1. Формування індивідуального попиту.

2. Ефект заміщення та ефект доходу.

3. Ринковий попит і споживчий надлишок.

3.1. Формування індивідуального попиту

Для побудови кривої індивідуального попиту на певне благо розглянемо, як змінюється вибір споживача при зміні ціни блага. Його дохід при цьому залишається незмінним.

На рис. 3.1, а зображено зміщення оптимуму споживача з точ­ки А в точку В у результаті зниження ціни товару х з Р₂ в Р₁. Зниження Р_х привело до зміщення бюджетної лінії проти годин­никової стрілки навколо точки M. У результаті бюджетна лінія змістилася в нове положення MN₁ і стала дотичною в точці В, віддаленішій від попередньої кривої байдужості U₃. Тому товар­ний набір В став доступний даному споживачеві. При підвищенні ціни товару х з Р2 до Р3 відбувається зміщення бюджетної лінії MN за годинниковою стрілкою навколо точки M. Внаслідок цього бюджетна лінія пересувається в нове положення MN2 і стає доти­чною в точці С кривої байдужості U₁. Таким чином, оптимальний набір товарів споживача розміщується в точці С.

Якщо з'єднати однією лінією всі точки оптимуму споживача, отримані в результаті як зниження, так і підвищення Рх, то мати­мемо криву «ціна-споживання». Вона відображає безліч оптима­льних комбінацій (наборів) товарів х і у, які виникають при зміні ціни товару х.

За допомогою кривої «ціна-споживання» можна побудувати криву індивідуального попиту даного споживача. Тут важливо зазначити, що визначення кривої індивідуального попиту при цьому здійснюється виключно на основі принципу заданості ри­нкових цін. Тому побудувати криву попиту на нове благо, ціна якого на цьому стані невідома, за допомогою застосованого ме­тоду неможливо.

На рис. 3.1, б зображена крива індивідуального попиту d на товар х. Вона побудована за допомогою трьох точок С, А' і В', кожна з яких визначена із заданої ціни та обсягу виробництва, які, в свою чергу, визначені з урахуванням оптимуму споживача (С, А, В). Лінія, проведена через ці точки (С, А', В% є кривою по­питу на товар х. Адже на рис. 3.1, б ця лінія показує зв'язок між ціною товару х і його кількістю за інших однакових умов.

Розглянемо вплив зміни доходу споживача при незмінних ці­нах на його оптимальний вибір. Припустимо, що початковий стан індивідуума характеризується точкою А — його оптимальний ви­бір (рис. 3.2, а). В ній бюджетна лінія I₁ дотична до кривої бай­дужості U1. Збільшення доходу приведе до зміщення бюджетної лінії I₂, що дає змогу індивідууму вийти на віддаленішу від поча­тку координат криву байдужості U2. Набір, що відповідає новому оптимуму споживача (В), має перевагу перед набором А, оскільки він містить більшу кількість обох благ (x і y).

Якщо всі отримані таким шляхом точки оптимуму з'єднати однією лінією, отримаємо криву «дохід-споживання». На рис. 3.2, а ця крива має позитивний нахил. Це означає, що із збільшенням доходу попит на обидва блага зростає. Такі блага, як привило, називають нормальними або якісними. Є випад­ки, коли крива «дохід-споживання» має негативний нахил. Це свідчить, що з ростом доходу індивідуума його попит зростає лише на одне благо, тоді як на інше знижується. Таке благо на­зивається неякісним. Неякісні товари — це такі товари, спо­живання яких зменшується за умови зростання доходу. Слід зазначити, що належність товару до групи нормальних чи не­якісних залежить не стільки від його специфічних властивос­тей, скільки від сприйняття його споживачем. Те, що для одно­го споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний.

Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормаль­них, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростан­ня доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива «дохід-споживання» для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної прямої лінії.

Від кривої «дохід-споживання» (рис. 3.2, а легко перейти до побудови кривих індивідуального попиту споживача (рис. 3.2, б). Оскільки ціна товару х не змінюється і становить Р1, точки А1, В1, С1 покажуть кількість товару х, яку вибирає споживач при зміні доходу від I1 до I3. Якщо через точки А1, В1 та С1 провести криві лінії з негативним нахилом, то отримаємо криві попиту на товар х (d₁, d₂ та d₃).

Кожна з кривих попиту визначається для певного рівня дохо­ду. Тому будь-яка зміна в доході має привести до зміщення самої кривої попиту. Таким чином, точка А на кривій «дохід — спожи­вання» на рис. 3.2, а відповідає точці А1 на кривій попиту d1 на рис. 3.2, б, а точка В відповідає точці В1 на кривій попиту d2. Аналогічно точкам С та С1. Остання лежатиме на кривій попиту d3. Крива «дохід — споживання», яка відхиляється вгору, озна­чає, що зростання доходу споживача спричиняє зміщення кривої попиту праворуч, у нашому випадку від d1 до d2 і далі — до d3. Криві співвідношення «дохід-споживання» можна застосувати для побудови кривих Енгеля, які відносять кількість спожитого товару до рівня доходу. Ернст Енгель (1821—1896) — англійсь­кий економіст, який вивчав, як у XIX ст. змінювався характер споживання товарів і послуг залежно від доходу сім'ї.

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаю­чий характер із спадними темпами, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару х. Для неякісного блага крива Енгеля має від'ємний нахил (рис. 3.3).

На рис. 3.3 зображені дві криві Енгеля для блага х. Перша з них для нормального блага, а друга — для неякісного.

Криві Енгеля можуть бути побудовані також не для окремих благ, а для певних груп благ (продуктів харчування, одягу, по­слуг тощо), обсяг споживання яких виміряний у грошах у вигляді витрат індивідуума. Такі криві називають кривими витрат Енге-ля. Вони показують залежність витрат індивідуума на ту чи іншу групу благ залежно від рівня його доходу. При цьому граничний рівень усіх витрат фіксується за допомогою променя, проведено­го з початку координат під кутом 45^о (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Крива витрат Енгеля на агреговану групу благ

Якби сталося так, що індивідуум почав витрачати весь свій дохід на придбання лише якоїсь однієї агрегованої групи благ (наприклад, продуктів харчування), то у цьому разі крива витрат Енгеля збігалася б із вказаним променем.

Сформульовані Енгелем залежності увійшли в економічну те­орію як закони Енгеля.

За умов зростання доходів сімей при незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти харчування, має тенденцію до зменшення; частка, що витрача­ється на одяг і житло, залишається без змін, а частка, що викори­стовується на інші потреби, зростає.

Ці закономірності дослідженні понад 100 років тому, проте їх дія спостерігається й у наш час.