13. Пит. Доктрина стримування та її різновиди.

Доктрна стримування.

Головною перешкодою на шляху реалізації доктрини «Рах Аmericana» небезпідставно вважався Радянський Союз. Тож керівництво США зробило спробу ізолювати СРСР у систесмі повоєнних міжнародних відносин, проголосивши радянський режим «аномальним збоченням природного шляху суспільного розвитку».

На фактор суто геополітичного суперництва накладався також ідеологічний антагонізм. Щодо Сполучених Штатів, то тут він дістав своє відображення в доктрині «стримування комунізму» (або просто «стримування»), яка згодом стала стратегією усього західного світу. Перше розгорнуте обгрунтування доктрини містилося в секретній «довгій телеграмі» від 22 лютого 1946 р., яку направив до держдепартаменту радник посольства США в Москві, маловідомий тоді дипломат Джордж Кеннан. Зміст її зводився до того, що мирне співіснування США і Радянського Союзу є неможливим, так само як і будь-яке співробітництво між ними у вирішенні міжнародних питань. Стверджувалося, що радянське керівництво націлене на «смертельну боротьбу із супротивником», готується знищити «традиційний спосіб життя» у Сполучених Штатах і відкидає будь-які компроміси. Радянський Союз звинувачувався в намірах вести постійну підривну діяльність проти західних держав і розширювати сферу свого контролю. СРСР приписувалися, зокрема, агресивні плани Щодо Північного Ірану, Туреччини, частини Данії; в перспективі Д. Кеннан очікував радянських претензій щодо портів у Перській затоці та навіть Гібралтару. Що стосується ООН, то, як говорилося в телеграмі, СРСР прагне використовувати її не для зміцнення загального миру, а лише для досягнення власних пілей та залишить організацію, як тільки стане вважати, що вона більше не відповідає його інтересам. Головний висновок «довгої телеграми»— США необхідно перейти до «жорсткого курсу» Щодо СРСР, який має базуватися на «логіці сили»; саме Це Д. Кеннан і означав терміном «стрю.гування»

В липні 1947 р. Д. Кеннан, уже як начальник відділу політичного планування держдепартаменту США, надрукував у журналі «Foreign Affairs» під псевдонімом «Ікс» статтю «Витоки радянської поведінки», яка стала першим публічним викладенням «доктрини стримування». Основу статті становила теза про те, що США, як і весь західний світ, не можуть відчувати себе у безпеці доти, поки не буде ліквідовано соціалістичний лад у Радянському Союзі

Отже, головні ідеї Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному:

- СРСР буде напромагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Центральної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичніпартії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати національно-визвольний рух з метою послаблення там позицій західних держав й заповнення «вакууму»

- необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співтовариство відносно реального стану справ у СРСР, про дії тоталітарного режиму;

- комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити позитивну й конструктивну програму повоєнного світу;- необхідне гуртування країн Заходу для протидії радянській загрозі.

Логічним продовженням запропонованої Д. Кеннаном «доктрини стримування», її подальшою конкретизацією стала позиція, яку найяскравіше уособлював тодішній керівник Ради з планування політики держдепартаменту США Пол Нітце. Вона дістала своє найповніше відображення та набрала характеру зовнішньополітичної доктрини в директиві Ради національної безпеки США № 68 (РНБ-68), затвердженій президентом Труменом у 1950 р. Автори РНБ—68 ототожнювали радянську тезу про перемогу комунізму в планетарному масштабі з прагненням СРСР «встановити свою абсолютну владу над рештою світу», хоча говорити в 1950 р. про наявність у Радянського Союзу практичних планів установлення свого панування над світом або, для початку, над Євразією було, м'яко кажучи, малопідставним

Утім, остання теза не означає цілковитого заперечення того, що Радянському Союзові було притаманне (як, власне, й іншим великим державам, включаючи США) прагнення до розширення сфери свого впливу. Звичайно, СРСР впливав на внутрішній розвиток тих країн, де він мав таку можливість, намагаючись створити режими за своїм образом і подобою; так само чинили й Сполучені Штати (досить пригадати, скажімо, роль штабу генерала Д. Макартура у виробленні повоєнної конституції Японії).

РНБ—68 містив і певну концептуальну невідповідність. З одного боку, в ньому стверджувалося, що США як вільне суспільство не прагне до «перетворення всіх інших суспільств на подібні собі»; з іншого ж, пропонувалося, щоб політика й дії США були спрямовані на «досягнення фундаментальної зміни природи радянської системи». З одного боку, вимагалося, щоб Радянський Союз будував свої відносини з іншими країнами на основі рівності та поважання їхніх прав, з іншого — йому самому відмовлялося у статусі рівноправного члена світового співтовариства.

На доволі спірній посилці про реальність практичного втілення "радянської загрози" (притому в її військовому вимірі) базувалася головна рекомендація авторів РНБ-68 щодо необхідності всеосяжного форсованого нарощування військової могутності США та їхніх союзників. Як визнавав пізніше тодішній держсекретар Д. Ачесон, "ми прагнули так вразити колективний розум "найвищого керівництва", щоб президент не лише зміг прийняти рішення, а й щоб це рішення було втілене в життя".