2.3. Українська геополітична думка післявоєнного періоду.

У повоєнний період українська геополітична думка вступила у фазу свого занепаду. Лише поодинокі спроби українського історика в еміграції Івана Лисяка Рудницького (1919-1984) залишали шанси для її розвитку. У своїх історичних есе “Україна між Сходом та Заходом”, “Формування українського народу й нації” він звертався до геополітичної проблематики.

На думку І.Лисяка-Рудницького “Україна, - розташована між світом грецько-візантійської й західної культур і законний член їх обох, намагалася на протязі поєднати ці дві традиції в живу синтезу” [28; с.9].

Він вважав, що східні та західні впливи завжди були невід’ємним елементом української історії і, органічно доповнюючи один одного, визначали її розвиток. Тому українці повинні усвідомити себе як цілком оригінальну та самодостатню силу, здатну освоїти всі закони цивілізованого розвитку. А ці закони, як показує світова історія найкраще виробилися у Європі [27; с.103]. Таким чином Україні слід головну увагу спрямувати у Європу.

Отже, для України, як держави з особливим геополітичним становищем та країни, де переплітаються культури Заходу і Сходу, необхідно врахувати такі умови та відповідно до них, розвивати свої зовнішньополітичні, економічні і культурні відносини. Пріоритетними та найбільш близькими українському народові є європейські країни та Причорномор’я. З Росією українців хоча й поєднує спільна історія, однак у культурному розвитку український народ завжди стоять у одному ряді із європейськими народами і належить до європейських, або “західних”.

На території СРСР геополітика, як наука і теорія була забороненою. З проголошенням незалежності 24 серпня 1991р. Україна взяла курс на побудову демократичної соціально-правової держави. За таких умов виникла можливість для розвитку геополітики в Україні.

Теоретичними проблемами геополітики в Україні займається ряд вчених, зокрема О.Дергачов, Ф.Рудич, С.Василенко, М.Дністрянський, І.Зінько тощо. Особливе місце у сфері геополітичних досліджень займає Національний Інститут Стратегічних Досліджень (НІСД), що займається розробкою стратегії у галузі геополітики та геоекономіки. Інститут також публікує праці стосовно даної проблематики, зокрема було видано такі наукові монографії з проблем геополітики: Валевський О., Гончар М. “Структура геополітичних інтересів України”; Кулініч М. “Україна в новому геополітичному просторі”; Кремінець В., Безлюда Д., Бондаренко В. та ін. “Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п’яти років”. За роки незалежності в Україні було проведено ряд міжнародних наукових семінарів на яких висвітлювалися також проблеми геополітичного характеру.

Для сучасної української геополітики актуальним завданням є політологічне обґрунтування зовнішньополітичної стратегії. Складність ситуації для України полягає не лише в тому, що до проголошення незалежності Україна не була суб’єктом геополітичного простору, а й тим, що самі геополітичні реалії внаслідок розпаду СРСР, втратою світом біполярності, істотно змінилася. Специфіка геополітичного становища України заключається у її приналежності одночасно до двох регіонів – Європи і Євразії.

З точки зору геостратегічних інтересів України не існує принципових перешкод для того, щоб визнати Росію своїм геостратегічним союзником. Потрібно враховувати також той чинник, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні. Тому “найбільш оптимальним варіантом україно-російських відносин видається так звана модель “кооперативної незалежності” – міждержавних відносин держав, що кооперуються, співробітничають на двосторонній основі [30;с.30].

Вагомим для української геополітики є Південно-Східний напрям зовнішньої політики. Своєрідним кроком у цьому напрямку для України було створення ГУУАМу.

На думку Зінька І., в Центрально-Східній Європі потрібно створити певну економічну структуру, самодостатній макрорегіон, який здатний проводити власну політику мирного співіснування і співробітництва [27;с.104].

У сучасній ситуації для України є необхідним визначення державного зовнішньополітичного курсу, який би відповідав інтересам народу та держави, а також не створював поля для можливого конфліктного загострення.

Геополітичні вчення післявоєнного періоду розвивалися на українській еміграції, а після здобуття Україною незалежності – в умовах державотворення. Перші кроки української геополітики у власній державі показали необхідність глибокого вникнення у суть геополітичної проблематики та розробку геостратегічного курсу незалежної держави, яка на сьогодні балансує між двома світовими силами – Заходом та Росією. Геополітична ситуація України в таких умовах потребує виваженого й обміркованого рішення щодо своєї зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. При виборі такого курсу необхідно мотивуватися інтересами народу і держави та враховувати всі геополітичні чинники для України, які матимуть вплив після прийняття рішення.

Геополітичні фактори зовнішньополітичної діяльності сучасної України.

Поряд із здобуттям незалежності перед кожною державою постає проблема визначення зовнішньополітичного курсу, який би сприяв закріпленню незалежності та процесам державотворення. При прийнятті рішення щодо визначення зовнішньополітичного курсу необхідним є, перш за все, врахування геополітичних факторів. Геополітичні фактори мають визначальну роль у становленні зовнішньополітичних зв’язків держави, а також спрямовують процеси державного будівництва у природне русло розвитку.

Становлення України як самостійної держави на перше місце ставить питання про політичне обґрунтування її розвитку. Без власного бачення шляхів розвитку Україна не зможе вступити на шлях динамічних і ефективних соціально-економічних перетворень, які мали б цілісний характер [29; с.6].

Геополітичне положення та історичні умови розвитку України визначили на перспективу її осі геостратегії, що мають певний вплив для її державницького самоствердження та пріоритетів економічного, політичного і культурного розвитку. Такими геополітичними осями для України є такі: Євразійська, або східна, із центром притягання в Росії; Євроатлантична, або західна, із політичними центрами структур – НАТО і ЄС; Північна, що полягає в орієнтації на співробітництво із країнами “Балтійської дуги”; Чорноморська, або південна, яка передбачає поглиблення співпраці із країнами чорноморського басейну, Середнього та Близького Сходу.

Забезпечення територіальної цілісності України здійснюється за умов, коли наша держава, внаслідок свого геополітичного становища в посткомуністичному просторі, об’єктивно є залученою до геополітичних інтересів ряду зарубіжних держав або їх блоків. Після проголошення Україною незалежності основним завданням було бути поза Росією, не ідентифікувати себе з нею, що мало стати гарантією отримання фінансової допомоги Заходу. Вибір конкретної геостратегії для України вважався другорядним питанням і залишалось на перспективу. Звідси, - як вважають автори монографії “Україна: шлях до себе”, - спроба обіграти своєрідну концепцію “геополітичного кола”, згідно з якою все, що навколо України (Захід, Схід, Північ, Південь) є пріоритетами її зовнішньої політики [31;с.349].

У перші роки незалежності Україна демонстративно відкидала Євразійську геополітичну вісь. Однак із усвідомленням віддаленості України (у плані економічного і політичного рівня розвитку) Євроатлантична вісь із здобуттям незалежності стала домінуючою у зовнішньополітичних орієнтаціях України. Становлення України як незалежної держави потребувало чіткого уявлення про самоцінність власної культурної ідентичності, про віднайдення власного шляху, власної парадигми суспільного розвитку. Також немаловажну роль відіграв фактор фінансової підтримки із боку західних структур. Західний напрям зовнішньополітичної діяльності України був зумовлений також природніми прагненнями українського народу до вищого рівня життя населення держави та до утвердження в Україні демократичних цінностей. Прикладом для цього могли бути країни Заходу.

Обравши шлях інтеграції до політичних структур Заходу, Україна поступово стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Міжпарламентського Союзу, Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), стала членом Ради Європи, а також підписала Угоду про партнерство і співробітництво ЄС з Україною та Хартію про особливе партнерство з НАТО.

Стратегічно важливою для України є Північна вісь зовнішньополітичної діяльності. Співробітництво із країнами Прибалтики та Польщею сприяє зміцненню зв’язків із країнами Північної Європи. Держави “Балтійської дуги” є для України яскравим прикладом швидкого економічного зростання та політичних перетворень. Польща виступає вигідним партнером для лобіювання українських інтересів у західних структурах, членом яких вона є. Також Польща сприяє входженню України до цих структур, але Україна ще має здійснити ряд реформ для того, щоб можна було говорити про вступ до ЄС чи НАТО.

Північна геополітична вісь є своєрідним відображенням Балто-Чорноморського союзу С.Рудницького. Однак у теперішньому “союзі” немає Білорусі, яка з відомих причин не бажає бути його структурним елементом. Роль Білорусі відіграє Польща, яка є більш важливим і надійним союзником. Розвиток взаємовідносин із країнами “Балтійської дуги” сприяє розвиткові України та зміцнення її ролі на міжнародній арені.

Особливою для Української геополітики є Чорноморська вісь. Природа розпорядилася таким чином, що всі природні шляхи з України ведуть до Чорного моря. Чорне море є важливим природнім кордоном України. Саме через співпрацю з країнами Чорноморського регіону наша держава може виступати незалежним суб’єктом геополітики, не будучи залежною від політики Росії та країн Заходу. Через даний регіон посилюється співпраця з країнами Близького Сходу, оскільки через Босфор і Дарданелли Україна виступає державою Середземноморського басейну. Як відзначив Т.Кузьо: “Важливим регіоном для інтеграції процесів, що в них задіяна Україна, є Чорне море. Україні слід відігравати роль активного стрижня в Чорноморській Раді Економічного Співробітництва, пропонуючи до уваги країн-членів економічні і політичні ініціативи, а також заходи, що мають за мету гарантування безпеки регіону.”

Через Чорне море Україна активно розвиває співробітництво із країнами Закавказзя і Центральної Азії в обхід Росії. В регіональному співробітництві Україна розвиває як двосторонні так і багатосторонні зв’язки у політичній та економічній сфері. Помітну роль у політичному і економічному розвитку держави відіграють такі регіональні утворення як Чорноморський Економічний Союз, Балто-Чорноморська вісь, ГУУАМ тощо.

Стратегічним для України є розвиток відносин із Туреччиною. Оскільки в Криму проживають татари (що сповідують іслам) і в історичному минулому цей регіон був підмандатним Османській імперії, то тут в перспективі може виникнути підґрунтя ціннісного конфлікту, що не є допустимим для України. Тому нашій державі необхідно проводити гнучку внутрішню політику у Криму, який є гарантом самостійності України, а у зовнішньополітичної діяльності зміцнювати союзницькі відносини з Туреччиною.

В цьому заключному розділі завданням автора було аналітичне окреслення геополітичної стратегії України і визначення їхньої ролі в державотворчих процесах періоду незалежності.

Для України невирішеним на даний час залишається завдання геостратегічного вибору союзників. Цю проблему необхідно вирішити найближчим часом, адже така неясність геополітичного вибору союзників для України є загрозою подальшого відставання від країн Заходу, а, можливо й перетворення України у сферу інтересів більших держав, зокрема Росії. Причинами складності визначення зовнішньополітичної стратегії України є· невизначеність геостратегічної ситуації навколо України, яка склалася після розпаду СРСР;

· відсутність досвіду планування зовнішньополітичної стратегії в умовах державності;

· невизначеність з базовими суспільними цінностями, які б стали підвалиною модернізації посттоталітарного суспільства.

У зовнішньополітичній діяльності на середньострокову перспективу для України найкращою могла б бути стратегія по осі Північ-Південь. А в майбутньому, коли будуть реальними шанси на вступ до західних структур (особливо ЄС), у зовнішньополітичній діяльності України може домінувати Західний вектор. У Східному напрямку Україні слід зберігати дистанцію. За таких розкладів реальним є вихід України на міжнародну арену як високорозвиненої держави та впливової політичної сили. До цього має прагнути привести Україну її еліта, яка на даний час вже є достатньо сформованою, хоч, на жаль, не сконсолідованою у політичній діяльності.