33. Риси слов’янської міфології в неказковій народній прозі(легенди)

Саме слов'янська міфологія найсуттєвішими своїми еле­ментами ввійшла в так званий синкретизм культури, де поступово втрачались її релігійно-світоглядні ознаки у своєму первинному значенні й натомість виступала на перше місце ритуально-естетична, суто духовно-творча функція народної життєдайної фантазії й звичаїв. Язич­ницька міфологія, таким чином, зближувалася з християн­ськими міфологічними сюжетами, оскільки в одному й у другому випадку основою світобачення була віра.

Філософсько-естетичний, земний, астральний зміст мі­фологічної світоглядності слов'ян бере свій початок із далеких дохристиянських часів. Перебіг років і зміни, близь­кість животворної (грізної й водночас сонцедарної) приро­ди породжували фантастичні уявлення та їхні персоніфікації, які зумовлювали подібність міфологічних сюжетів багатьох народів. Тут матимуть місце як міграційний вплив світових ідей і понять, так і спорідненість першоджерел.

 Міфологія слов'ян, як і всі ті міфи світу, котрі збе­реглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових ви­мірах. Відомо, що деякі зі слов'янських міфів (чи їхні прообрази) створювалися в незапам'ятні часи, вони мають свою прадавню історію та об'єднують первинні пояснен­ня загадковості походження й сутності світу. І це перший часовий вимір. Другий — пов'язаний з осмисленням та осягненням слов'янської міфології як елемента неперехідної культури, причому в контексті всього світового міфотворення.

Ідея протистояння сил добра і зла, світлого й темного пронизує міфологізм слов'янського вірування та світо­сприймання. Особливо яскравими постають сили світло­носні й сонцеликі. Весь Всесвіт оживотворений огнесвітом, духом краси, гармонії й розуму, сином красної любові — Лади, великим Ладом, Білим добрим богом, святим витя­зем, другом людини, котрий протистоїть у боротьбі Чорно-богові. Все на землі оживлене духами, які допомагають або доброму, або злому началу.

На слов´янському ґрунті легенда увійшла в усне побутування на основі численних міфологічних вірувань, повір´їв та язичницьких релігійних уявлень, що спричинило особливості жанру в українській словесності.

34. Фольклористична діяльність Чубинського

Після повернення із заслання в Україну Чубинський знову опиняється у центрі громадського й наукового життя. У спогадах сучасників (Софіїової, Федора Вовка (Волкова) та ін.) він постає як людина кипучої енергії, веселої запальної вдачі, прекрасний оповідач, та, мабуть, передусім — як чудовий організатор, котрий умів гуртувати навколо себе численних однодумців. Найголовнішою для нього завжди була громадська діяльність. Як висловився Ф. Вовк, навіть наука була для Чубинського "видом громадської служби".

Павло Чубинський очолив організовану ІРГТ у 1869 — 1870 роках грандіозну експедицію для збирання етнографічно-статистичних матеріалів Південно-Західного краю. Йшлося перш за все про Київську, Подільську і Волинську губернії. Дослідження поширилися також на Полісся, Холм-щину, Підляшшя та інші регіони. Експедиції передувала значна підготовча робота. Чубинський розробив чітку програму збирання матеріалів і розіслав місцевим кореспондентам. Для її виконання було залучено велику групу етнографів і фольклористів, сотні збирачів.

Наслідком проведеної експедиції стали сім томів: "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край". їх опубліковано у Петербурзі в 1872—1879 роках. Видання містить напрочуд цінні і різноманітні етнографічні та фольклористичні матеріали: легенди, казки, обрядові й побутові пісні, народний календар, огляд говорів, особливостей їжі та одягу, дані про проживання поляків та євреїв, волосні суди тощо. Цікаво, що в опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор Микола Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень.

Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови.

Завдяки наполегливості й енергії П. Чубинського Відділ видав два томи "Записок Юго-Западного отдела Императорского Русского Географического Общества" (т. І, Київ, 1874, т. II. Київ, 1875). Серед авторів опублікованих тут розвідок, крім імені самого Чубинського, зустрічаються такі відомі імена, як Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та ін.

За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста.

До слова, варто звернути увагу на участь як у підготовці "Записок", так і в згаданому переписі молодого студента Федора Волкова, котрий називав Чубинського своїм учителем.

Згодом під своїм справжнім прізвищем, відмовившись від його зрусифікованої форми "Волков", Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — професор французької Сорбонни та Петербурзького університету, лауреат багатьох міжнародних премій, кавалер найвищої нагороди Франції — (Орден Почесного Легіону) — став одним із світочів світової етнології. Щоправда, через свої національні переконання він був змушений діяти поза межами України—в еміграції. Зрозуміло, що його досягнення замовчувалися радянською владою.

Етнографічні праці Павла Чубинського були високо оцінені вітчизняними й міжнародними науковими колами. У 1873 році Т нагородило його золотою медаллю, 1875 року він отримує золоту медаль "Міжнародного етнографічного конгресу" в Парижі, 1879 — почесну премію ім. Уварова Російської Академії Наук.

Етнографічно-статистичні дослідження — це лише одна сторінка суспільно корисної діяльності П. Чубинського. Інша, не менш важлива, — його членство в київській Громаді. Це товариство було організоване у 1858— 1860 роках, у період особливого піднесення національної свідомості. Воно зібрало найвидатніших представників української наукової і мистецької еліти того часу. До Громади входили М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кістяківський, Л. Ільницький, М. Лисенко, М. Старицький та багато інших. Громада ставила за мету передусім просвітницьку діяльність серед населення, відстоювання права на національну окремішність. Ініціювала складення великого словника української мови, видання підручників, збірок народних пісень і т. ін.