Зазначимо, що для максимізації прибутку фірми умова Р = МС виконується лише для останньої одиниці оптимального обсягу виробництва q , продаж якої дає нульовий економічний прибуток для кожної з попередніх одиниць продукції Р > MC. Тому вини­кає чиста вигода (Р - МС), тобто надлишок виробника. Виробни­чий надлишок фірми — це сума (яка перевищує витрати на всі одиниці продукції) різниці між ринковою ціною товару та грани­чними витратами виробництва (рис. 8.5, б). Геометрично вироб­ничий надлишок обчислюється як площа фігури, яка обмежена знизу кривою МС, а зверху — прямою лінією, що є рівнем рин­кової ціни Р .

Можна показати зв'язок між виробничим надлишком, еконо­мічним прибутком і величиною постійних витрат. Якщо прибу­ток являє собою різницю між загальним доходом та сумою змін­них витрат

я(^) = Р* q" - [VC(q*) + FC],

то надлишок виробника (Sp) можна визначити як різницю між за­гальним доходом і змінними витратами, тобто як суму прибутку і постійних витрат:

Sp(q*) = Р* q* - VC(q*) = я^*) + FC. (8.15)

Якщо додати надлишки всіх фірм на ринку певної продукції, отримаємо виробничий надлишок на цьому ринку (або чисту ви­году виробників). Геометрично він обчислюється як площа три­кутника Р ВС (рис. 8.5, а), тобто аналогічно до надлишку окремо­го виробника, із заміною кривої МС (кривої індивідуальної про­позиції) на криву ринкової пропозиції S.

8.4. Вибір обсягу виробництва фірмою у довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді збиткове виробництво не­можливе; тому деякі фірми змушені будуть залишити галузь. Якщо ж ринкова ціна даного продукту забезпечує типовому його виробнику додатний економічний прибуток, то фірми з інших га­лузей будуть переходити у цю галузь. Ринкова крива пропозиції зміститься (пропозиція зросте) праворуч, рівноважний обсяг га­лузі зросте (рис. 8.6, а), а оптимальний обсяг виробництва окре­мої фірми зменшиться (рис. 8.6, б).

У довгостроковому періоді всі фірми галузі отримуватимуть нульовий економічний прибуток, тобто їх дохід буде дорівнюва­ти альтернативним витратам.

Розглянемо процес розширення обсягів виробництва у довго­строковому періоді (рис. 8.6, а).

У короткостроковому періоді фірма вибере обсяг виробництва q₀. Прибуток фірми при витратах LАC являє собою площу тоно­ваного прямокутника АВСD. Наявність абсолютної інформації, повної мобільності фірм, відсутність бар'єрів для входу приведе до того, що фірми інших галузей, притягнуті цим прибутком, на­магатимуться розпочати виробництво даного продукту. В резуль­таті ціна зменшиться до Р1 і дорівнюватиме мінімуму LAC.

Рис. 8.6. Рівновага фірми та галузі в довгостроковому періоді

Точка Е — точка рівноваги фірми в довгостроковому періоді при ціні Р1. Отже, конкурентна рівновага в довгостроковому пері­оді — це обсяг виробництва і ціна, які дають фірмам у галузі отри­мувати нульовий економічний прибуток. Коли економічний прибу­ток дорівнює нулю, фірми не мають стимулу входити в галузь чи залишати її, оскільки вони отримують прибуток на задіяні вироб­ничі фактори, який дорівнює тому прибутку, який вони б отрима­ли, якби вибрали кращу з усіх їх альтернатив вкладання коштів.

Тому в перспективі фірмам у конкурентній галузі слід споді­ватися на такий рівень ринкових цін, який забезпечує тільки но­рмальний прибуток. Але його можна отримати лише при мінімі­зації виробничих витрат, що для довгострокового періоду означає пошук такого обсягу виробництва, при якому довгострокові се­редні витрати будуть мінімальними. Тому рівновага конкурент­ної фірми в довгостроковому періоді досягатиметься за умови:

P = min LAC = LMC. (8.16)

Для довгострокового періоду це умова незбитковості та закриття.

У галузі з досконалою конкуренцією фірми можуть отриму­вати прибуток лише певний час. Якби всі галузі економіки мали умови досконалої конкуренції, то фірми могли б постійно вхо­дити в нову для себе галузь або виходити з неї у відповідь на зміну прибутковості, у довгостроковому періоді жодна фірма ні в одній галузі не змогла б отримати більше, ніж нормальний прибуток. В конкурентному світі прибуток — лише тимчасова винагорода. Економічний прибуток неминуче зменшиться до нуля, як тільки нові виробники, приваблені ним, увійдуть у га­лузь, де його можна отримати. Це парадокс прибутку: еконо­мічний прибуток приводить в дію механізм перерозподілу ре­сурсів, який врешті-решт знижує його до нуля. Отже, рівновага ринку досконалої конкуренції в довгостроковому періоді дося­гається за умови:

MR = LMC = LAC = P.

У довгостроковому періоді, так само як і в короткостроково­му, граничні витрати є найважливішим чинником, який визначає рішення фірми щодо обсягу виробництва. Єдина відмінність по­лягає в тому, що гранична умова вибору оптимального обсягу виробництва в довгостроковому періоді враховує довгострокові, а не короткострокові граничні витрати. Фірмі слід виробляти продукцію лише в тому разі, якщо ціна перевищує мінімальні до­вгострокові середні витрати або дорівнює їм (Р > min LAC).

Тому крива пропозиції конкурентної фірми у довгостроко­вому періоді являє собою частину її кривої довгострокових гра­ничних витрат, що міститься вище від точки мінімального рівня довгострокових середніх витрат.

Оскільки в довгостроковому періоді фірми входять у ринок і ви­ходять з нього легше, ніж у короткостроковому, крива пропозиції в довгостроковому періоді еластичніша, ніж у короткостроковому.

На конкурентному ринку в довгостроковому періоді фірми вхо­дять у ринок і виходять з нього у міру зміни ринкових цін. Тому неможливе додавання індивідуальних кривих пропозиції для отри­мання ринкової кривої, адже невідомо, які фірми продовжують ви­робництво. Форма довгострокової кривої пропозиції залежить від станів довгострокової рівноваги галузі, що виникають за рахунок різних рівнів значень нецінових чинників попиту і пропозиції.

Розрізняють три типи галузей: з постійними, зростаючими і спадними витратами.

Галузь з постійними витратами (рис. 8.7). Нехай галузь перебу­ває у стані довгострокової рівноваги в точці А і виробляє обсяг Q1 одиниць продукції за ціною Р1. Підвищення попиту на продукцію га­лузі (наприклад, в результаті скорочення податків) приведе до змі­щення лінії попиту праворуч до D2, а ціна зросте до Р2 (рис. 8.7, а).

Підвищення цін на ринку стимулюватиме конкурентну фірму збільшувати обсяг виробництва з q1 до q2 (рис. 8.7, б). Якщо всі фірми в галузі реагують так, то у кожної з них буде додатний прибуток в умовах короткострокової рівноваги. Такий прибуток привабливий для вкладників капіталу і змусить нові фірми вихо­дити на ринок. Валовий обсяг виробництва зросте. Короткостро­кова крива ринкової пропозиції перейде у стан S₂ (рис. 8.7, а). Нова довгострокова рівновага буде в точці В, де ціна дорівнює Р1, тобто початковій ціні.

Таким чином, довгострокова крива пропозиції для галузі з по­стійними витратами — це горизонтальна лінія при ціні, яка дорів­нює довгостроковим мінімальним середнім витратам виробництва.

Галузь із зростаючими витратами (рис. 8.8). Початково га­лузь перебуває в стані довгострокової рівноваги в точці А. Коли крива попиту пересувається з D₂, ціна зростає з Р₁ до Р₂, а обсяг виробництва в галузі — з Q1 до Q2. Конкурентна фірма за ціною Р2 збільшую обсяг виробництва з q1 до q2. У міру входу в галузь інших фірм зростає попит на фактори виробництва і як на­слідок підвищуються ціни на всі або деякі виробничі фактори. Крива короткострокової ринкової пропозиції зміщується в поло­ження S2, і нова ринкова рівновага в точці В приводить до нової рівноважної ціни Р3, яка перевищує початкову Р1 і потрібна для того, щоб компенсувати фірмі зростання витрат. Таким чином, довгострокова крива пропозиції галузі із зростаючими витра­тами має додатний нахил.

Галузь із спадними витратами (рис. 8.9). Збільшення попиту на продукцію змушує галузь розширювати обсяг виробництва, і у міру цього розширення у неї з'являється можливість купувати деякі з факторів виробництва дешевше.

Початково ринкова рівновага в точці A характеризується ці­ною Р₁ та обсягом виробництва Q₁. Після збільшення попиту до D₂ ціна зростає до Р₂. Знову ж, як і раніше, економічний прибу­ток приваблює нові фірми, галузь розширюється, а ринкова ціна зростає до Р₂. Прямим результатом такого розширення є знижен­ня цін на деякі задіяні фактори виробництва. Такий випадок зу­стрічається рідко. У цьому разі криві середніх витрат фірми змі­щуються вниз, і ринкова ціна продукту знижується до Р₃, яка нижча від початкової Р₁. Цього цілком достатньо, щоб припи­нити прихід в галузь нових фірм.

Таким чином, у галузі із спадними витратами довгострокова крива пропозиції має нахил вниз.