, продовжує утримуватися прадавній погляд на поняття роду, на непохитність родових зв’язків:

Да нема древа ранішого над дубочка,

Да нема роду ріднішого над батечка:

Що дубочка зломлю, да й покину,

А батечко умре – я й загину.

Да нема цвіту світлішого над маковку,

Да нема роду ріднішого над матінку:

Що маковку зорву – друга буде,

А матінка умре – я й загину.

Найчастіше так переживали жінки, які потрапляли на чужину й гостро відчували розлуку з ріднею, по-новому оцінювали благо щирих, родинних взаємин.

Тема взаємин батьків та дітей торкається найрізноманітніших їхніх проявів. Тут і монолог щасливої матері, яка має надію, що діти не залишать її на старості років, тут і освячене віками шанобливе ставлення до батьків. Часто у родинних піснях відчувається біль та туга дорослих дітей за назавжди втраченими батьками (“Ой давно, давно в матінки була, а вже тая стежка терном поросла”), яких “ні купити, ані заслужити”, хіба що “на стіні намалювати” (“Жінка для поради, теща для привіту, а над неньку рідненьку нема на всім світі” або “Ой брате мій, брате, де нам отця взяти? А нам ні купити, ані заслужити, малярів найняти – отця змалювати”).

Традиційні форми сімейної моралі в родинних стосунках за давнім звичаєвим правом відводили вагоме місце старшому брату, який брав на себе всю відповідальність за молодших братів та сестер, допомагав, чим міг, був порадником і заступником від зла й образ. Поступове розхитування традиційності сімейних відносин, нехтування прадавніми нормами моралі призвело до того, що з’явилося багато пісень про руйнацію родинних зв’язків, викликаних майновою нерівністю та еволюційним процесом від родинно-побутової до соціальної сфери людського життя.

Як насію хмелю високого

Та й наварю пива солодкого,

Та й наварю пива солодкого

Задля свого роду далекого.

По багату сестру коней пошлю,

Сестрі, бідній вдові, перекажу.

Що багата сестра кіньми їде,

Сестра, бідна вдова, пішки іде...

Сімейно-побутові пісні для нас можуть бути своєрідним художнім документом життя нашого народу, школою життя. Вони несуть загальнолюдські цінності, втілені у форму прекрасного і знаходять відгуки в серцях сучасників. У родинно-побутових піснях нерідко трапляються мотиви взаємин невістки і свекрухи, життя молодиці в чужій сім’ї, взаємини подружжя (“Ой пряду, пряду”) Такий підхід до життєвого матеріалу давав можливість пісні виявити і передати слухачам широку гаму людських почуттів, глибше проникнути в духовний світ героїв, особливо жіночий, бо немало прекрасних, сильних і вольових образів жінок, які протестують проти насильства і жорстокості, відображено у родинно-побутових піснях. Хоча запам’ятовується те, що вражає, і варто погодитися з думкою І. Франка, що “такий гарячий і живий протест проти силування свідчить іменно о тім, що силування серед нашого народу – случай рідкий, що у наших дівчат дуже живе сильне почуття свободи власної волі”.

Ой піду я лужком-бережком, як маковий цвіт,

Плачу, ридаю, гірку долю маю, зав’язала світ.

Утоплюся, моя мати, між річки піду,

Таки ж тобі, моя мати, жалю нароблю.

Глибокий психологізм народної сімейно-побутової пісні – правдивості і тонкості зображення типових життєвих ситуацій, тонке проникнення у найдальші куточки душі як жіночої, так і чоловічої. Згадаймо пісню “Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка, та й поїдем на Вкраїну, де весела житка”. Подружня зрада у всі часи б’є важким ударом по людській долі і “малих дітках”, якщо вони є: “ой вдарте, морози, на густії лози, заморозьте Катерину за сирітські сльози”. Поетичний дар українського народу, його увага до природного оточення не згасали навіть у стані горя і розпачу. Людина звертається до природних стихій (вітру, дощу тощо), рослин, птахів, тварин, наділяє їх здатністю співпереживання людському горю. Орел, гуси, галка, зозуля на своїх крилах несуть вісті до далекої родини (“летіла зозуля, та й стала кувати, ой то ж не зозуля, то рідная мати”); порівнюються з коханими дітьми: (“сини мої, орли мої, да ще й соловейки”); людина чекає співчуття від гаю, діброви, місяця, зірок, Дунай-річки. Безліч символічних образів, що підсилюють ту чи іншу ситуацію людського життя становлять єдине ціле з художньою ідеєю твору. Наприклад, розлука асоціюється з образами простору – широка річка, море, ліс, поле, гори, туман, як елемент композиції у вигляді художнього паралелізму, що надає пісні глибинного змісту (“ой на горі вогонь горить, а в долині козак лежить” або “рубай дерево, куди хилиться, оддай, таточку, куди хочеться”); особливо виразними стають почуття її героїв, їхній настрій, переживання, болі.

У багатьох піснях осуджується п’янство, розбій, зрада. А втрата рідних виливалась у народні голосіння, особливий жанр поетичної творчості. В них мелодія не така складна, хоча й дуже речетативна, а біль людської душі виливається у такі порівняння, епітети, метафоричну складність, глибинну поетичність, що не одна сльоза пройме людську душу (“ой таточку мій ріднесенький, ой таточку мій дорогесенький, та на кого ж ти нас покидаєш, та яку ж ти собі хаточку знайшов? А туди ж і сонце не загляне!..”).