59. Фольклористична діяльність «руської трійці»

В історії української фольклористики відведено чільне місце фольклорно-етнографічній діяльності “руської трійці”.

Насамперед треба згадати монографії Р. Кирчіва “Етнографічно-Фольклористична діяльність “руської трійці”, О. Петраша “Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники”, також окремі розвідки А. Франка “Григорій Ількевич як етнограф”, Г. Дем’яна “Іван Вагилевич – історик і народознавець”, Р. Кирчіва “Меценат “Русалки Дністрової”, М. Шалати “Архіви Якова Головацького” та ін.

Вагомий внесок у цій справі зробив Григорій Ількевич (1803–1841) після переїзду в середині 30-х років до міста Городенки на Покутті, взяв собі псевдонім “Мирослав з Городенки”. Працюючи у 1824–1835 рр. учителем у місті Коломиї, він провадив активну збиральницьку народознавчу роботу, чим привернув до себе увагу М. Шашкевича та його друзів. Зі спогадів Я. Головацького довідуємося, що “про учителя Г. Ількевича, який збирає народні пісні, він почув ще у Львові”.

Відтоді встановилися близькі стосунки членів гуртка М. Шашкевича з Г. Ількевичем.

Незважаючи на те, що він перебував доволі далеко від Львова, у середовищі “руської трійці” вважався своєю людиною. Р. Кирчів припускає, що “фольклорні записи Г. Ількевича були використані вже в рукописі підготовленого гуртком М. Шашкевича і забороненого цензурою альманаху “Зоря” (1834)”. До “Русалки Дністрової” ввійшло більше десяти народних пісень, записаних Г. Ількевичем.

Основний фольклористичний доробок Г. Ількевича становлять записи пісень, приказок і прислів’їв. Я. Головацький зазначав у своїх нотатках, що Г. Ількевич збирав “усякого роду пісні і мав багату збірку історичних пісень, ліричних, баладних, танцювальних, коломийок, весільних і гаївок”.

За підрахунками М. Возняка, Г. Ількевич записав близько 300 українських “довгих” пісень, окрім варіантів, коломийок, весільних та інших дрібних пісень.

60. Праця Франка «Останки первинного світогляду»

Перша класифікація українських загадок належить І. Я. Франку, яку він здійснив у праці «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних». В основу своєї класифікації він поклав давні світоглядні уявлення слов’ян, їхні релігійні вірування, тому поділив загадки на анімістичні, в яких явища природи, неживі предмети виступають істотами (це загадки про небо, землю, сонце, місяць, зорю); зооморфічні, в яких сили природи зображені у вигляді звірів; антропоморфічні, в яких явища природи ідентифікуються з людьми. Усі інші загадки І. Франко називав «штучними». Оскільки, вони можуть викликати інтерес як мовні фразами, проте не є цікавими з точки зору народного світогляду.

I.Я.Франко у своїй праці «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» наголошував, що саме явища природи уявлялися нашим предкам у вигляді людей: Сімсот соколят на одній подушці сплять. (Соняшник.)

Засіб уособлення й понині є найважливішим прийомом у поетичній творчості:

«Я не їм вівса, ні сіна,дайте випити бензину, усіх коней обжену, кого хоч наздожену». (Автомобіль.)

Беручи за основу народні загадки, український байкар Л.I.Глібов складав віршовані загадки:

Мати доні молодій Огородик наділила,

Розкошує доня мила, Каже неньці: тісно їй.

В земляній сиджу коморі, А коса моя надворі. (Морква.)

Оскільки люди вірили в магічну силу слова, то й загадкам при-писували чарівну силу. За давніх часів до загадування і розгадування загадок ставилися серйозно. Молода людина, яка оволоділа майстерністю розгадування загадки, завжди вважалася розумово дозрілою. Згадаймо хоча б античний міф про страшного Сфінкса, загадку якого про людину відгадав мудрий юнак Едіп.

Відзначимо, що народні загадки допомагають як в умовах дитячого садочка, так і в домашньому вихованні, легко і природно формувати у дітей з раннього віку культуру пізнання (розширення орієнтування дитини в природних явищах, оволодіння уявленнями про живе й неживе, простір і час, причини й наслідки) та вольову культуру (постановка цілі, добір засобів і визначення черги й послідовності їх використання (планування), прогнозування можливих ефективних дій, подолання всіляких труднощів, контролювання виконуваних дій, оцінювання результатів). Ці дії починають формуватися в початкових формах у дошкільному віці й визначають довільну поведінку, характерну для високого рівня вже зрілої особистості.