43. Фольклористична спеціальність сучасного анекдоту

Термін грецького походження, означає: неопублікований, нерозголошений, невідомий (не готовий у люди). Вперше термін застосував Прокопій Кесарійський у книзі “Таємна історія” (VI ст.). В європейській літературі термін спочатку вживався на означення кумедних випадків із життя видатних людей, згодом закріпився у фольклористиці як узагальнена назва усних дотепів, гумористично-сатиричних прозових творів. Саме в такому значенні чи не вперше в Україні цей термін вжив 1822 р. Г.Квітка-Основ’яненко в газеті “Вісник Європи”, а згодом – 1859 р. – у Києві опубліковано “Маленьку книжку українських анекдотів”. У фольклористиці існує декілька визначень терміну: анекдоти – “це короткі побутові оповідання, в яких засобами сатири і гумору змальовується незвичайна подія, випадок, ситуація, людський вчинок, моральні вади, певні риси характеру”; “це коротенькі оповідання чи сценки про комічні події, пригоди, ситуації, людську поведінку або вчинок”; “коротке сатиричне або гумористичне, з дотепним закінченням усне оповідання про якийсь смішний випадок чи подію”; “коротке, гостре за змістом оповідання, що схематично передає в відшліфованій формі певні, взяті з повсякденного життя чи вигадані ситуації”. Як бачимо, в кожному випадку анекдот названо оповіданням (хоч і коротким), що, на наш погляд, є помилковим, адже оповідання – окремий жанр, який має власну специфіку, не тотожну специфіці анекдота. Отже, анекдот – не оповідання.

Анекдот – це короткий прозовий фольклорний твір, що типізовано подає одинокі явище, подію, вчинок, ситуацію у вигляді загального коду, де момент кульмінації збігається з розв’язкою (або вони максимально наближені), а прихований зміст розказаного вступає в конфлікт із заздалегідь очікуваним, внаслідок чого здобувається ефект сміхової “вибухівки”. Анекдотові властиві алогізм, переакцентовування слова чи фрази з одного значення на інше чи перенесення суті цього значення на інший об’єкт, гра слів, парадоксальність думки. Анекдоти, як правило, односюжетні, односитуативні, одноподієві. За формою викладу анекдоти бувають описовими, монологічними (самореклама), діалогічними, полілогічними, іноді кілька названих компонентів поєднуються (найчастіше – опис і діалог). В анекдоті надзвичайно велика роль кожного слова (іноді – звуку, жестикуляції, міміки), художньої деталі. Анекдоти називають ще фацеціями, жартами, дотепами, усмішками, сміховинками, побрехеньками тощо. Є спроби розрізняти ці поняття за сатиричним чи гумористичним способами зображення дійсності.

Тематика анекдотів багата й різноманітна: від буденних, малопомітних, малозначущих подробиць, міжособистісних взаємин до масштабних суспільно-політичних подій, історичних постатей, світових реалій поточного моменту. Вчені умовно виділяють дві великі групи анекдотів: суспільно-побутові та родинно-побутові. Проте є чимало тем, що не стосуються ні суспільного, ні родинного побуту.

44. Фольклористична діяльність Колесси

Важлива роль у дослідженні українського музичного фольклору належить Ф.Колессі (1871–1947). Його першою працею була збірка хрестоматійного характеру "Огляд українсько-руської народної поезії" (1905). Найважливішою теоретичною працею в галузі етномузикознавства на початку XX ст. стала "Ритміка українських народних пісень" (1907) Ф.Колесси. У ній вчений на широкому порівняльному матеріалі висвітлив історичний розвиток ритміки в народнопісенній творчості, вперше систематизував ритмічні форми в українському пісенному фольклорі, показав його стильові зв'язки з фольклором інших слов'янських народів і з писемною літературою.

Проблемі розвитку української музичної фольклористики присвячена стаття Ф.Колесси "З царини української музичної етнографії" (1925), у якій вчений дає оцінку збирачам та дослідникам народної музики О.Сєрову, М.Лисенку, П.Бажанському, К.Квітці. Аналізуючи збірник К.Квітки "Українські народні мелодії", Ф.Колесса називає його помітним явищем в Україні і, разом з тим, закликає фольклористів проводити систематичне збирання зразків народнопісенної творчості.

Фольклористичну діяльність Ф.Колесси висвітлено в монографії С.Грици "Філарет Михайлович Колесса" (1962) та в її розділі про музичну фольклористику кінця ХІХ – початку XX ст. в "Історії української музики" в 6-ти томах"