39. Сучасний тероризм в контексті глобалізації. Стратегія керованого хаосу.

Сьогодні під впливом глобалізації відбувається багато змін. У багатьох країнах не тільки громадські установи, але й повсякденне життя починають вивільнятися з-під влади традиції. А суспільства, що залишаються більш традиційними, починають децентралізуватися. Зміни, що набирають ваги, вибудовують щось таке, чого ніколи ще не було, – глобальне космополітичне суспільство. “Глобалізація – процес об’єктивний, оскільки всі країни сучасного світу пов’язані між собою транснаціоналізацією потоків людей, товарів, капіталів, інформації і ніякі кордони не можуть цьому зашкодити. Однак, глобалізаційні процеси, з якими багато в чому пов’язувалися сподівання і суспільний прогрес, не тільки не ослабили напруженість у різних регіонах світу, а, навпаки, дедалі виразніше виявили глухі кути глобалізації, її негативні соціально-національні наслідки для країн, що розвиваються. Основним протистоянням глобалізації сьогодні постає поглиблення протиріччя між розвиненими країнами Заходу і рештою людства, що експлуатується світовими країнами-лідерами і все більше відстає від них” [1, 520 – 521]. Така ситуація чревата міжнародними конфліктами. Неспроможність більшості країн наздогнати розвинений світ, соціальна нерівність і нездійснені очікування, коли засоби масової інформації демонструють стандарти добробуту і споживання розвинених країн всього світу – це стає джерелом соціальної напруги. На долю одних країн виграш від глобалізації дорівнює мільярди доларів, для інших – лише збитки. “Політика уніфікації національних економік навколо набору однакових ринкових правил гри вигідна насамперед тим, хто споконвічно займав і займає зараз найбільш сильні позиції на світовому ринку. Відбувається не перерозподіл суспільного багатства в масштабі всього людства, а... небачена його концентрація в постіндустріальних країнах” [2, 180]. Однобічні переваги при розподілі вигід від глобалізації залишають цілий ряд країн і регіонів на периферії прогресу й навіть поза його сферою. “

В західній філософії з проблем вивчення тероризму слід відзначити теоретичні концепції, до яких відносяться “зіткнення цивілізацій” С.Гантінгтона, „відкритого суспільства” К.Поппера, “кінця історії” Ф.Фукуями тощо.

У пошуках основних причин та засад сучасних форм і виявів протистояння на глобалізаційному рівні С.Гантінгтон відзначає, що однією з найпоширеніших помилок сьогодення є точка зору, “...яка має своє коріння в переконанні часів “холодної війни”, згідно якого єдиною альтернативою комунізму є ліберальна демократія і що смерть першого призводить до універсальності другої”. На рівні спроби розкриття найбільш значимих альтернатив глобалізації за “вестернізованим” сценарієм вчений відзначає роль релігійного фактору, а разом з тим – етнонаціонального та цивілізаційного: “Релігія в сьогоднішньому світі – одна з центральних, мабуть, найголовніша сила, яка вмотивовує дії й мобілізує людей. ...Розділення людей часу “холодної війни” вже позаду. Більш фундаментальні принципи розділення людства – етнічні, релігійні й цивілізаційні – залишаються і стають причиною нових конфліктів” [7, 91–92].

Протистояння відбувається по цивілізаційних “лініях розлому”; всі другорядні і несуттєві фактори або відпадають і стираються, або ж, а здебільшого відбувається саме так, вливаються в єдине русло розмежування, підсилюючи його дію своєю присутністю. С.Гантінгтон у своїй роботі “Зіткнення цивілізацій” говорить з цього приводу наступне: “Одного разу будучи розпочатими, війни по лініях розлому, подібно до інших міжобщинних конфліктів, мають тенденцію жити власним життям і розвиватися за принципом “дія-відгук”. Ідентичності, які до цього були множинними і випадковими, фокусуються й укорінюються; общинні конфлікти відповідним чином отримують назву “війн ідентичності” [7, 422].

Наростання терористичних виступів є також, не в останню чергу, й проявом “бунту жебраків”, оскільки народи країн третього світу не погоджуються з роллю світових аутсайдерів. Терористичні виступи в сучасну добу набувають міждержавного масштабу й спрямовані проти побудови однополярного світу на чолі з США. У свою чергу, вони дають останнім привід і моральну санкцію й надалі чинити економічний, політичний, культурний диктат і безцеремонно втручатися у внутрішні справи інших держав. Виникає класичне “порочне коло”, можливостей виходу з якого поки що не видно. Терористична діяльність характеризується відсутністю відкритого протистояння державним структурам і владі, терористи не здатні перемогти у відкритих діях, а тому здійснюють приховані акти насильства, які служать засобом привернення уваги до своїх вимог.

Жорстокість терористів – це реакція на жорстокість державної машини. Державний терор і антидержавні виступи взаємно підживлюють один одного. Посилення сьогоднішніх соціальних контрастів, національної та соціальної несправедливості, що по суті повинно долатися заходами у соціальній політиці держави, лише поглиблюються, особливо в ході глобальної трансформації, і призводять до трагічних форм соціального насильства.

Небажання західних країн замінити принципи насильства та конкуренції принципами співробітництва і партнерства створило умови для виникнення релігійної фундаменталістської опозиції, що, в свою чергу, змінило конфігурацію та зміст усієї системи світової безпеки. За умов глобалізації відбувається зіткнення між космополітичним світоглядом і фундаменталізмом. Філософський словник дає таке визначення фундаменталізму: це релігійно-культурна орієнтація, що добивається повернення до витоків, до фундаментальних основоположень тієї чи іншої релігійної течії. В широкому смислі цього слова – це установка на відродження глибинної традиції в культурі [9, 635]. Може скластися враження, що фундаменталізм існував завжди. Це не так. Він виникнув у відповідь на глобалізаційні впливи, що ми їх спостерігаємо довкола нас.

Теорія глобального хаосу К. Санторо

Інший мондіалістіческій проект, вкрай песимістичний, представив керівник Міланського інституту міжнародних політичних досліджень, професор К. Санторо. На противагу твердженням американського мондіалісти Ф. Фукуями Санторо вважає, що після «холодної війни» світ очікує не торжество лібералізму, а період цивілізаційних катастроф. Песимістичний сценарій мондіалістскіх Санторо прогнозує настання глобального хаосу, який пов'язаний з дією наступних факторів

◆ ослабленням ролі ООН, інших міжнародних центрів і міжнародного права в результаті дестабілізації геополітичної ситуації;

◆ посиленням геополітичної розбалансованості світу, який призводить до бурхливого розвитку націоналізму та фундаменталізму у країнах Сходу;

◆ поширенням в усьому світі конфліктів і воєн низької інтенсивності, безперервним переділом простору;

◆ прогресуючим розпадом військових блоків і невеликих держав на Сході при одночасному зміцненні НАТО.

Таким чином, загроза загального планетарного хаосу змушує всі країни визнати роль світового уряду.

Слід зауважити, що європейська геополітика в XXI ст. стикається з безліччю проблем, вирішення яких пов'язане з політикою інтеграції, її ефективністю. Асиметричність країн-учасників об'єднаної Європи призводить до наростаючого кількості конфліктів, заважають адекватному геополітичному позиціюванню ЄС. Існує дуже великий розкид в моделях європейського майбутнього, механізмів управління процесами інтеграції. Наприклад, французький проект зміцнення ЄС пов'язаний з підвищенням політичної ролі провідних інститутів об'єднаної Європи і спрямований на поєднання національних пріоритетів у військовій, оборонній і зовнішній політиці з комунітарне політикою Брюсселя. Навпаки, лідери Німеччини акцентують увагу на посилення виконавчої влади (Рада міністрів ЄС, Євроком-місії) і орієнтовані на більш повну політичну інтеграцію країн-членів ЄС. Як визнає Ж. Сантером, «Європа - цей економічний гігант залишається поки в деякому роді політичним карликом». Однією з причин такого стану є традиційні протиріччя між Францією і Німеччиною, орієнтованих на більш самостійну роль в ЄС, з одного боку, і Великобританією, для якої пріоритетні відносини з США, - з іншого. Нова Конституція ЄС (2004) була покликана зняти всі непорозуміння і була результатом компромісу сторін. Однак процес її ратифікації перерваний і тому вона не може бути інструментом у вирішенні протиріч.