23. Фольклор і література. Основні риси двох типів культур

Усна народна творчість, як і художня література взагалі, є словесною поетичною творчістю, тому між ними існує тісний зв´язок. Він починається з того, що усна народна творчість є джерелом виникнення літератури.

Серед ознак, характерних для усної народної творчості та літератури, першою, безумовно, є мова, за допомогою якої творяться і функціонують народнопоетичні та літературні твори. Але ця риса є відмінною у народній та авторській творчості, оскільки для першої властива простонародна, діалектна (часто говіркова) мова, а для другої — літературна (як протиставлення до нелітературної мови чи живого мовлення; якщо автор при написанні літературного твору використовує діалект, то він це робить з художньою ціллю, і в цьому випадку мовні характеристики стають додатковими поетико-стилістичними ознаками).

Наступним чинником, що зближає усну народну творчість та літературу, є жанрова система. У своїх класифікаціях народне та професійне словесне мистецтво частково збігаються за родами та жанрами.

Художні засоби, які використовуються в обох видах словесної творчості, як і жанрові характеристики, належать до сфери поетики. Розгляд поетики як «сукупності прийомів для вираження художніх цілей і світу думок та емоцій», дає підставу до висновку, що художні засоби, слугуючи в усній народній творчості та літературі різній меті, виконують в них і відмінні зображально-виражальні функції. Так, у народній творчості епітети, метафори, порівняння, як правило, сталі, традиційні, а в літературі їх оригінальність є необхідною умовою, при чому тут навіть традиційні художні засоби наповнюються новим змістом.

Окрім уже відзначених відмінностей, усна народна творчість у порівнянні з літературою має ще ряд специфічних рис, які відрізняють фольклор від авторської творчості.

Однією з істотних відмінностей є характер творення та побутування текстів: у народній словесності — в усній формі, в літературі— в письмовій.

Між усною словесністю та професійною авторською літературою відбуваються постійні взаємовпливи, вони запозичують одна в одної теми, мотиви, образи.

Отже, попри певні взаємовпливи та взаємодії усної народної творчості та літератури, враховуючи всі вище вказані їх відмінності, приходимо до висновку, що вони настільки принципові, що це змушує нас виділяти усну народну творчість та літературу як окремі види словесного мистецтва, які відрізняються не тільки своїм походженням, а й функціями та формами існування. Відповідно розмежовуємо фольклористику та літературознавство як окремі дисципліни, що відрізняються об´єктами дослідження, а також методами їх аналізу та вивчення.

24. Вертепна драма. Характеристика

З давніх-давен в Україні шанували та відзначали різдвяні свята. Особливою популярністю під час різдвяних свят користувалась вертепна драма (вертеп) за мотивами євангельських оповідань про народження Ісуса Христа. Широке визнання вертеп здобув через простоту та доступність сюжету, природність мови, соціальні й побутові мотиви, комедійні ситуації та народні персонажі. І дотепер у містах та селах України можна побачити ватаги, які розігрують вертепні драми біля церков.

Під час різдвяних свят бурсаки ходили містом з колядками, щедрівками, вітальними промовами, кантами, вертепами. Студенти самі були і авторами, і акторами, і режисерами, і музикантами, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. Багато хто із студентів отримував “пашпорт” і йшов “миркувати”(декламувати вірші та співати пісні, щоб заробити гроші) у різні кінці України. Виступали на ярмарках, у селах біля церков, на майданах, розігрували вертепні драми й комедії. Мандрівних студентів називали – мандрівними дяками, бурсаками, спудеями та ін. Таким чином, через мандрівних дяків – вихованців Київської академії – відбувався процес засвоєння книжної версифікації та естетики. Київська освіченість поширювалася по Україні. Мандрівні дяки стали посередниками між академічною культурою та освітою і життям українських селян таміщан. Саме завдяки їм постановка вертепної драми була загальновідомим і поширеним по всій Україні звичаєм з XVII століття.

Тексти вертепної драми, які дійшли до нашого часу, належать до другої половини XVIII століття. Найповніший текст - це так званий “галаганівський” список, що був записаний у селі Сокиренцях у 1770 році від київських бурсаків. Текст вертепної драми - це цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми за мотивами євангельських оповідань про народження Ісуса Христа та сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу більш-менш стійка і в народі називалась “святою”, а друга, “народна”, змінювалася залежно від місцевих умов та історичних періодів.

Підтримуючи традицію братської школи, щороку в гімназії “Києво-Могилянський колегіум” колегіанти відтворюють “святу” частину вертепної драми. Сценарій вертепної драми, який ми використовуємо, складений на основі матеріалів етнографічних експедицій в різні регіони України, а також текстів вертепів, які були надруковані раніше. Постановка вертепної драми допомогає розкрити в колегіантах талант театрального перевтілення, вчить працювати в групі та виступати перед великою аудиторією. Вивчаючи сценарій вертепної драми, його походження, значення окремих сцен колегіанти глибше розуміють етнографію рідного краю та біблійну історію про народження Ісуса Христа.