42. Визначте роль міжнародних організацій в сучасному світовому процесі

43.Основні параметри над державності в нових геополітичних умовах

Параметри супердержавності в нових геополітичних реальностях

Статус великої держави визначається деяким комплексом факторів, серед яких можна назвати чисельність населення та розміри території, природні ресурси, економічні можливості, військову силу, внутрішньополітичну стабільність і рівень компетентності керівників країни. З точки зору органічного поєднання демографічних, виробничо-економічних, територіальних, військово-економічних, військово-політичних та інших факторів дійсно наддержавою в повоєнні десятиліття були США. Радянський Союз був однобокою наддержавою, яка економічну слабкість компенсувала політичної дисциплінованістю, військовою силою і рясними природними ресурсами. Проте статус великої держави неможливо утримати без певного рівня економічних можливостей. Як справедливо зазначав німецький політекономіст XIX ст. Ф. Ліст, "здатність створення багатства важливіше, ніж саме багатство".

Що стосується Росії, то у неї і те і інше є в надлишку. Якщо виходити з традиційного розуміння геополітики і з реальностей світу зі звичайними озброєннями, то разом з деякими оглядачами можна було б сказати, що дні Росії як великої держави вже полічені. Однак, як встановлено багатьма дослідниками, військово-технічні нововведення (про це йшлося вище) сприяють певному розмивання позитивної кореляції між матеріальним багатством, або рівнем економічного розвитку, і характером військової могутності держави. Це досягається насамперед у результаті зміни витрат на одиницю військової потужності, скорочення вартості зброї і дає відносні переваги економічно менш розвиненим країнам. Наприклад, у період до появи залізниці металургії осілі, більш процвітаючі суспільства бронзового століття були здатні тримати в постійному страху менш розвинуті суспільства, які не володіли можливостями для виробництва дорогого бронзового зброї. Однак освоєння останніми менш дорогого заліза трансформувало цей військовий баланс і призвело до переміщення центру військово-політичної потужності до нових висхідним товариствам, таким як хетти і ассирійці.

Разом з тим нововведення у військовій справі можуть привести до збільшення вартості одиниці військової сили, що в свою чергу може сприяти більш великим політичним організаціям. Так сталося, наприклад, на початку Нового часу, коли ні окремі феодали, ні міста-держави не могли фінансувати великі скупчення військової потужності нових форм: артилерію, постійні армії, вітрильний флот і т.д. Це стало вирішальним фактором у перемозі територіального національної держави над іншими формами політичної організації.

З появою сучасних озброєнь змінюються самі критерії оцінки порівняльної військової потужності конкуруючих країн. Так, створення в 1906 р. англійського "Дредноути" відразу зробило застарілими традиційні військові кораблі. За панування ж ядерної зброї в цьому плані відбулися істотні зміни. Як писав Б. Броуді, "зброя, яка не здатна вразити свій аналог, не стає марним з появою більш нових і більш досконалих типів". При виробництві однієї стороною наступальної зброї противна сторона може створити більш потужний оборонна зброя і навпаки. Така асиметрія ускладнює зіставлення систем озброєнь протиборчих сторін.

Військові технології, як правило, змінюються поступово, і ймовірність поширення нового знання дає можливість державам за допомогою еквівалентних розробок зберегти зразковий військово-технологічний паритет. Зрозуміло, технологічний прорив в тих чи інших областях впливає на співвідношення сил. Однак поширення технологічної інформації можна в кращому випадку тимчасово стримати, але неможливо назавжди блокувати. Великі прориви в технологіях, які здатні швидко змінити стратегічний баланс на користь однієї зі сторін, в сучасних умовах, на думку фахівців, нереальні. Технологія обмежена фізичними принципами, станом науки, проблемами, пов'язаними з інтеграцією нових систем у вже існуючі, і т.д.

Військово-стратегічний баланс залежить від еквівалентності не тільки рівнів технологічного розвитку, але і параметрів, таких як можливості доставки зброї, виживання, розміри сил і т.д. Радянський Союз на початковому етапі гонки озброєнь показав свою здатність компенсувати технологічне відставання за допомогою, наприклад, розміщення більших ракет, які дозволяли використовувати боєголовки більшої потужності, що було покликане заповнити недостатню точність. Вища військова технологія впливає на стратегічний баланс, але все ж розрив у балансі залежить від того, чи можливо його компенсувати за рахунок інших коштів.

До тих пір, поки одна зі сторін здатна відповісти на перший удар супротивника або ж володіє видимістю такої можливості, її ядерні сили не можна вважати застарілими. Причому сили для другого удару можуть і не бути занадто великими - досить зберегти здатність завдати удару відплати кількома десятками боєголовок. У США і Росії число боєголовок і систем їх доставки далеко перевершує потреби стримування. Більше того, стратегія стримування робить зайвим вміст у великій кількості звичайних сил.

З крахом біполярного світу рівновагу сил суттєво змінилося. В біполярному світі міць одного блоку оцінювалася щодо мощі другого блоку. У многоцентріческом світі тієї чи іншої держави (якщо абстрагуватися від збереженого блоку НАТО) доводиться порівнювати свою міць із міццю не однієї з двох протиборчих сторін, як це було при двополюсної світопорядку, а кількох або багатьох сторін. Тому аргументи про контроль над озброєннями і скорочення озброєнь не можуть обмежуватися окремо взятими союзами або державами.

Наприклад, Росія, йдучи на переговори, повинна брати до уваги озброєння не тільки західних країн, але і Японії, Китаю та інших країн. Подібним же чином від Китаю також не можна очікувати згоди на скорочення його озброєння, якщо Індія і ряд сусідніх країн не підуть на еквівалентні скорочення. Індія ж у свою чергу зажадає, щоб на відповідні скорочення пішов Пакистан, і т.д. Іншими словами, потрібно баланс сил не просто між окремо взятими державами, а всесвітнього масштабу.

Якщо врахувати, що у кожної держави не один, а кілька супротивників, то стане очевидна складність обговорення відповідного балансу без попередніх політичних викладок щодо можливостей конфлікту між конкретними державами чи групами держав у майбутньому. Викладення ж можуть створити непереборні розбіжності. Крім того, постійно змінюється ситуація, тому будь-який досягнутий баланс може бути порушений.

Очевидно, що безпека можлива тільки на інтернаціональному рівні. Правда, ядерна зброя вносить в такий розклад сил свої корективи. Справа в тому, що держава, здатна нанести другий ракетно-ядерний удар і заподіяти шкоду неприйнятний хоча б однієї великої держави, незалежно від його географічної віддаленості ніби має паритетом з усіма іншими ядерними державами разом узятими.

З усього викладеного вище можна зробити висновок про кардинальну зміну балансу сил, який склався в період холодної війни, що в свою чергу передбачає докорінну трансформацію всієї геополітичної структури в всепланетарного масштабі. Тому природно очікувати поступового переосмислення традиційно розуміються категорій гегемонії тієї чи іншої держави або груп країн.

Гегемонізм у зовнішній політиці в сучасних умовах вступає в протиріччя з основоположними цінностями та ідеалами рівності і свободи всіх суб'єктів міжнародного спілкування. Кінець глобального протистояння означає кінець гегемонистской-глобалістської політики в традиційному розумінні. Якщо її значення і збережеться, то воно буде досить мінливим, не піддається скільки-небудь передбачуваному, стійкого прогнозу.

Зрозуміло, при такому положенні не може не мати місце перерозподіл геополітичної енергії, яке по суті справи суттєво підриває претензії будь-якої однієї країни на статус держави № № 1, здатної диктувати свою волю іншим країнам. У виниклих під кінець другого тисячоліття реальностях всякі міркування про едінополярном, так само як і трикутному, світовому порядку є в кращому разі спрощенням і позбавлені підстав в реальній дійсності.

Унікальність ситуації полягає в тому, що за всіма найважливішими параметрами і характеристиками вона не піддається оцінці та класифікації традиційними критеріями, поняттями і категоріями. Це обумовлюється цілим комплексом чинників. Серед них в першу чергу слід відзначити сукупність названих вище чотирьох блоків факторів, що визначають обличчя світової спільноти в період переходу від евроцентристской світу до всепланетарної цивілізації.

У контексті цих факторів гегемонія однієї якої-небудь країни або групи країн не має перспектив в силу набирає темпи інтернаціоналізації найважливіших сфер життя народів і країн, а також посилення транснаціональної взаємозалежності з характерною для неї дифузією могутності й влади і зростаючої невизначеності їх реальних джерел.

Може статися й так, що відносне послаблення позицій США і відхід з геополітичної сцени Росії не обов'язково приведуть до появи нових гегемоністських держав, будь то в політичній або економічній сфері. Якщо логіка сходження одних і занепаду інших гегемоністських держав була вірна в умовах государствоцентрістского світу, вона може виявитися не зовсім прийнятною до сучасного багатополярного світу з різними типами акторів.

Уже в 70-80-х роках поступово стало виявлятися, що самі принципи державності і наддержавності з точки зору реальних можливостей одних держав нав'язувати свою волю іншим зазнають істотних змін. Говорячи словами Розенау, стає очевидним є той факт, що наддержави не настільки наддержавності, а дрібні держави не настільки дрібні, якими вони колись були. Володіння енергоресурсами, ступінь їх доступності і недоступності істотно змінили баланс між сильними і слабкими.