63. Фольклористична діяльність Драгоманова

Драгоманов постійно цікавився проблемами історичного розвитку взаємин особи і держави; і хоча в нього немає цілісного дослідження історії державного права, історії цивілізації, в сумі його статті і монографічні дослідження тяжіють до комплексного осмислен­ня історії і заперечують суто одномірне її пояснення лише економіч­ними чинниками. Увага до політичної, соціальної, культурної творчості тої чи іншої нації, або, іншими словами, її цивілізаційної програми і практики, визначає зміст більшості наукових студій вченого.

В «Исторических песнях малорусского народа» переважає під­хід до фольклорних творів як до своєрідних історичних документів, у подальших працях М. П. Драгоманов ставиться до них як до есте­тичного самовираження народу, яке має аналогії і в інших країнах. Ширше застосовується порівняльно-типологічний підхід, інколи на­віть такі праці про міграцію сюжетів грішать втратою конкретного грунту. Проте визначальним для Драгоманова був погляд на міцну закоріненість народної пісні в соціальній дійсності, що само по собі не було запереченням зв'язку цієї поезії з якимись прадавніми уявлення­ми народу. Поруч із дослідженнями «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества» (1872), «История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества» (1880, 1883) М. І. Костомарова праці Драгоманова відкривали широку пер­спективу майбутнім фольклористичним студіям, вони накреслювали сприйняття національної історії, відмінне від, скажімо, самодержав­ницької концепції «Истори государства Росийского» М. М. Карамзі­на, М. Погодіна, С. Соловйова та ін.

На фоні широких соціально-політичних рухів 60—90-х років фольк­лористична діяльність Драгоманова була не самодостатнім фаховим заняттям, а своєрідним показником політичних, громадських орієнта­цій народу, відповідності тих чи інших соціальних проектів, у тому числі й народницьких, корінним його потребам. Інтерес вченого - о поетичної історії слов'янських народів, передусім українського, росій­ського, білоруського, був зумовлений потребами й дещо іншого поряд­ку. Погляди на волю й неволю, сімейні й майнові взаємини, на товари­ські спілки, на всю сферу діяльності людини, які у західноєвропей­ських країнах були закріплені у конституційних деклараціях (хартіях вольності), у практиці українського селянства фіксувались передусім у фольклорі. Простежуючи зв'язок вірувань, переказів свого народу з аналогічними віруваннями, переказами інших народів, учений обгрун­тував загальнолюдський, загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх близьких і далеких сусідів.

64. Праця Франка «Тополя»

З введенням християнства, стверджує І.Франко у статті «Тополя» Т. Шевченка», гармонія у взаємозв'язках між людиною і світом почала руйнуватися, адже воно давнім поетичним віруванням надало темного, зловісного відтінку. Учений також підкреслював, «що під впливом християнства, а головно під впливом аскетичних і песимістичних сект маніхейських, давня віра в солідарність і симпатію між мертвими і живими перемінилася в віру упирів, котрі по смерті шкодять людям і всилуються погубити їх тіло і душу» (28, 79-80). З часом вірування в злих духів перейшли у звичаї та обряди, перейняли повсякденну свідомість людей, хоча первісні уявлення про людину і світ існували в цій свідомості паралельно з новими, давали знати про себе на кожному кроці. У боротьбі цих світоглядів, насамперед культу природи, роду, Добра, Світла і Зла, темних сил з'являються і нові етичні мотиви, на ґрунті яких згодом формуються яскраві характери, які виявляються у конкретних світоглядних переконаннях, діях і вчинках людей, їх взаєминах.

Національною особливістю цих світоглядних переконань, дій, вчинків та взаємин, національного характеру українців І.Франко вважає перевагу усе-таки додатніх начал, які й криються в первісних уявленнях наших предків про людину і світ. Аналізуючи, наприклад, болгарські та сербські пісні про Марка Кралевича та Груйо Новаченка, він наголошує на моральному отупінні та здичавінні героїв у поводженні з жінкою та легковажній поведінці самої жінки, розбещеної паразитичним, розгульним життям цариці, якою вона виведена в тих піснях. Вияви ж жорстокості чоловіка в українській народній пісні він пояснює як такі, що стали наслідком жорстоких соціальних обставин, яких не зможуть знести на собі герої і шукають будь-якого виходу з них.